Буденність і свята війни: рецензія на фільм “1917”
У четвер, 30 січня, в Україні стартує показ військової драми Сема Мендеса “1917”, яка отримала десять номінацій на “Оскар”, а також кілька “Золотих глобусів”, зокрема за найкращий драматичний фільм та режисуру. Окрім того, особливість фільму полягає в тому що це чи не перший масштабний кінематографічний проєкт про Першу світову війну, за останні 20 років.
Кінооглядач “Прямого” сходив на перед показ стрічки та розібрався, чому її уже вважають однією з найкращих воєнних драм в кінематографі.
Сюжет фільму просто таки викладений за методичками “Тисячоликого героя” Кемпбела: двох юних ленс-капралів, Блейка й Скофілда, відправляють з терміновою депешею командування про скасування атаки. Вістунам треба доставити наказ генерала менше, ніж за добу, інакше загине понад тисячу бійців, зокрема й старший брат ленс-капрала Блейка. І от наші герої пускаються у важкий шлях, який змінить їх життя назавжди. Примітним є те, що фільм — присвята дідові режисера, відомому тринідадському письменникові Альфреду Губерту Мендесу, який два роки відвоював на Бельгійському фронті Першої світової війни та навіть був нагороджений британською Військовою медаллю.
Ті, хто йтиме, за воєнною драмою у стилі “Врятувати рядового Райана” чи “З міркувань совісті”, може приготуватись до розчарування. У двогодинному фільмі майже немає динаміки та екшену, однак це з лихвою компенсується ефектом присутності, який досягається зокрема операторською роботою. Знімав картину культовий голлівудський оператор Роджер Дікінс, для якого “1917” стане вже 14 номінацією на “Оскар”. Фільм знятий “одним кадром”, як хічкоківська “Мотузка” чи “Бердмен” Іньярріту. Двогодинне полотно, яке змонтовано так, що ти не встигаєш захопити склейок монтажу, що створює атмосферу високобюджетної кінохроніки чи репортажу з зони бойових дій.
Фільм — не епічне, а скоріше імпресіоністське полотно. У ньому немає точної локації події, це десь в Західній Європі. Ворога тут також не персоніфіковано, майже не видно його облич. Щоправда, союзників також майже не персоніфіковано. Головне, що намагається передати режисер у фільмі — це так звані “нутрощі війни”. Весь фільм глядача супроводжують зграї величезних та лютих щуряків, кілометри іржавого колючого дроту, тисячі відтінків бруду і трупи, трупи, трупи, незліченна кількість трупів розкиданих по всіх ділянках фронту й тилу. Фільм переповнений жорстокістю і стражданнями. Попри це, Мендес залишає частинку прекрасного серед світу кіптяви та крові — цвіт черешневих садів. Але й в цьому режисер закладає глибокий антивоєнний символізм — спиляні черешневі сади у цвіту — це молоді солдати, які вже загинули на війні. “Сад відновиться”, — зазначає один з героїв фільму, натякаючи, що на їх місце прийдуть нові солдати. Коло життя йде свої шляхом.
Окремим рядком варто відзначити діалоги. Їх у фільмі мінімальна кількість. Всі діалоги куці, малоемоційні та сповнені такого грубуватого солдатського гумору. Таким чином вдається тримати напружену атмосферу “воєнних буднів”, які час від часу переривають на вульгарну смішинку.
Щодо акторського складу фільму, то його можна сміливо назвати галереєю зіркових камео. Бенедикт Камбербетч (“Шерлок”), Колін Ферт (“Мама міа!”), Марк Стронг (“Рок-н-рольник”) – всі вони знялись у фільмі, але всім їм відведено не більше 15 хвилин за всю стрічку разом взятим. Головну ж роль у фільмі зіграв відомий за “Доктором Фантастикусом” Джордж Маккей. Зваливши на плечі вантаж головної ролі, молода зірка британського кіно, з мужністю витягнула цю ношу, якщо не на “Оскар”, то принаймні на пристойний рівень. Особливо вдалою можна виділити фінальну сцену в госпіталі, яка таки прямо пробиває на скупу чоловічу сльозу, попри те, що емоційно витримана в найкращих тонах мілітарного стоїцизму.
В сухому залишку – “1917” – це фільм, який абсолютна протилежність тому, що від нього очікуєш, зокрема через оманливість трейлеру. Замість епічного полотна про дружбу та героїзм на фронтах Першої світової війни, глядачу пропонують антивоєнний фільм з нутрощами, брудом та загальною атмосферою безнадії, що шириться шанцями швидше, ніж черевний тиф. Мендес пропонує історію про те, що на війні важлива не доблесть, а можливість вижити, а всі медалі за неї — це лише “шматок металу зі стрічкою”. Фільм очевидно не сподобається прихильникам творчості Ернста Юнгера, але цілком співпадатиме з душевними переживання прихильників Ремарка.
Спеціально для “Прямого” Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.