Еміне Джапарова: Кримські татари очікують від українців європейської позиції
Кримські татари засвідчили свою українськість, що було несподіванкою, напевно, для українського суспільства.
Про це заявила у програмі “Подія” з Миколою Вереснем перший заступник міністра інформаційної політики Еміне Джапарова.
Про утиски та репресії на території Криму
18 травня кримські татари традиційно збиралися на центральній площі Сімферополя. Десятки тисяч. В перший рік, знаєте, яке місце запропонувала місцева влада? На кладовищі. А Хедерлез-Байрам, який був 5 травня, який теж є святом кримських татар, вони цього року відзначали в місці, де півтора роки назад викрали Ервіна Ібрагімова. Це один з кримськотатарських активістів, про якого півтора роки не знають, де він. Авто поліцейське його зупинило. Дві людини в формі ДПС його посадили в авто, вивезли невідомо куди. І людини немає півтора роки. От таким чином сьогодні окупаційна влада розправляється з інакомислячими людьми.
Вони кримськотатарський Крим перетворили в російський Крим. І далі, посилаючись на “особливі зв’язки” з Кримом, вони його віджимають знову. Таким чином діє Російська Федерація. А як відчувають себе люди? Як можна відчувати себе в тюрмі, де немає свободи? Звісно, коли ти людина не є політичною чи намагаєшся не бачити, які репресії є, життя триває, звісно. Але для кримських татар, які 300 років останні перебувають в умовах постійних знищень і репресій, вони консервуються, вони на кухнях своїх обговорюють політичні процеси, шепотіють. І вони вже самоцензуровані. Для мене було дуже тривожною ознакою, коли мої друзі, які подорожують на материк до мене в гості, і коли я піднімаю питання “а як в Криму”, і коли ми тільки торкаємося будь-яких політичних питань – вони шепотіють. Тобто люди бояться розмовляти про політику вголос.
Про ненасильницький спротив кримських татар окупаційній владі
Кримські татари – це є ненасильницький спротив в чистому вигляді. І весь національно-визвольний рух цього народу, починаючи з комуністичних часів, він про цей спротив. Якщо ми повертаємося до 2014 року, то був цей перший масовий мітинг 26 лютого. І ми пропонуємо цей день відзначати як день опору Криму російській окупації, коли більше 10 тисяч на заклик Меджлісу кримських татар вийшли під будинок парламенту. Вони його фізично заблокували, не допустили депутатів, які мали голосувати за рішення, які б легітимізували присутність Путіна. І вони, до речі, змінили хід історії окупації. Тому що 27-го вже о четвертій годині ранку спецназ російський був змушений до силового захоплення Криму.
Далі протягом березня ці жіночі акції, коли з українськими прапорами виходили і з гаслами “Путин – руки прочь от Крыма” і “Крим – це Україна”, коли 40 тисяч жінок по всьому Криму за координації Меджлісу вишикувались вздовж доріг і таким чином засвідчили своє несприйняття російської дійсності. І поодинокі пікети… І це все є сьогодні опором.
Наприклад, дивитися українські ЗМІ за умов окупації, теж є намагання утримати цей нерв і зв’язок з материковою Україною, і відзначати Новий рік за київським часом. Якщо ви вийдете в місця компактного поселення кримських татар, ви побачите, що салютують о 12-й годині за Києвом, а не за Москвою. Коли на весіллях, днях народження, будь-яких сімейних святах колористика жовто-блакитна – це теж ознака того, що езоповою мовою кримські татари артикулюють своє неприйняття.
Я вам скажу один прекрасний випадок, коли одну з кримськотатарських дівчат оштрафували за якийсь там пост в Facebook, і якась величезна сума – щось там 150 тисяч рублів – штрафу за типу якесь порушення. І кримські татари збирали ці гроші по 10 копійчин, і принесли шість відеречок до ФБС здавати цей штраф. ФСБшники потратили пів дня, щоб порахувати ці всі кошти. І такі речі сьогодні відбуваються.
Ще одне явище як ознака опору – це громадянська журналістика. Першим кроком, що вони зробили – це зачистили інформаційне поле: відключили українські канали, вичавили всіх активних журналістів, тому що свободи слова там не можна уявити. І сьогодні, коли вдираються в будинки будь-кого з обшуком просто заради обшуку, а не заради того, щоб щось знайти, то сусідів, які підхоплюються і знімають, і викладають в мережу, вже арештовують і цих людей. І це явище громадянської журналістики – воно є абсолютно активним сьогодні в Криму.
А очікувати, що кримські татари зі зброєю мали захищати Крим – ну, перепрошую, у кримських татар зброї не було. Була присутність української армії. І, напевно, то питання вже… воно складне, це питання. Я думаю, наше суспільство ще матиме нагоду і час відповісти на це запитання: а що відбулося в 2014 році? Але очікувати збройного повстання неможливо було.
Про самоідентичність кримських татар та спільні цілі з українцями
– Як ви собі уявляєте подальше життя на Кримському півострові?
Кримські татари уявляють собі це життя однозначно. І це життя, яке вони виборюють, – це право на вільне життя. Тому сьогодні такого права у нас, очевидно, немає, і його постійно в нас забирають. Для кримських татар це не просто земля, яку вони обробляють, а це сакральні речі. Це їх дім. І вони є хранителями цієї землі. Феноменальним насправді є те, що за десятки років депортації два покоління не втратило відчуття і необхідності повернутися до батьківщини.
Кримські татари засвідчили свою українськість, що було несподіванкою, напевно, для українського суспільства. І це тут є одна важлива річ. Кримські татари очікують від українців європейської позиції: не просто як Росія до українців – з позиції старшого брата, який вирішить долю молодшого брата. Сьогодні, коли українці апелюють до Європи з тим, що ви мусите захистити нас, тому що ми сьогодні європейські цінності виборюємо, в тому числі на війні. Кримські татари так само апелюють до українців, тому що вони вважають, що Крим – це їх земля, вони народилися як народ, як одиниця на цій землі. І момент дозволу збільшення прав цього народу на своїй землі – це вже теж залежить від політичної волі українського суспільства. Так сталося історично.
Історичні факти показують нам те, що коли кримські татари і українці об’єднувалися, коли воно перемагали географічно? Вони перемагали Москву. І те, що сьогодні українці відчувають на собі, які пропаганда діє, як вичавлюють все, що стосується України. Тому що показують, що українська мова – це “недомова”, Україна – це “окраїна”. Так само вони робили по відношенню до кримських татар. Нас татарами назвали для того, щоб нас віддалити від Криму. Тому що ми є кримцями, ми є народом, який народився в Криму. І це по відношенню до нашого народу відбувалося 300 років. У нас ілюзій про те, що таке Росія… Я не про росіян кажу, а про авторитарні режими чи про царський режим. Кримські татари ніколи цієї ілюзії не мали. Українці тільки зараз відкрили для себе вороже ставлення і агресивне ставлення.
Ми маємо йти спільно. У вас був Голодомор – у нас є депортація. Вас вважають недонацією чи не дають вам права бути нацією, навіть з історичної точки зору Російської Федерації – так само і по відношенню до нас. Тут однозначно ми маємо об’єднатися і спільно рухатися в розумінні того, що таке ми для Російської Федерації.
Про суспільні настрої в Криму
– А що думають не кримські татари в Криму? Як зараз?
До 14 року було так, що 30% умовно активних проросійських, 30% активних проукраїнських. А інші – індиферентні. Тобто, в принципі, ті, які не ходили на “референдум”. І тепер навіть серед цих ура-патріотів є дуже багато, які розчарувалися. Паша Казарін, кримський журналіст, казав, що жителі Криму ніколи не жили в російській сучасній дійсності. Вони жили ностальгією за Радянським Союзом. І коли вони відчули російську дубинку на собі – коли їм забороняють мітинги, коли все вирішується з позиції сили, хабарів і так далі – вони розчаровані.
І мені видається, що сьогодні люди намагаються не думати про політику, а зрештою думати про свій холодильник і фактично про життя. Це напевно так десь. Бо інакше жити дуже важко. Півострів, який сьогодні перетворили на військову базу, і цей кримський, Керченський міст відкрили для того, щоб возити танки зручно. Давайте не будемо мати ілюзій, що таке Кримський міст. Тому радіти тому, що з твоєї землі, де ти живеш, роблять військову базу, тут є ядерна вже зброя, як кажуть, є потужна армія… Це ж не просто так, очевидно.
І будь-яка окупована територія – вона приречена. Тому що там не може бути розвитку. Це територія – вона як сіра зона. І вся ця імітація якихось гуманітарних проектів – типу дороги будують, садочки будують, школи будують – для кого вони будують? Для ФСБ, їх дітей. І для того, щоб розбудовувати військову інфраструктуру.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.