Багаторівневість іспанського сорому: огляд на українську комедію “Любов і блогери”
У четвер, в широкий прокат вийшла українська комедія “Любов і блогери”, яка тиражується творцями, як “перша українська комедія про блогерів”.
Кінооглядач “Прямого” побував на передпоказі стрічки та готовий розказати, що з нею не так.
В містечку Кагаплик (тут немає помилки) відбувається передвиборча кампанія. Місцевий мер програє гонитву за своє крісло місцевому олігарху. Щоб перемогти у виборах, він вирішує залучити популярних блогерів з Instagram та Tik-Tok, щоб схилити молодь на свою сторону. Спершу все йде, як по маслу, і кабанчики рейтинги ростуть, але раптом один блогер закохується в місцеву дівчину, а потім знайомиться з кагапликським вчителем інформатики, який переконує блогерів, що мер – покидьок. Команда блогерів починає піарити вчителя інформатики (який випадково теж кандидат) і боротись з місцевим адмінресурсом та бандюками.
В українському кінематографі нової хвилі уже сформувався жанр “крінж-комедії”, такого кіно, за яке соромно, але при цьому воно завжди збирає свою касу. Всі ці кінематографічні потуги Дзідзьо, ціла сага “іспанського сорому” під назвою “Скажене весілля”, інтерпретації на тему позитивної поліції типу “Нереальний КОПець” та “Бурштинові копи”. Спільне у цих фільмах – це те, що вони будують свій гумор на експлуатації стереотипів та намаганні вмістити в сюжет фільму якомога більше мініатюр в “кавеенівському” стилі, що по факту є екранізацією збірника бородатих анекдотів. “Любов і блогери” вирішила стати еталоном цього напряму.
Але повернімось до сюжету. Власне, перший абзац – це досить детальний опис того, що відбувається на екрані. Сюжетних поворотів, які хоч якось змушували б глядача не відволікатись на смартфон, у стрічці немає. Мотивація персонажів настільки поверхова, що іноді здається, що режисер Дмитро Голумбевський реально не поважає глядача, фільмуючи в форматі “і так зійде”. Діалоги герої нагадують суміш гуморесок з телевізора та анекдотів з останньої сторінки газети. Складається враження, що це не повнометражний фільм для кінотеатрів, а хтось вирішив зняти довге і несмішне скетч-шоу.
Взагалі весь гумор фільму будується не просто на стереотипах, які роздуті до якихось небачених меж абсурду, а ще й подаються нам, як ніби, це не “гумористична сценка” з телешоу, а постіронічний стьоб на українською провінцією. Уже з перших хвилин фільму відчуття “іспанського сорому” настільки велике, що треба вигадувати новий термін для позначення явища “роблять вони, а соромно мені”. Весь сюжет нас переконують, що українська провінція – це жлоби, рагулі й селюки, які не мають доступу до інтернету, не вміють грамотно писати (клуб з назвою “Ню Жерсі”) і взагалі не бачать різниці між лососем та карасем. Звісно, українська провінція – це далеко не утопія Томаса Мора, і стібати її є за що, однак те, що нам пропонує фільм “Любов і блогери” – це не іронічний стьоб чи соціальна сатира – це банальна проблема з гумором в сценарії.
Сюди ж варто додати й дуже кумедний, на думку сценаристів, каламбур з назвою міста “Кагаплик”, яка ніби нагадує містечко з Київщини – Кагарлик, але насправді. Звісно можна було придумати безліч рандомних смішних назв міст, не натякаючи на реально існуючі, але як же не “постібатись” з реального назви міста. Також варто зауважити, що і неймінг “Любов і блогери” дуже співзвучний з назвою радянської комедії “Любов і голуби”, але звісно радянська комедія в рази смішніша та актуальніша навіть сьогодні. А кількість реклами у стрічці приблизно така ж, як в ранковому телемагазині – від блокчейн-біржі до мережі супермаркетів.
Акторська гра у цій стрічці однозначно заслуговує окремого абзацу. Творці фільму відзначали, що вони поєднали у стрічці професійних акторів та блогерів. Для чого народна артистка України Ольга Сумська погодилась насміхатись з людей з провінції максимально анекдотично (в поганому значенні цього слова) завідувачку будинку культури – я не розумію. Те, що всі “зіркові” блогери не мають ніяких акторських талантів і навіть не можуть нормально обурюватись, коли їх крутять в поліцейський “пріус” – хороший показник того, що акторської гри у стрічці теж не варто шукати. У фільмі є кілька камео відомих з інтернет-мемів чи “вірусних” відео персонажів, як то “Людмила Нікалаєвна і Зірочка” чи “Полтавський Палій”, якщо ви розумієте цей контекст, то за сто хвилин хронометражу принаймні на кілька секунд зможете посміхнутись в цій кінокомедії.
В сухому залишку, “Любов і блогери” – це відверто неякісне кіно, яке має взагалі “не працюючий сюжет”, майже відсутню драматургію, гумор, що базується на виключно на експлуатації стереотипів. Навіть на фоні уже низки дуже посередніх українських комедій, “Любов і блогери” виглядає як дуже неякісне кіно.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.