Німеччина епохи Меркель: виклики й перемоги видатної німецької канцлерки

Завершується остання каденція Ангели Меркель на посаді канцлерки Німеччини. 26 вересня відбулися вибори до парламенту ФРН – Бундестагу – у яких Меркель не братиме участі. За майже 16 років своєї політичної кар’єри Меркель стала однією з найбільш впливових жінок у світовій політиці. Вона показала себе сильною лідеркою, здатною приймати непопулярні рішення задля блага Німеччини і Євросоюзу.

PRM.UA пропонує читачам ознайомитися з політичною біографію Ангели Меркель, адже не останнє місце у зовнішньополітичній діяльності канцлерки займає Україна.   

Молоді роки майбутньої німецької канцлерки

Ангела Меркель народилася в Гамбурзі (Федеративна Республіка Німеччини) 17 липня 1954 року в родині лютеранського пастора Хорста Каснера та його дружини Герлінди. Через кілька тижнів після народження Ангели її сім’я переїхала з Гамбурга в соціалістичну Німецьку Демократичну Республіку.

У 1961 році пішла в перший клас середньої політехнічної школи в Темпліні. У шкільні роки була у піонерській організації, а потім у Союзі вільної німецької молоді (СВНМ).

Ще в школі вирішила вступати на фізичний факультет Лейпцизького університету, що і зробила в 1973 році. Під час навчання в 1974 році на одній із зустрічей з молодіжного обміну зі студентами-фізиками з Москви й Ленінграда познайомилася зі своїм першим чоловіком, студентом-фізиком Ульріхом Меркелем.

Отримавши відмову в працевлаштуванні у Вищий технічній школі Ільменау, подружжя Меркель переїхали в столицю. Ангела, як дипломований фізик, отримала місце в Центральному інституті фізичної хімії при Академії наук НДР.

У 1981 році подружжя розлучилося, офіційно розірвання шлюбу було оформлене у 1982 році. Дітей вони не мали. У 1984 році на роботі Меркель познайомилася з нинішнім чоловіком, хіміком Йоахімом Зауером (одружилися в 1998 році). Однак прізвище від першого шлюбу Ангела вирішила зберегти.

8 січня 1986 року захистила дисертацію з теоретичної хімії в Центральному інституті та отримала ступінь доктора природничих наук. На роботі брала активну участь в політичному житті: була членом районного комітету СВНМ і секретарем з агітації та пропаганди.

Початок політичної кар’єри: від партійного прессекретаря до канцлерки

Восени 1989 року після падіння Берлінської стіни почався процес утворення нових демократичних партій. У цей момент Меркель отримала роботу в новоутвореній партії “Демократичний прорив”. Меркель була тимчасовим адміністратором електронно-обчислювальної машини (ЕОМ). Згодом вона отримала посаду прессекретаря.

Авторитет “Демократичного прориву” серйозно постраждав після того, як через кілька днів після парламентських виборів 1990 року стало відомо, що голова партії Вольфганг Шнур співпрацював з Міністерством держбезпеки НДР (Штазі). Ангела Меркель вела пресконференцію, де правління партії давало свою оцінку події.

Перші вільні вибори в Народну палату 18 березня 1990 закінчилися для партії Меркель нищівною поразкою: політсила зібрала всього 0,9% голосів. Однак завдяки несподіваному результату в 41% голосів, який показала інша партія передвиборчого блоку – “Християнсько-демократичний союз” – блок “Альянс за Німеччину” разом з партією Меркель став фактичним переможцем на виборах.

Перший номер у списку від “Альянсу” Лотар де Мезьєр сформував коаліцію, в якій Меркель отримала посаду заступниці прессекретаря першого й останнього вільно обраного уряду НДР. Через кілька тижнів після парламентських виборів в НДР в центрі бурхливого політичного життя постало питання про об’єднання Німеччини.

4 серпня 1990 року позачерговий з’їзд партії “Демократичний прорив” більшістю голосів прийняв рішення про входження до складу західнонімецького ХДС після його злиття з однойменною східнонімецькою партією. Меркель була серед трьох делегатів від своєї партії на об’єднавчому з’їзді ХДС, що проходив в Гамбурзі 1-2 жовтня 1990 року. Так Ангела Меркель стала членом “Християнсько-демократичного союзу”.

Діяльність Меркель на посаді заступника прессекретаря уряду НДР закінчилася 3 жовтня 1990 року, в день об’єднання Німеччини. Меркель отримала штатну посаду міністерського радника у пресслужбі федерального уряду ФРН.

Забезпечивши собі місце роботи, Меркель вирішила стати депутатом Бундестагу. На перших загальнонімецьких виборах до парламенту 2 грудня 1990 року Меркель зібрала у своєму виборчому окрузі 48,5% відданих голосів. На установчому засіданні Бундестагу нового скликання, що відбулося 20 грудня 1990 року, Ангела Меркель отримала мандат депутата.

Після зустрічі з тодішнім канцлером ФРН Гельмутом Колем, Меркель була заявлена ​​на посаду в уряді. 18 січня 1991 року Меркель була приведена до присяги як міністр у справах жінок і молоді.

У грудні 1991 року на федеральному з’їзді ХДС в Дрездені Меркель була обрана заступником голови партії, змінивши на цій посаді Лотара де Мезьєра.

Після наступних виборів у Бундестаг, що відбулися 16 жовтня 1994 року, Меркель отримала в новому уряді Гельмута Коля посаду федерального міністра з охорони навколишнього середовища, охорони природи та ядерної безпеки. У своєму одномандатному окрузі Ангела Меркель отримала на виборах 48,6% голосів.

У листопаді 1999 року вибухнув скандал через незаконне фінансування ХДС.Стало відомо, що в обхід Закону ФРН “Про політичні партії” колишній федеральний канцлер і діючий почесний голова ХДС отримував фінансові кошти для партії, що обчислювалися мільйонами. Тодішній лідер ХДС Гельмут Коль відмовився назвати імена спонсорів.

18 січня 2000 року президія і федеральне правління ХДС зажадали від Гельмута Коля скласти повноваження почесного голови партії до тих пір, поки не будуть названі імена спонсорів. У відповідь Коль подав у відставку з поста почесного голови партії.

Кілька тижнів ХДС залишався без керівництва, і Ангела Меркель як генеральний секретар займала ключове положення в партії. На подальших партійних зборах Меркель обрали на посаду голови ХДС.

У 2002 році ХДС програла вибори в Бундестаг, поступившись коаліції Соціал-демократичній партії Німеччини та партії “зелених”. Програвши вибори в бундестаг, Ангела Меркель вирішила стати на чолі парламентської фракції блоку ХДС/ХСС (Християнсько-соціальний союз) та на парламентському рівні протистояти уряду Герхарда Шрьодера.

У 2003 році ХДС та її голова мали успіхи на парламентських виборах в Гессені й Нижній Саксонії, збільшивши кількість своїх депутатів у парламенті. Посилилася присутність ХДС в Бундесраті (Федеральна рада) дозволило Ангелі Меркель брати участь в управлінні країною, перебуваючи в опозиції.

У 2005 році федеральний канцлер Герхард Шредер заявив про наміри призначити дострокові вибори в Бундестаг. 30 травня президія ХДС і ХСС на спільному засіданні обрали Меркель кандидатом на пост федерального канцлера від своїх партій. Її статус у партії не піддавався сумнівам, а її внутрішньопартійні противники були знищені.

На дострокових виборах в бундестаг, що відбулися 18 вересня 2005 року, блок ХДС/ХСС, у якому під першим номером йшла Меркель, отримав 35,2% голосів (у 2002 році – 38,5%) проти 34,2%, відданих за Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН).

22 листопада 2005 року Меркель була обрана на пост федерального канцлера Німеччини, отримавши 397 з 611 голосів депутатів бундестагу XVI скликання, ставши першою жінкою-канцлером і одночасно наймолодшим (у віці 51 року) федеральним канцлером за всю історію ФРН.

Die kanzlerin: чотири уряди Ангели Меркель

У 2006 році Меркель представила програму своєї діяльності на посаді федеральної канцлерки. У ній були намічені основні напрямки у сфері реформування федеративної системи, боротьби з бюрократизмом, наукових досліджень, енергетичної політики, бюджетної та фінансової політики, політики у сфері сім’ї, ринку праці й, зокрема, реформи системи охорони здоров’я.

Стиль управління канцлерки отримав підтримку населення, бізнесу та закордонних партнерів. Журнал “Forbes” назвав Ангелу Меркель найвпливовішою жінкою світу в 2006, 2007 і 2008 роках, а журнал “Time” у 2006 і 2007 роках включав німецьку канцлерку до списку ста найвпливовіших людей планети.

На федеральному з’їзді ХДС 27 листопада 2006 року 93% голосів Ангела Меркель була переобрана на пост голови своєї партії.

З 1 січня по 30 червня 2007 року Ангела Меркель і федеральний міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр представляли Німеччину, яка виконувала свої повноваження по головуванню в Європейському союзі.

Серед найбільш важливих напрямків своєї політичної діяльності в період головування Німеччини в ЄС Ангела Меркель назвала Конституцію ЄС, енергетичну політику, захист клімату, поглиблення трансатлантичного економічного співробітництва і добросусідські відносини з країнами Чорноморського регіону і Центральної Азії.

Ухвалення конституції Європейського союзу було пріоритетом Меркель під час її головування. Канцлерка також пропонувала, щоб в конституції ЄС було закріплене посилання на Бога і християнство, однак реалізувати цю ініціативу не вдалося.

27 вересня 2009 року в Німеччині відбулися парламентські вибори, за підсумками яких блок ХДС/ХСС зберіг відносну більшість у Бундестазі. Особисто Ангела Меркель здобула перемогу в своєму колишньому виборчому окрузі, отримавши 49,3% голосів проти 26,4% у її суперниці, кандидатки від партії “Ліві” Маріанни Лінке. 28 жовтня того ж року була сформована коаліція за участю “Вільної демократичної партії Німеччини” (ВДП). Таким чином, другий уряд ФРН прийняв присягу під головуванням Меркель.

Третій уряд під керівництвом Меркель було сформовано в грудні 2013 року. Чергові парламентські вибори привели до зміни правлячої коаліції – хоча блок ХДС/ХСС знову зберіг відносну більшість, ВДП вперше у своїй історії не отримала жодного депутатського мандата.

З огляду на реорганізації виборчих округів Ангела Меркель висунула свою кандидатуру в новому 15-му окрузі й знову перемогла, отримавши 56,2% голосів. 17 грудня 2013 року приведено до присяги третій уряд “великої коаліції” на основі політичного союзу ХДС / ХСС і Соціал-демократичної партії.

У вересні 2017 року відбулися чергові вибори в Бундестаг. І знову перемогу отримав блок ХДС/ХСС, але з гіршим результатом у порівнянні з попередніми виборами. Меркель отримала у своєму 15-му окрузі 44% голосів, а її основним суперником став представник ультраправої партії “Альтернатива для Німеччини” Лайф-Ерік Хольм. 14 березня 2018 року був сформований четвертий уряд, заснований на коаліції з соціал-демократами. За утвердження Меркель вчетверте канцлером Німеччини проголосували 364 депутати Бундестагу, 315 проголосували проти і 9 утрималися.

Зовнішня політика Меркель: робота у кризових умовах та відданість європейським цінностям

Протягом свого канцлерства Ангела Меркель провадила послідовну єврооптимістичну й центристську політику.  Так, пріоритетом Меркель було посилення інтеграційних процесів у середині Євросоюзу, зокрема прийняття конституції ЄС. Однак, в той час Європейський Союз поповнився новими членами – у 2007 році до ЄС прийняли Болгарію та Румунію. Відтак, частина країн-членів не були готовими до створення єдиних з ЄС інституцій через невідповідність низці європейських стандартів.

Під час світової фінансової кризи 2008 року Меркель провадила жорстку економічну політику, що дозволило Німеччині не лише вийти з кризи з мінімальними втратами, але й посилити свої позиції у Євросоюзі. Меркель також була ініціатором посилення контролю над зовнішньополітичними боргами, зокрема країн південної Європи.

У 2013 році монолітність Євросоюзу опинилась під загрозою, коли Греція та Іспанія почали протестувати проти політики жорсткого заощадження, яку провадила Німеччина. На думку південноєвропейських країн, така позиція Меркель свідчила про її намір нав’язати лідерство Німеччини іншим членам Євросоюзу.

Світова фінансова криза та безвідповідальність деяких грецьких та іспанських політиків призвели до масштабного безробіття в цих країнах. На цьому тлі Німеччина, яка змогла подолати кризу й вимагала від інших суворо заощаджувати, виглядала в очах греків та іспанців як гітлерівський рейх. Не дивно, що Меркель тоді порівнювали з фюрером.

Однак, зусиллями тієї ж Меркель Євросоюзу вдалося зберегти цілісність та утвердити масштабні плани допомоги урядам країн-членів, яких фінансова криза сильно ослабила. Так, Греція, Іспанія та інші країни отримали значну фінансову допомогу в обмін на скорочення витрат, що в результаті дозволило врятувати єврозону.

Неприємним питанням для Меркель і всього Євросоюзу стало членство Туреччини в ЄС. Від початку свого перебування на посту канцлера Меркель заявляла про неможливість повної інтеграції Туреччини до Європи. Натомість канцлерка виступала за “привілейоване партнерство” з Анкарою.

На думку Меркель, Туреччина ані географічно, ані ментально не є європейською країною, до того ж канцлерка декілька разів наголошувала про проблеми з дотриманням прав людини в Туреччині.

Ось як у своїх мемуарах описує зовнішню політикуколишній президент Франції Франсуа Олланд.

Відносити з Меркель з президентами США завжди були неоднозначними. На початку своєї кар’єри тоді ще лідерка опозиції Меркель підтримувала курс 43-го президента США Джорджа Буша, зокрема рішення про початок війни в Іраку. Однак згодом відносили Меркель і Буша суттєво охолонули.

Значно кращими були відносини з Бараком Обамою, доки не з’явилась інформація про те, що спецслужби США прослуховували мобільний телефон Меркель. Відповідні документи передав німецьким журналістам колишній співробітник американських спецслужб Едвард Сноуден.

Канцлерка подзвонила Обамі й вимагала від нього пояснень, у відповідь президент США запевнив Меркель, що її не прослуховували. Після цього інциденту відноси між канцлеркою ФРН і президентом Обамою помітно погіршились.

Однак найбільш напруженою була співпраця Меркель з 45-м президентом США Дональдом Трампом, який зайняв посаду президента у  2017 році. Лідери не змогли знайти спільної мови й побудувати конструктивний діалог. Зокрема Трамп вимагав від Німеччини збільшення видатків на оборону та послаблення відносин з Росією. Одним з наріжних питань став газопровід “Північний потік-2”, будівництву якого протидіяла адміністрація Трампа, оскільки вбачала у ПП-2 енергетичну загрозу для Європи. Водночас Меркель розглядає цей проєкт як суто економічний і вигідний для німецької економіки.

Після приходу до влади у США у 2020 році Джозефа Байдена відносили США та Німеччини знову нормалізувались. Під час саміту в Білому домі 15 липня 2021 року Меркель і Байден підписали “Вашингтонську декларацію”, у якій сторони погоджуються на будівництво “Північного потоку-2”.

Попри іноді напружені відносини зі США Німеччина на чолі з Меркель завжди стояла на позиції міцного союзу Америки та Євросоюзу. Вашингтон завжди був для канцлерки важливим стратегічним партнером і гарантом безпеки й стабільності на європейському континенті.

Відколи Меркель обійняла посаду федеральної канцлерки, вона почала будувати вкрай прагматичні відносини з Росією. Орієнтація на США та відданість європейським цінностям не дозволяли канцлерці зблизитись з авторитарною Росією. Водночас це не завадило побудувати міцні економічні зв’язки між Німеччиною та РФ.

Після початку російсько-української війни у 2014 році, в ході якої Кремль окупував Крим і частину Донбасу відносили між Берліном і Москвою відчутно погіршились. Меркель жорстко засудила агресивні дії президента РФ Володимира Путіна і підтримала введення санкцій проти Росії. Після цього товарообіг між ФРН і Росією щороку зменшувався. Однак Німеччина ніколи не відмовлялась від закупівлі російського газу, про що свідчить лобіювання Меркель проєкту “Північний потік-2”.

Крім того, у 2014-2015 роках Меркель була одним з посередників так званого “Мінського процесу” – дипломатичної ініціативи України, Німеччини й Франції для стримування агресивної політики Росії. Меркель разом з французьким президентом Франсуа Олландом були медіаторами у переговорах п’ятого президента України Петра Порошенка з російським президентом Путіним. За посередництва європейських лідерів були підписані “Мінські угоди”, які тимчасово призупинили наступ російських військ на Донбасі й дали Україні можливість зміцнити обороноздатність.

За словами Олланда, Меркель має великий досвід переговорів з Путіним, який часто робив спроби вивести канцлерку з рівноваги.

Крім того, Меркель була незмінним медіатором на зустрічах  лідерів “нормандської четвірки” – України, Німеччини, Росії, Франції. Саміти відбувались на рівні лідерів країн, їхніх радників та міністрів закордонних справ у 2014, 2015, 2016, 2019 і 2020 роках.

Наразі німецько-російські відносини залишаються доволі напруженими через позицію Меркель по “українському питанні”. Водночас канцлерка прагне відділяти політику від економіки й виступає за взаємовигідні бізнес-проєкти з Москвою.

Відносини ФРН з Україною  від початку були дружніми. Німеччина була однією з перших західних країн, яка визнала незалежність України, відкрила генеральне консульство в Києві й почала будувати економічні та культурні та дипломатичні  зв’язки з нашою державою. За період канцлерства Меркель україно-німецький діалог міцнішав. Україна змогла отримати безвізовий режим з Євросоюзом, заручилась міцною підтримкою проти російської агресії в особі німецької канцлерки та більшості членів ЄС. Послідовна фінансова, гуманітарна та політична підтримка України з боку Німеччини засвідчили, що Меркель щиро підтримує європейські прагнення Києва.

Спірними питаннями в українсько-німецькому діалозі залишаються “Північний потік-2”, а також деякі розбіжності щодо “Мінських угод”, зокрема так званої “формули Штайнмаєра”. Згідно з останньою на окупованих територіях Донбасу мають відбутись вибори та створені легітимні інститути влади, і лише потім відбудеться деокупація й демілітаризація цих регіонів. На виконанні “формули Штайнмаєра” наполягала Меркель під час останнього візиту до Києва та розмови з президентом Володимиром Зеленським.

Внутрішня політика Меркель: економічне зростання й стабільність

Від початку свого перебування на посаді канцлерки Меркель чітко заявила, що основною метою своєї роботи вважає боротьбу з безробіттям, покращення умов праці та реформування медичної системи. Меркель також приділяла велику увагу розвитку науки та питанням альтернативної енергетики. Остання передбачала зменшення частки ядерної енергетики й поступовий перехід до відновлювальних джерел.

Коли у 2008 сталась глобальна фінансова криза, канцлерка змогла уникнути великого безробіття в Німеччині та зберегти заощадження громадян. Інвестиції в інфраструктуру й державні дотації стали ефективним засобом проти рецесії. За правління Меркель у Німеччині скасували обов’язковий призов у армію, а реформа системи охорони здоров’я показала свою ефективність у часи пандемії коронавірусу.

Одним з найбільших викликів у внутрішній політиці для Меркель стала проблема мігрантів. Війна в Іраку та Сирії та призвела до потоків біженців зі сходу, які сподівались отримати притулок у країнах Євросоюзу. Німеччина як одна з найбільш потужних країн ЄС прийняла до себе велику кількість мігрантів з арабських країн.

Згодом Меркель визнала, що політика мультикультуралізму в Німеччині провалилась. Канцлерка зазначила, що арабські й турецькі біженці мають докладати більше зусиль для інтеграції.

Війна на Донбасі та допомога Росії військам сирійського диктатора Башара Асада зумовили поглиблення міграційної кризи. Так, у 2015 році Меркель вирішила надати притулок в Німеччині великій кількості біженців, які тимчасово перебували в Угорщині Угорський лідер Віктор Орбан погодився прийняти лише дуже незначну кількість мігрантів. “Це не проблема Євросоюзу – це проблема Німеччини” – висловився Орбан з приводу біженців.

Сотні тисяч мігрантів прибули до ФРН, що викликало невдоволення серед німців. Уряд стрімко втрачав популярність, натомість правопопулістські партії набирали підтримку. Так, ультраправа партія “Альтернатива для Німеччини” організовувала антимігрантські мітинги та послідовно критикувала політику Меркель.

Втім, канцлерка не вважала своє рішення щодо мігрантів помилковим, однак визнавала слабку підготовку Німеччини та Євросоюзу до нової хвилі біженців. Послідовна позиція Меркель у допомозі біженцям була позитивно відзначена в ООН. Крім того, канцлерку визнали людиною року.

Однак ситуація всередині Німеччини була нестабільною, праві популісти мали реальні шанси перемогти на парламентських виборах 2017 року. І хоча результати ХДС/ХСС цього разу були найгіршими за останні роки, Меркель все ж змогла перемогти на виборах і вчетверте очолити уряд.

Загалом внутрішню політику Меркель можна назвати розважливою, раціональною та послідовною. Канцлерка змогла зберегти економічну стабільність Німеччини у кризових умовах, ВВП країни досі залишається найбільшим у Євросоюзі та четвертим у світі. Реформована й технологічна система охорони здоров’я в Німеччині стала запорукою ефективної підготовки до пандемії коронавірусу та успішної COVID-вакцинації населення.

Нагадаємо, президент Франції Еммануель Макрон повідомив, що планує обговорити з канцлером Німеччини Ангелою Меркель ситуацію в Україні та Білорусі. Меркель своєю чергою заявила, що обговорить із Макроном, “чи можливий успіх в рамках “нормандського” формату”.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.