Елегія минувшої юності: огляд на українського призера Берлінале “Стоп-Земля”
Українська підліткова драма “Стоп-Земля”, яка отримала Кришталевого ведмедя на Берлінському кінофестивалі та отримала низку нагород головної української кінопремії – “Кіноколо” вийде в український прокат в лютому 2020 року.
Кінооглядач “Прямого” подивився стрічку на Київському тижні критики та готовий розповісти, чому на фільм варто цієї зими.
Маша – старшокласниця київської школи. Вона живе звичайним життя київської школярки – нудиться на конспектами, париться за ЗНО, тусується з друзями Сенєю і Яною, займається бадмінтоном, а ще переживає першу закоханість в однокласника Сашу, який ніби цього не помічає. А ще Маша переписується з невідомим кавалером в Instagram.
“Стоп-Земля” – це повнометражні художній дебют документалістки Каті Горностай. Наративність стрічки тут досить умовна, як і наявність головних персонажів. Головний герой стрічки – це юність, як така, а не конкретні персонажі. Переходячи від сцени до сцени, режисерка розповідає нам історію нашої ж юності, коли здається, що весь світ лежить біля ніг, але насправді ти не в змозі справитись навіть з першим похміллям. При чому, якщо українські підліткові серіали, як то “Перші Ластівки” чи “Секс, Інста і ЗНО” намагаються концентруватись на якихось соціальних проблемах дорослішання, як то гомосексуальність, наркотики, булінг, то “Стоп-Земля” – це радше історія про розкриття внутрішнього світу підлітків. Режисерка згадує всі ці важливі теми, як гомосексуальність, булінг, наркотики, ставлення до переселенців з Донбасу, фемінізм, екологічність, однак всі вони у стрічці досить змазані та згадані, так би мовити, в контексті, а не лейтмотивом. Такий підхід дає нам можливість показати, що підлітків цікавлять сучасні проблеми, але не вони є вирішальним в їх житті.
Акторський склад стрічки – це непрофесійні актори, яких режисерка набирала в київських школах. Перед зйомками фільму, вони проходили певну адаптацію у творчій лабораторії, яка зокрема об’єднала підлітків у цілісний колектив. Використання непрофесійних акторів-підлітків – стало безпрограшним прийомом у фільмі, адже створює повну ілюзію реального життя, окрім того, підлітки чудово відсіювали те, що уже неактуально для сучасної молоді, чим оживлювали сюжет. Такого підходу явно не вистачало серіалу “Школа”, який писали сценаристи, які досі вважали, що підлітки цікавляться паркуром, а актори замість кіношної хімії та гарної гри показували на екрані картонно-крінжову суміш.
Окремою лінією у фільмі виводяться споконвічна проблема “батьки та діти”. Однак, у “Стоп-Земля” вона будується не на якихось принципових протиріччях. Режисерка дає нам історію батьків, які ставляться до дитини, як до молодшого друга, намагаючись просто бути поруч, коли погано. Та іншу модель, яка нагадує радянський підхід, коли батьки намагаються бути наставниками, а не партнерами, що призводить до збільшення дистанції між ними, попри те, що батьки та діти люблять одне одного.
Прийшовши в художнє кіно з документалістики, Горностай привносить в ігрове кіно дещицю документального. Всі сцени життя підлітків періодично перебиваються їхніми інтерв’ю, де вони рефлексують на такі теми, як “Що таке закоханість” та “В чому сенс життя”. За словами режисерка, частина відповідей тут обумовлені сценарієм, а частина справжні роздуми акторів.
Окрім цікавого сюжету, стрічка має й чудове технічне оформлення. Так, камера Олександра Рощина постійно грається зі світлом, то наповнюючи кімнату теплим неоном, а то приємним світлом електролампи, а іноді виводячи на яскраве денне світло. Періодично камера фокусується на великих планах, роблячи акценти на яскравих візуальних штрихах, як то аксолотль чи м’язовий муляж кабінету біології. Все це в купі з якісними переходами монтажу Нікона Романченка – створює дуже елегійну та світлу картинку стрічки. Також фільм наповнений якісною українською музикою – від synth-pop проєкту Kurs Valüt до інді-гурту “Один в каное”.
Єдиною дійсно слабкою частиною стрічки є її мало динамічність і з довгим хронометражем. Дивитись дві години за перепитіями та рефлексіями зумерів, без явно вираженого конфлікту дійсно вимагає певних синефільських зусиль. Однак, якщо бути готовим до того, що “Стоп-Земля” – це двогодинне дійство з розмитим наративом, відсутністю гострого конфлікту, яке елегійно ностальгує за юністю та фокусується більше на рефлексіях та атмосфері, а ніж на конфлікті і сюжеті, то можна отримати невимовне синефільське задоволення.
В сухому залишку, “Стоп-Земля” – це прекрасний зразок українського авторського кіно, який розмірковує не на гостросоціальну тему, а радше створює певну ностальгійну елегію про юність, однак це не стрічка в манері радянського сентиментального кіно, а історію про нову ностальгію. “Стоп-Земля” – це стрічка не про проблеми зумерів, а картина про тиху меланхолійну посмішку мілінеалів в спогадах про вже минувшу юність.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.