C’ est dégueulasse! Чим запам’ятався “великий бунтар” французького кінематографа – Жан-Поль Бельмондо
Вчора, 6 вересня, помер легендарний французький актор Жан-Поль Бельмондо.
“Прямий” розповідає, чому він був улюбленцем мільйонів.
Бельмондо був настільки геніальним актором, що факт його фізичної смерті, взагалі не означає, що він помер. Чоловік з заштатною зовнішністю відставного матадора, він буквально увірвався з кінематограф з народженням французької “нової хвилі”. Пізніше актор згадував, що Годар запросив його зніматись в культовому “На останньому подиху” буквально на вулиці. Бельмондо не збирався йти в кіно, однак дружина сказала “Йди, в крайньому разі, ти можеш натовкти пику цього слабаку (Годару – ред.)”.
Його Мішель Пуакар з “На останньому подиху” став головним героєм для післявоєнного європейського кіно, як і Хамфрі Богарт для Голлівуду в його “золоту епоху”. Його природне уміння тримати кадр своїм поглядом зробило його зіркою французької “нової хвилі” на все її існування. Як всій час Роберт Де Ніро став обличчям епохи після “Таксиста” Скорсезе, так Бельмондо став героєм, який надихав учасників Революції 1968 року, ставши тим культурним героєм, який не був ідеально добрим чи абсолютно злим, однак точно потребував свободи, а не міщанського лубка і тепла.
Однак творчість Бельмондо не обмежувалась авторським кіно “нової хвилі”. Паралельно зйомкам в кіногеніїв, як Годар, Трюффо, Рене чи Маль, Бельмондо будував кар’єру в комерційному кінематографі, створивши образ незворушного мачо з поламаним носом та французьким акцентом. “Професіонал”, який вийшов на початку 1980-тих, став тріумфом цього образу. Фільм, який більшість українців дивилась ще на відеокасетах з гнусавим російським перекладом чи з непоганим українським по телебаченню, безумовно став культовою історією, нетривіальним європейським бойовиком, картиною, яка у своєму роді стала останнім лицарським романом переосмисленим на новий лад.
Однак талант Бельмондо був більшим, ніж нуарні фільми про бунтарів без причини та комерційні бойовики, шпигунські трилери чи барокальні комедії, на кшталт “Картуш”. Коли актор постарів розпочався новий етап його творчості – “Знедолені”, “Вільне падіння”, блискуче камео в “Акторах” та звісно “Людина і собака”, які розкрили Бельмондо з іншого боку. Вчорашній брутальний спецагент і бандит показав себе драматичним актором, який може виходити повністю з уже роками закріпленого амплуа.
У “На останньому подиху” герой Бельмондо в кінці картини кричить “C’ est dégueulasse! ” – “Це гидко”. Що саме гидко – життя, смерть, буття, кохання, зрада – лишається на рефлексії глядача. Зараз уже зрозуміло – гидко на душі, коли вмирають ті, хто вже стали безсмертними.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.