Наймасовіша нагорода за подвиги: 25 років ордену “За мужність”

Ця нагорода створювалась для відзначення за подвиги у мирний час, однак їй судилось стати наймасовішою відзнакою за бойові подвиги у війні на Донбасі. 29 квітня українська державна нагорода – орден “За мужність” відзначає своє 25-ліття. 

Про те, якою була історія цієї відзнаки у матеріалі PRM.UA

Від відзнаки Президента до державної нагороди

Історія нагороди почалась зі заснування тодішнім главою держави Леонідом Кучмою відзнаки Президента України “За мужність” — зірка “За мужність” і хрест “За мужність”. Поява такої нестандартної назви обумовлена цікавою правовою колізією в українській нагородній сфері. Річ у тому, що державні нагороди у нас засновує Верховна Рада з низкою процедур, але згідно з Конституцією, президент України може створювати свою альтернативну систему нагород, яка називається відзнаки Президента України. На той час, Рада була зайнята іншими питаннями, тому питання створення перших державних нагород зайнявся президент.

Уже за рік Кучма трансформував цю відзнаку в іншу — відзнаку Президента України — орден “За мужність” в трьох ступенях. Повноцінною державною нагороду орден “За мужність” став 2000 року, коли Рада ухвалила Закон України “Про державні нагороди України”, де в списку був і орден “За мужність”, який зберіг правоприємність від президентської відзнаки.

Згідно зі статутом, орденом нагороджуються “за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у боротьбі зі злочинністю, а також в інших випадках при виконанні військового, службового, громадянського обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя”. Нагорода може вручатись посмертно.Тобто, якщо перевести з “бюрократичної” на “людську” мову — це нагорода для правоохоронців, рятувальників, прикордонників, цивільних громадян, які здійснили подвиг у мирний час.

Автором відзнаки став заслужений художник України Микола Лебідь, який також створив низку відомчих відзнак МВС та Держприкордонслужби.

Світовий приклад

Для порівняння, схожий орден, але на рік раніше з’явився в Росії — орден Мужності. Щоправда, він немає ступені, там має іншу форму хреста і кольори стрічки. Це наймасовіша нагорода в РФ, зокрема тому, що нею нагороджували учасників воєн на Північному Кавказі. У Білорусі є свій аналог такої відзнаки — це орден “За особисту мужність”. Він має також схожий статут і не ділиться на ступені. В Білорусі цією нагородою відзначили 11 людей — все це або спортсмени або військовослужбовці. Обидві нагороди ведуть правонаслідування від останньої державної нагороди СРСР — ордену “За особисту мужність”, який засновано 1988 року. Серед нагороджених цим орденом були переважно учасники ліквідації катастрофи на ЧАЕС та наслідків землетрусу у вірменському місті Спітак, а також учасники бойових дій в Афганістані та низці локальних конфліктів на території СРСР.

Однак схожі нагороди є не лише в пострадянських країнах. Схожий статут має наприклад Хрест Заслуги “За хоробрість”, який заснували у 1928 році в Польщі, нагороду відродили в 1992, після виходу з радянського соцтабору. В Чехії функцію такої нагороди виконує медаль “За Героїзм”заснована 1990 року. А в Британії існує відзнака Георгіївський хрест створена королем Георгом під час Другої світової війни, щоб відзначити мужність звичайних британців, які не служили у війську, але наприклад допомагали при гасінні пожежі після авіанальотів.

А хто ж кавалери?

До початку війни на Донбасі нагорода вручалась правоохоронцям за затримання особливо небезпечних злочинців, рятувальниками за хоробрість при пожежах чи складні рятувальні місії. Були й нагороджені серед цивільних — наприклад, студент IV курсу Вінницького державного педагогічного інституту Максим Царенко. Влітку 1995 року він був загоновим вожатим оздоровчого табору “Червоні вітрила”, що у Євпаторії. Під час чергування, Царенко помітив незнайомця, що вкидав підпалений пакунок у спальню дівчат на першому поверсі. Забігши до приміщення, вожатий побачив вибуховий пристрій з бікфордовим шнуром, що вже догорав, на ліжку однієї з дівчат. Не вагаючись, Царенко виніс пристрій, але вже за межами кімнати він вибухнув прямо у руках. Внаслідок вибуху хлопець втратив руку та зазнав тяжких пошкоджень. За це, вожатого нагородили зіркою “За мужність” за номером 2. Також хлопця відзначили аналогічним російським орденом Мужності.

Також серед нагороджених — український воєнний кореспондент Андрій Цаплієнко. Він отримав нагороду за низку репортажів з зони бойових дій в Афганістані протягом жовтня-грудня 2001 року.

Орденом “За мужність” тричі масово відзначали ветеранів Другої світової війни — у 1999, 2003 та 2006. Таке відзначення й досі вважається суперечливим серед фахівців, тому, що нівелює початковий статус нагород та перетворює її у ювілейну відзнаку.

Окрім цього, дуже суперечливим є нагородження саме такою нагородою низки українських спортсменів за звитяги на міжнародній арені. Ніхто не применшує значущість перемог українських атлетів, однак дана відзнака все ж існує для відзначення заслуг іншого характеру, натомість українська нагородна система має кілька нагород для відзначення заслуг на цивільному поприщі.

Після початку бойових дій на Донбасі, орден став наймасовішою нагородою за хоробрість в бою. Це також не зовсім відповідає статуту нагороди, але за відсутності нормальної державної політики у сфері нагород, доводиться нагороджувати наявними орденами. Наразі орденом “За мужність” відзначено близько 5 тисяч українських військових, в тому числі велика кількість посмертно.

Першим кавалером усіх трьох ступенів ордену “За мужність” став лейтенант Десантно-штурмових військ Максим Чайка. Десантник пройшов шлях від солдата до лейтенанта у складі 79 окремої десантно-штурмової бригади. Був поранений під Красним Лиманом, від реабілітаційного періоду відмовився та повернувся до частини. Вийшов з оточення під Мар’їнкою на відібраному у терористів КамАЗі. Відбув дві ротації в Донецькому аеропорті, брав участь у боях за Дебальцеве. Третьою і другою ступеня ордену Чайку нагородили протягом 2014 року, а вже першою — відзначили у лютому 2015 року.

Такою є історія ордену “За мужність” – лише однієї з низки державних нагород, які цьогоріч святкують своє 25-ліття, і продовжує існувати досі.

Спеціально для Прямого Ігор Кромф.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.