Дівоче щастя й перший фемінізм: рецензія на “Маленькі жінки”
Мелодрама “Маленькі жінки” отримала на цьогорічному “Оскарі” лише статуетку з найкращі костюми, хоча мала аж шість номінацій включно з головною.
Кінооглядач PRM.UA відвідав показ і розбирався як воно було жінкам в США епохи Лінкольна.
Фільм екранізація однойменного роману Луїзи Мей Олкотт. Це історія про дитинство та дорослішання чотирьох сестер з небагатої, проте прогресивної родини в часи Громадянської війни в США (1860-ті). Кожна з сестер захоплюється якимось видом мистецтва: театр, живопис, музика та література. Кожна має свої мрії та плани. Через стрічку проноситься те чиїм планам судилось збутись, а чиїм ні.
До слова, екранізація “Маленьких жінок” далеко не перша. Вперше фільм екранізували 1933, а востаннє четверть століття тому – 1994 року. Окрім того книгу адаптовували під аніме-серіал, який мав успіх у Японії. Тоді виникає питання для чого ще раз екранізовувати роман, який уже пережив кілька кіновтілень, навіть анімованих? Насправді, режисерка та авторка сценарію Грета Гервіг творчо обробила роман, зробивши з нього цілком оригінальне полотно.
Від решти екранізацій, версія Гервіг відрізняється розірваною фабулою сюжету. Життя героїнь стрибає флешбеками від їх дорослішання до дитинства. Результат вийшов неоднозначний: з одного боку така подача дає можливість порівнювати еволюції героїнь та розкриває їх внутрішню мотивацію. З іншого від таких сюжетних “американських гірок” втрачає канва наративу, і вже місцями не розумієш, де та чи інша героїня в дитинстві, а де доросла. Цікавим також у фільмі є операторське рішення, коли сцени флешбеків передаються у теплій колористиці, таким чином підкреслюючи атмосферу дитинства.
Іншою слабкою стороною є звісно соціальні віяння толерантності та фемінізму, концентруючи їх в стрічці, історія стає трохи нереалістичною. Наприклад, якщо враховувати, що надворі середина ХІХ століття, і навіть попри перші парости суфражиму, навряд би доньки, навіть в прогресивній родині, самі б собі обирали наречених, без дозволу батьків. Зараз це виглядає дикунством, але тоді — нормальна соціальна практика, і без неї кіно здається трошки наївним.
У своїй адаптації режисерка пішла на сміливий крок показавши, що авторка роману і є прообразом головної героїні, однак, варто зауважити, що Олкотт на відмінну від Джо так і не вийшла заміж, надавши перевагу емансипації.
А от явно сильною стороною кіно є його акторський склад — Сірша Ронан, Емма Вотсон, Флоренс П’ю, Еліза Сканлен та ще й в додачу Тімоті Шаломе, а все підкріплено потужною харизмою Меріл Стріп. Акторська гра у картині цілком відповідає своїм номінаціям на “Оскар”. І хоч Сірша Ронан поступилась у боротьбі за статуетку розкішній Рене Зельвегер, проте її Джо Марч дуже органічна.
І звісно варто згадати той самий “Оскар”, який здобула Жаклін Дюранті за найкращі костюми в кіно. Стрічка — це дійсно естетичний екстаз. Художниця по костюмах спробувала вийти з класичного розуміння наряду середини ХІХ століття у вигляді пишної сукні, постійно експериментуючи з образами. Величезна кількість дрібних деталей, як от головні убори, шийні пов’язки, підтяжки, взяття — все це наповнюю картину неймовірною естетикою епохи Марка Твена.
В сухому залишку – “Маленькі жінки” – це фільм, на який можна сходити, якщо ви великий прихильник епохи ХІХ століття, щоб насолодитись естетикою часу, однак сама по собі стрічка є лише однієї з численних екранізацій роману.
Спеціально для “Прямого” Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.