16 липня – День проголошення Декларації про державний суверенітет України: історія доленосного свята

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила доленосний документ – Декларацію про державний суверенітет України, яким визначені основи державного, політичного, економічного ладу. В американських ЗМІ цей документ тоді назвали “першим цвяхом у домовину радянської імперії”.

У преамбулі декларації проголошувалося “верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”. Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканою. Підкреслювалося також виняткове право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

“Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканою,” – йдеться у декларації. Верховна Рада також заявила про право країни на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, зобов’язуючись не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю.

По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості та незалежності від союзного законодавства. Проте документ не отримав статусу конституційного акта, і Україна залишалася у складі СРСР. Міжнародні організації та інші країни не визнали її державну незалежність через відсутність повноважень у Верховної Ради УРСР на проголошення незалежності.

Однак згодом Декларація про державний суверенітет стала основою для Акта проголошення незалежності України, ухваленого 24 серпня 1991 року. Незалежність країни була підтримана на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, що остаточно вивело Україну зі складу СРСР.

16 липня 1990 року. Засідання Верховної Ради тоді вів Іван Плющ. Через багато років Іван Степанович так згадуватиме той день:

− Я знав настрої більшості депутатів, але впевненості, що Декларація буде ухвалена, все ж не було. Проте я поставив це питання на голосування. За неї з 385 присутніх віддали свої голоси 355, проти були 4, а близько 30 не голосували. Цей день, 16 липня, був одним із найщасливіших у моєму житті, хоча я розумів, що це лише початок до реального суверенітету України.

Серед тих, хто голосував “за”, було і чимало комуністів, які завжди виступали за “дотримання партійної дисципліни”, тобто слідування у фарватері Москви. Але на календарі був 1990 рік, а не 1937-й, коли за найменший прояв вільнодумства розстрілювали. До того ж і серед членів КПРС з депутатськими значками були тверезо мислячі люди. Правда спочатку вони наполягали на збереженні й в назві Декларації, і у самому її тексті “Української РСР”, а не “України”.

Колишній голова МЗС Геннадій Удовенко згадував:

− Я, працюючи постпредом при ООН, міг пропагувати Україну як велику державу, підтримувати активні контакти з американськими бізнесовими та політичними колами, закликати їх до встановлення прямих контактів із Києвом. У 1990 році я часто зустрічався й дискутував щодо майбутнього України з тодішнім заступником Держсекретаря США Стробом Телботом. Юридичним знаряддям у такій діяльності до проголошення незалежності була Декларація про державний суверенітет. Достатньо було, що вона проголосила верховенство Конституції УРСР над Конституцією СРСР…

Леонід Кравчук, експрезидент України:

− По-перше, це був єдино можливий на той час і перший в історії України державно-правовий документ або державно-політичний, який проголосив суверенітет. До цього часу проголошували і суверенітет, і незалежність різні організації: Народний рух, Гельсінська спілка і багато-багато. Але на державному рівні, що дуже важливо, вперше радянська соціалістична республіка проголошує суверенітет. Це унікальне явище. По-друге, Декларація як документ розбудила лідерів і частину українського суспільства і вселила в нього віру, що таки суверенітет, і таки незалежність є цілком можливими.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.