Глобальний саміт миру у Швейцарії не допоможе навіть наблизити перемогу України — Костянтин Єлісєєв

Чи варто сподіватись на отримання новітньої зброї, зокрема німецьких ракет “Таурус”, та зміну стратегії країн Заходу щодо війни в Україні; чому на Глобальному саміті миру у Швейцарії не будуть ухвалені ключові для нашої країни рішення; чому питання вступу до НАТО є ключовою запорукою припинення російської агресії та перемоги України і як можна змінити позицію Німеччини щодо цього питання; чому Грузія відкотилась назад на шляху євроінтеграції, і який висновок з цього має зробити українська влада, а також чому Україні не слід сподіватися на вступ до Євросоюзу у найближчі два роки?

Про це в інтерв’ю на телеканалі “Прямий” розповів відомий український дипломат, надзвичайний і повноважний посол України, голова ГО “Центр нових рішень” Костянтин Єлісєєв.

Західні партнери, зокрема, Сполучені Штати, вони визнають, що затримка в отриманні додаткового фінансування для України, справді спричинила втрати. Росіяни зараз почали просуватись у Харківській області…

Сполучені Штати  допомагатимуть Україні, не залишать Україну в будь-якому разі. Але і крім озброєнь, на яких була загострена і сконцентрована основна увага, нам потрібні іще інші види допомоги, зокрема, для будівництва тих самих фортифікаційних споруд.

Крім того, що треба звернути увагу і на свої власні ресурси, може, і в західних партнерів теж можна попросити ті самі екскаватори, щоб вони допомогли з цим. Дійсно, ситуація непроста, має багато складових і ви абсолютно праві в тому, що є речі, які залежать від наших партнерів, зокрема, постачання зброї, техніки, снарядів. А є деякі речі, які ми можемо незалежно від наших партнерів самі зробити, зокрема, йдеться про будівництво фортифікаційних споруд. Я думаю, що не варто запитати цемент чи бетон у наших партнерів, я думаю, що в нас ми завжди це знайдемо.

По-друге, звичайно, держсекретар США Ентоні Блінкен усвідомлює відповідальність за затримку з наданням Україні зброї, але, на жаль, від цього нам не легше. Звичайно, ми сподіваємося, що ми надолужимо втрачене і відновимо наші позиції, стабілізуємо їх, підготуємо до можливих наступних контрнаступів. І в цьому плані хотів би зазначити, що дуже важливо має стати вже 16 травня в Брюсселі зустріч начальників штабів України та країн-членів НАТО, на якому будуть розглядатися питання прискорення надання зброї, удосконалення списків зброї, які потребує Україна.

І дуже прикметно, що перед учасниками цього форуму зустрічі виступить також головнокомандувач Збройних сил Олександр Сирський. І на мою думку, саме ця зустріч допоможе скоординувати не тільки американську допомогу, а всі інші види допомоги. Сьогодні створено вже вісім коаліцій підтримки. Коаліція танкова, коаліція ракетна, коаліція літаків, винищувачів. Тому я дуже сподіваюся, що зустріч допоможе скоординувати, плюс прискорити надання необхідної зброї. І в тому числі системи протиракетної оборони.

Але при цьому, я думаю, треба також наголошувати на тому, що війну ми не виграємо за допомогою ППО. Її виграють за допомогою артилерії, ракет, зокрема дальнього радіуса дії. І в цьому плані знов таки залишаються реперні точки. Зокрема, це вже стало символом така назва “Таурус”, тому що це більше, ніж ракета далекого радіусу дії. Це питання стратегії. Зокрема, питання стратегії наших західних партнерів.

Питання стратегії й ставлення тієї ж Німеччини до українсько-російської війни. Тобто тут стає питання, чи Німеччина дійсно думає нам допомогти перемогти, або думає, щоб не дати змоги Росії перемогти. Тобто залежно від відповіді на питання стратегії. І вони будуть приймати рішення, маю на увазі Німеччину і канцлера Олафа Шольца, щодо надання чи не надання нам такої високоточної й потужної зброї.

Але я дуже сподіваюся, знаючи й передісторію співпраці з нашими партнерами, з тією ж Німеччиною. Пам’ятаєте, ми починали з шоломів, а завершили “Леопардами” “Іріс-Т” і “Гепардами”.

Зараз Шольц жартує про “Тауруси”. Хотілося б, щоб ці “Таурус” в України були, тим більше до цього їх, як кажуть, спонукають і опозиція, яка дуже потужна зараз Німеччині. Зокрема, буквально цього тижня відбувся потужний конгрес Християнсько-демократичної партії. Це ключова позиційна сила, але вона наразі має найбільші рейтинги підтримки. І дуже прикметно, що в своїх підсумкових документів, свого щорічного конгресу, з якої вони йдуть на загальноєвропейські вибори, там чітко стоїть питання допомоги України за перемоги й питання щодо надання Україні такої зброї, як “Тауруси”, тому будемо сподіватися на найліпше.

Найближчими тижнями відбуватимуться низка потужних подій, які фактично визначать стратегію, хоча б на середньострокову перспективу нашого позиціювання в цій війні. Про що йдеться? Я вже сказав, зокрема, про засідання начальників штабів Україна-НАТО. Не забуваймо, що відбудеться наприкінці травня, можливо, це нова інформація, орієнтована 29-30-го, неформальна зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в Чехії, на якій, по суті, буде визначена загальнополітична межа майбутнього Вашингтонського саміту НАТО, який відбудеться 9-11 липня. Це така буде важлива подія, де вони в такому вузькому колі суду країн-членів Альянсу будуть визначатися, що робити з такими важкими питаннями, як надання чи не надання Україні запрошень на членство в Альянсі.

Але крім саміту НАТО, також не забуваймо і таку потужну силу, як “Велика сімка” – саміт “сімки” відбудеться в Італії 13-15 червня. Після цього саміт “Формули миру”. Тобто ми напередодні дуже важливих подій. І, звичайно, в цьому контексті намагається не пасти задніх країна-агресор, яка намагається певною мірою підвищувати ставки й намагається показати деяким нашим західним партнерам, що ситуація непроста. Але нам головне, як кажуть, рухатися обраним шляхом і намагатися максимально мобілізувати наших партнерів на потужну допомогу і зміну стратегії. Не допомагати, допоки це потрібно, а допомагати Україні до перемоги. Це принципово важливо.

Україна готується до проведення саміту миру, який має відбутися в червні у Швейцарії. Канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що ця зустріч може стати великим кроком та закликав і висловив сподівання, що у саміті візьмуть участь країни Аравійського півострова – Індія, Південна Африка, Бразилія, а також Китай.

Навіть якщо зараз там обговорюватиметься не основне питання миру, а питання, яке є також його частиною, це було б великим кроком. Для мене дуже важливо, щоб там були також країни Аравійського півострова, Індії, Південної Африки, Бразилії й, якщо можливо, Китаю. Пане Костянтину, стосовно очікувань від ось цього саміту миру, який має відбуватися у червні, Україна готується. Я так розумію, цифра йде від 80 до 160 країн. На кого основний акцент робить українська влада, як Ви думаєте?

Отже, щодо  саміту миру, то, звичайно, по-перше, я хотів би, щоб у нас не було жодних ілюзій, що шляхом проведення цього заходу ми, звичайно, мир не встановимо в Україні відразу. Ну, по-перше, мені не дуже подобається сама назва, тут слово є “мир”, нам потрібен не мир, тому що є розуміння різного поняття “мир”, правильно? Я думаю, нам потрібна перемога, і тому тут вже починаються від цього формули, і назви треба, як кажуть, “плясати”.

Канцер Німеччини також висловив досить обережне своє ставлення до можливих результатів зустрічі. Він чітко навіть наголосив на тому, що не всі компоненти будуть на обговоренні на цьому заході.

Спробую спрогнозувати, не будуть обговорені на цьому саміті ті компоненти, які найбільш важливими є для України, а вони стосуються припинення бойових дій, виведення військ агресора з території України тощо. На додаток нагадаю, що навіть ці положення, вони не в перших рядках цього так званого плану миру. Тож я так розумію, будуть винесені ті питання, які більш-менш можуть сформувати консенсус серед країн-учасниць.

Запрошення на Саміт миру надіслано 160 країнам, але скажімо чесно, їхня кількість фактичних учасників не  дорівнюватиме кількості запрошених. Звичайно, ключовий виклик для нашої дипломатії зараз – це намагатися якомога більше залучити країн-учасниць. Саме тому зараз відбуваються інтенсивні дипломатичні зусилля і телефонні розмови президента Зеленського з лідерами країн для того, щоб залучити більшість учасників. Але для мене це не є великою проблемою, чи братимуть участь, наприклад, країни ЄС, або, наприклад, сусідні наші країни. Тут, звісно, без телефонних дзвінків зрозуміло, що вони  братимуть участь. Тут ключове питання і певне питання з англійською “саспенс” – це інтрига, скажімо так. Чи  братимуть участь країни так званого “глобального півдня”?

І навіть на це також звертав увагу і Канцер Німеччини, і всі наші західні партнери. І, перед усім, йдеться про країни, від яких залежатимуть загальна позиція країн “глобального півдня”. І тут, звичайно, називається в перших рядках і Китай, і Індія, і Бразилія. І, звичайно, зараз над цим йде потужна робота. Я не хотів би бігти наперед, аби не помилитися, але, на мій погляд, я думаю, що від цього залежатиме результативність саміту.

Насамперед є питання, чи буде згоджений підсумковий документ. По-друге, наприклад, чи ввійдуть туди питання, хоча б утримання деяких країн від допомоги Росії, передання їх подвійних технологій, якихось запчастин тощо.

Як я розумію, можна очікувати, що на саміті можуть дійти консенсусу лише з деяких трьох-чотирьох питань так званого “плану миру”. Як кажу “так званого”, я ще раз кажу, мені він дуже не подобається, тому починаю від назви. А як назвеш, так і попливеш… Там немає принципових для нас питань, зокрема, питання членства в Альянсі, членства НАТО. Саме від цього  залежатимуть розуміння філософії перемоги. Тому буде консенсус формуватися навколо таких тем, як енергетика, звільнення полонених і, можливо, питання пов’язане з екологією. Четверте питання щодо ядерної радіаційної безпеки. Можливо, це той максимум, на який можуть вийти учасники, але я вважаю, що це той максимум, тому що найбільше сподіватися не можна.

І, звісно, ключова інтрига, друга, це скільки країн учасниць буде. Це принципово, аби не провалився саміт, і по суті, цей саміт не став свого роду похованням мирної ініціативи.

Третє, звичайно, на якому рівні візьмуть країн-учасників. Мені трошки “різонуло” вухо, коли в запрошеннях швейцарського господаря лунало про те, що вони не виключають, що ряд країн можуть брати участь в режимі онлайн. Я категорично проти таких речей, тому що онлайн, це все одно навчання. Ти навчаєшся або очно, або заочно. Ну, а онлайн, воно не дає такий, знаєте, клімат відвертого… Це буде формалістика, яка ні до чого не призведе. Тому це теж один із викликів, над яким треба працювати.

Тож цілий клубок таких питань. Я ще раз кажу, не повинно бути жодних ілюзій, що цей саміт допоможе нам навіть наблизити перемогу. Я знов таки хотів би помилятися, але жорстка реальність на сьогодні виглядає так, особливо вважаючи і аналізуючи, яка ситуація сьогодні  відбувається на фронті.

Скажімо чесно, що ворог не спить. Я не здивуюся, що Росія може, наприклад, в будь-який момент скликати альтернативний захід, форум, саміт якийсь, саміт у Швейцарії. І так само запросить деякі країни глобального півдня, на які ми вже запросили. І у такий спосіб буде поставлено так звану, знаєте, політичну розтяжку деяким країнам. І тому тут теж буде певний розкол.

Чому я так досить обережний у мене, певний навіть скептицизм щодо результатів саміту. Те, що на сьогодні є ще одна велика проблема, це проблема війни на Близькому Сході. І ця війна, звичайно, чітко розмежувала, навіть розколола багато країн з погляду підтримки-непідтримки Ізраїлю, підтримки-непідтримки країн арабського світу. Це також негативно впливає на клімат підготовки саміту у Швейцарії.

На мій погляд, ключові результати нашої перемоги будуть вирішуватися не у Швейцарії, а на полі бою. На полі бою завдяки героїзму наших вояків, Збройних сил України, Сил оборони. І саме вони визначатимуть, ще раз підкреслюють ту рамку, на яку ми будемо виходити у зв’язку з нашою перемогою.

От, після того, як проведуть цей саміт, вже неодноразово я чув думку, що наступний саміт може відбуватись за участі Російської Федерації або представників Російської Федерації. Тобто, я так розумію, зараз випрацюють певну консолідовану позицію, дізнаються про цю позицію, а потім що? Запросить Російську Федерацію, чи поставлять її ультиматум, чи що? Як це має відбуватись?

Ви знаєте, ви порушили ще одну тему в контексті швейцарського саміту. Мені здається, що ще одна загроза є в тому, або небезпека, що ми марнуємо, використовуємо потужний політичний, дипломатичний, навіть інтелектуальний фінансовий ресурс на підготовку цього саміту миру. Натомість якраз після саміту миру відбуватиметься, мені здається, більш важлива подія – саміт НАТО у Вашингтоні 9-11 липня. Я б все-таки сконцентрував більше зусиль саме на цьому саміті, бо там, по суті, буде визначатися стратегічна рамка нашого майбутнього. Там, по суті, буде визначатися стратегія перемоги України. І не забуваймо, що Байден має представити, відповідно до резолюції Конгресу, стратегію допомоги, стратегію перемоги України. І ми маємо її презентувати. І ключовим стрижнем стратегії перемоги України має стати членство України в НАТО. Тобто на саміті в Вашингтоні мало б було прийняти рішення, як перший потужний крок, про запрошення України до членства. І я думаю, що якраз нам треба було використати ці телефонні дзвінки, контакти. І я не виключаю, що навіть послати спеціального посланця президента по країнах Альянсу, щоб використати ці два місяці, трошки менше, що залишились до саміту, для того, щоб забетонувати й просунути нашу важливу позицію.

Наприклад, для кожної країни є свої аргументи. Наприклад, якщо кажуть сьогодні Німеччина і США є ключовими опонентами запрошення України до Альянсу, то дуже можна говорити з німцями. Повірте мені, треба казати, що саме членство в НАТО свого часу в далекому 1955 році врятувало демократичну Німеччину, тоді ФРН, від радянської загрози. І саме тоді воно врятувало від того, що там була радянщина. І, до речі, символічно, що 6 травня нещодавно визначалася 69-та річниця. І треба казати, що і Німеччина в цьому зв’язку має розуміти наше прагнення бути в Альянсі, як гарантію збереження власної державності і демократичного шляху розвитку.

Інші аргументи з американської сторони треба говорити й просувати ці ідеї. Тому мені здається, що ми маємо також раціонально використовувати наш ресурс, який ми маємо. Він же не є безмежний. Тому, я думаю, що більш важливим все ж саміт Альянсу. Але оскільки вже прийнято таке рішення, то, на мій погляд, звичайно, нам треба далі робити все можливе для того, щоб принаймні саміт у Швейцарії не був провалом і знов-таки не став похороном наших надій на перемогу. Тут, до речі, дуже висока відповідальність.

Я розумію, де хто біжить за красивими назвами, показати, що ми всі вже зараз приміряємо собі лаври Нобелівського лауреата. Але, на жаль, сувора правда життя є не така. От ви звернули увагу дійсно на саміт Північноатлантичного Альянсу в Вашингтоні.

Турбують деякі тенденції. Зокрема, 51% українських біженців підтримують вступ України до НАТО з поширенням його захисту лише на контрольованій Україною території. Такими є результати опитування КМІС серед українських біженців в Німеччині, Польщі та Чехії. При цьому, визволення нині окупованих територій, на думку опитаних, має бути відкладене на майбутнє. Не підтримують такий варіант 33%. Не визначилися, з думкою, 16%. Додам, що згідно з цим дослідженням, більшість українських біженців, а це 80%, вірять, що у війні переможе Україна. Ось такі результати опитування КМІС серед біженців європейських країн. От мене трохи непокоїться тенденція. І з чим це пов’язано, як ви думаєте?

Ну, скажімо, звичайно, ми маємо поважати й тих, хто зараз за кордоном, але все-таки давати поважати позицію українців, які залишилися в непростих умовах на території України. І зараз ми боремося за нашу свободу, незалежність, територіальну цілісність. Наскільки я розумію, рівень підтримки членства в Альянсі досить високий. Навіть і рівень підтримки так званого, я б назвав, неповного членства в Альянсі, коли кажуть, що деякі окуповані території поки будуть поза рамками статті 5. А я це називаю поступове набуття членства в Альянсі. Власне, це є той самий берлінський або німецький сценарій. Німці ставляться до цього з роздратуванням.

Але, якщо чесно, тоді справді Німеччина була теж роз’єднана й одна частина була прямо окупована радянськими військами. Але тоді завдяки стратегічному баченню і керівників НАТО на той момент, і лідеру Німеччини Конраду Аденауеру, вони прийняли мудре рішення, попри погрози Радянського Союзу. Навіть в той час вони погрожували використовувати ядерну зброю. Власне, як зараз і Путін робить. Тому нічого нового тут нема. Але вони були досить сміливі, щоб прийняли це далекоглядне рішення. В результаті вони врятували й Німеччину, і світ від Третьої світової війни, як погрожував тоді Радянський Союз, і від ядерних, як кажуть, колапсів. Тому, на мій погляд, треба враховувати уроки минулого, і треба приймати це сміливе рішення. Тому треба працювати, не покладаючи рук.

Мені трошки не сподобалося, коли минулого тижня в парламенті виступали представники уряду, Верховної Ради, і сказали, що, на жаль, питання запрошення в Альянсі не має консенсусу всередині НАТО. Так у мене виникає питання, що скласти ручки й мовчати? Мені здається, що навпаки. Така позиція Альянсу має стати мотиватором для більш активних дій, проаналізувати, може, щось не так робилося, залучити інших колег, партнерів. Я ще раз кажу, громадянські суспільства, їх їздити по місцях, по містах, по регіонах країн-членів Альянсу, бо всі ж вони залежать від волі виборців. Там, в деяких країнах, громадяни…

По містах, по регіонах країн-членів Альянсу, бо всі ж вони залежать від волі виборців. Наскільки я розумію, там в деяких країнах громадяни підтримують членство Альянсу. Треба доводити, адже членство України в НАТО – це і перемога самого НАТО. Членство України в НАТО – це і є перемога України. І не можна допускати таких речей, як нещодавно і допускало українське керівництво, що Україна може стати членом НАТО тільки після перемоги. Це значить, що навіть українське керівництво не розуміє, що таке перемога для України.

Я не вважаю, що перемога України – це лише повернення кордонів 1991 року. Якщо ми повернемо території, але Росія буде знову стрілятиме зі своєї власної території по наших містах і селах. Тому перемога України – це членство України в НАТО, коли жодна куля з території Росії не перелетить на територію України, а якщо перелетить, то буде гідна відповідь всіх членів Альянсу. Тому, на мій погляд, цю філософію треба доводити й нашим партнерам. Тільки членство України в НАТО може гарантувати членство безпеки в Європі і не допущення Третього світової війни, чим лякає всіх Путін. Він відверто шантажує і радіє з того, що цей шантаж діє. Десь “ручки трусяться”, але наші дипломати, наші політики мають активніше працювати для того, щоб це доводити у реальні справи, включаючи й наводячи уроки історії.

Щодо ситуації, яка склалася в Грузії… Мене найбільше турбує, щоб там не виявилося певних якихось агентів ФСБ і не почалися якісь доволі жорсткі події. 

Я думаю, ми всі розуміємо, звідки вуха ростуть в цій ситуації в Грузії. Звичайно, це грає виключно в інтересах Росії, яка намагається збити з пантелику Грузію і не дозволити грузинській державі рухатися шляхом демократії, членства в Європейському Союзі.

Певного успіху вони досягли тому, що трошки із запізненням здійснюється рух Грузії до ЄС, на відміну від України й Молдови. І це мені чимось нагадує ситуацію 2013-14-х років, коли, пам’ятаєте, Росія тиснула на тодішнє керівництво України задля непідписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Але, на мій погляд, це має бути також і урок для української влади. Це має бути таке, знаєте, щеплення ми вже отримали, а певна пігулка для того, щоб не дати змоги перетворювати Україну під приводом воєнного стану в авторитарну державу. І якраз мені не подобається, наприклад, коли вже зараз у владних кабінетах України все активніше розмірковують над концепцією так званої “керованої демократії” після завершення певного етапу війни.

І, звичайно, зрозуміло, що це дуже небезпечно, оскільки означатиме замороження вступних перемовин щодо членства ЄС, і це стане справжнім подарунком Путіним. Перемігши в війні, ми не повинні втратити мир в Україні. І в цьому зв’язку, звичайно, як нагадування для української влади, треба зараз максимально увімкнути на повну потужність маховик нашої євроінтеграції й забезпечити, щоб не пізніше червня цього року ми фактично де-факто почали перемовини про членство в ЄС.

Є вже певна дата, яка називається, ідеться про 25 червня, дату проведення Ради ЄС із загальних питань. І якраз акурат під цю дату можуть зафіксувати й провести так звану міжурядову конференцію, яка власне і стане, кажуть, фактично офіційним початком перемовин про членство в ЄС. Тому нам треба зараз всім організуватися, і на сьогодні всі шанси є. Але якраз ситуація в Грузії нам показує, як не треба робити.

І до речі, мені дуже прикро, скажу, поділюся з вами власними міркуваннями, що коли ви бачите кадри з площі цих вулиць в Грузії, то ви бачите дії поліції, які досить брутально поводяться з маніфестантами. І чому дуже прикро, тому що свого часу, ще у 2014-15 роках грузинська поліція була зразком. І навіть ми, Україна, тоді забрали приклад у них, і навіть ми запрошували тоді до українського уряду деяких представників Грузії, які допомагали нам створити абсолютно нову, чесну, некорупційну національну поліцію. Нагадаю, хоча б Хатію Деканоїдзе, яка велику роль відіграла у тоді створенні й заснуванні Національної поліції України. На жаль, на сьогодні поліція Грузії фактично перетворилася у міліцію, міліцію радянського зразка. Звичайно, це дуже прикро. Тому я бажаю грузинському народові перемоги. Я пишаюся тим, що на площах Грузії ми бачимо поряд з прапорами Грузії, державними прапорами Грузії і ЄС прапори України. Це значить, що Україна досі залишається лідером всіх демократичних процесів в регіоні.

І я думаю, що Україна має теж політично висловлювати свою позицію і не допустити, щоб путінський план щодо зупинки євроінтеграції Грузії спрацював. Адже це, по суті, означатиме дестабілізацію ситуації не лише в Грузії, а у всьому регіоні Кавказ.

І я ще раз кажу, для нас дуже важливо також на це все дивитися і ще активніше мобілізуватися для початку перемоги щодо членства ЄС. Бо наші західні партнери, зокрема європейські, вони дуже добре моніторять ситуацію в Україні, особливо з демократією.

І є певні заяви, які мене трошки дивують насправді. Я зараз процитую: в Офісі президента впевнені, що Україна може стати членом Європейського Союзу ще під час війни. Про це заявив заступник керівника Офісу Президента Ігор Жовква. Такий розвиток подій є можливим, адже немає заборон щодо членства в ЄС для країн, які беруть участь у війні. Немає абсолютно ніяких заборон щодо того, що та чи інша країна не може вступити до цього об’єднання під час тих умов, про які ви говорите, чітко знаємо установчі договори тощо.

Всі мають розуміти, що членство в ЄС – це передусім принципи. Принципи й цінності.

Ключові серед них – це принципи демократії, верховенство права, незалежності антикорупційних структур, боротьба з корупцією, свобода слова, свобода ЗМІ, прав людини, багатопартійний плюралізм. Це альфа й омега нашого членства в Європейському Союзі. І це є ті червоні лінії, через які не перейдуть наші партнери. Навіть якщо ми переможемо і в нас не буде війни, ми переможемо, але якщо у нас будуть порушення в цій сфері, то нам ніхто членства не дасть. Тому ми маємо це чітко розуміти й весь час про це, як “Отче наш”, повторювати. Без цих постулатів нікуди не будемо рухатися.

В цьому зв’язку хотів би звернути увагу, щоб уряд наш дослухався до обережних, дипломатичних порад наших партнерів. Наприклад, сьогодні, можете подивитися, відбулася потужна заява організації європейських журналістів, які закликали уряд України все-таки зупинити антидемократичний і абсолютно незмістовний, який не має довіри, “Єдиний марафон”. І, повірте мені, на фоні того, що ця тема записана в висновках Європейської комісії в доповіді з розширення, не забувайте, що аналогічні висновки було у звіті Державного департаменту США нещодавно щодо свободи демократії в Україні. І зараз є заява спілки європейських журналістів з закликом припинити цей контрпродуктивний і абсолютно не європейський, не демократичний “Єдиний марафон”. Але з цих заяв складається критична маса ставлення до виконання Україною так званих ціннісних критеріїв. Тому я дуже сподіваюся, що ми будемо рухатися саме в річищі демократії, в річищі європейських стандартів.

Знов таки, я не говорю, що не має бути воєнної цензури, вона в умовах війни має бути. Не повинна бути політичної цензури, яка використовується для боротьби з політичними опонентами – це принципово важливо.

А те, що під час війни чи з війною Україна буде, чи не буде членом ЄС – це демагогія. Я вважаю, ключове – це нам треба своє робити, виконувати умови, вимоги, виконувати критерії. А далі буде політичне рішення всіх країн, консенсусне рішення всіх країн-членів ЄС. Ну і не робити якихось таких обіцянок, що ось скоро ми станемо…

І ще одне, ви абсолютно праві, відмовитися від таких махрових популістських обіцянок про те, що, мовляв, Україна за два роки стане членом ЄС. Скажімо чесно, повірте мені, це… В умовах, коли ми нещасних сім умов від Урсули ван дер Ляєн виконували майже півтора року, а за два роки ми, звичайно, не зможемо… При всій повазі до професіоналізму нашої команди, при всій повазі до того, що ми вже зараз робимо і зробили, повірте мені, треба менше популізму, більше практичних конкретних дій, менше євроінтеграційного епатажу, так би мовити, а більше конкретики й більше реальних справ, спокійно, цілеспрямованої роботи.

Це дуже непростий хліб виконати всі умови Європейського Союзу і стати членом ЄС, на нас дивляться крізь мікроскоп, тому нам треба бути, як кажуть, виконувати все до останньої букви.

Я переконаний, ми в це здатні зробити, ми можемо це зробити, але для цього треба нам усім об’єднатися і запустити потужну швидкість євроінтеграцію.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.