Працюй, молись та не здавайся: як американська мрія зробила США величними

4 липня 1776 Другий континентальний Конгрес видав документ під назвою “Декларація про Незалежність США”. Представники 13 штатів: Массачусетсу, Нью-Гемпшира, Коннектикуту, Род-Айленду, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсильванії, Делаверу, Меріленду, Вірджинії, Північної та Південної Кароліни та Джорджії утворили державу, яка в майбутньому стане політичним, економічним та культурним локомотивом у світі. Хотілося б проаналізувати, яким чином союз 13 колоній зумів стати наддержавою з 50 штатів та що варто було б винести з цього українцям, які так завзято взялись будувати “державу в смартфоні”. 

Як починались США

Варто розуміти, що США, як окрема держава, була заснована не 1776 року, а значно раніше. США засновано уже з появою перших пілігримів, які висадились в Плімуті 1620 року. Уже тоді було визначено вектор розвитку майбутньої наддержави. США створювали релігійні дисиденти та єретики, які були не згодні з офіційної позицією Англіканської церкви. Єдине, що хотіли пілігрими — це жити з того, що вони заробили й молитись так, як вони вважали правильним. З невеликим поправками на вітер змін, ця ідея стала фундаментальною для державобудівництва США.

“Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права, а влада урядів походить зі згоди тих, ким вони управляють”, – йдеться в ухваленій за 150 років після появи пілігримів Декларації США.

США з самого початку формувалась, як держава з потужними ідеологічним стрижнем, взявши за державну ідеологію – класичний лібералізм, який протягом генези держави також зазнав змін, однак постулати про рівноправність та безумовність прав на життя, свободу та щастя залишились незмінними.

Завершився процес формування США в 1787 році, коли було ухвалено Конституцію США, одну з перших демократичних буржуазних конституцій, яка залишається чинною і донині.

Варто розуміти, що формування даної Конституції, як і всієї американської держави ґрунтувалось на ідеях Просвітництва. Опираючись на ідею Жан-Жака Руссо, Дені Дідро, а також Томаса Гоббса та Джона Локка, вчорашні фермери-плантатори та учасники тривалої партизанської війни ставали державцями та законотворцями.

Якраз в цьому полягала важливість цього процесу — вчорашні плантатори, почали перетворюватись на державницьку еліту. Вони відмовлялись від особистісних бажань та міркувань на користь державницьких. Чи було це ідеально та гладко? Ні, про що свідчить, хоча б те, що отці-засновники відмовились вносити в Декларації пункт про скасовування рабства, тому, що всі вони окрім Джона Адамса, були рабовласниками. Але, опираючись на фундаментальні основи лібералізму та просвітницької філософії, вдалося почати державотворчий процес, що забезпечив розквіт і процвітання США.

Шлях до “Американської мрії”

Кожна нація, яка претендує на світове домінування, повинна мати національну ідею. Так німці, починаю з часу, коли Бісмарк об’єднав їх “залізом і кров’ю”, мали національною ідеєю домінування в германців в Європі. З часом їм вдалося це втілити в проєкті Європейського Союзу. Тепер Німеччина – головний європейський локомотив, без схвалення якого багато чого не може відбутись в Європі. Національна ідея німців виходила з розуміння про “дух нації”, який почав ще вивчати Йоган Фіхте.

Американці, після формування себе, як політичної нації, почали витворювати власну національну ідею, яка виходила з їхніх міркувань про державність, суспільство та особистість. Якщо “головна нація Європи” мала для формування власної націєтворчої ідеї уже значний базис філософії, яку згодом назвуть “німецької класичною”, що бере початок від німецького пієтиста Християна Вольфа і закінчуючи матеріалістом Карлом Марксом. То американці не мали такого сильного філософського базису, окрім як трансценденталізму Ральфа Емерсона та прагматизму Джона Дьюї. Тому опиратись під час створення власної національної ідеї, американцям потрібно було не на ідеї абстрактного духа нації, а на те, що давала конкретна історична обстановка та ментальність власного народу, як “живої” форми нації.

Склалось історично, що США — це країна мігрантського типу, тобто така, де кількість тих, хто приїхав в США значно перевищує кількість корінного населення. Мільйони людей перетинали океан в пошуках тих принципів, які були записані в Декларації про Незалежність США: право на життя, свободу та щастя. США багато років давало прихисток тим, хто не міг отримати ці речі в себе вдома — єретики та сектанти, революціонери та дисиденти, знедолені та декласовані — всі вони перебирались через океан з надією на утопію — побудову нового щастя. Всі ці люди мали мрію, яка якщо її редукувати, була спільною — можливість бути собою і при цьому бути в злагоді з іншими.

На цьому плодючому ґрунті й виросла національна ідея США, яку в 1931 році Джеймс Адамс охрестив, як “Американська мрія”. В роки Великої Депресії національна ідея США під впливом філософських ідей прагматизму візуалізувалась до відомого нам “будинок, автомобіль, власна справа, родина і домашній пес”, але так сталось виключно через прагматистську філософію у світорозумінні США, що виходила з самої ментальності американців.

Сама ж “американська мрія” – це більш абстрактне поняття, яке все ж базується на двох принципах закладених ще в 1620 році пілігримами – “Отримувати прибуток з чесної праці та молитись так, як вважаєш за потрібне”.

Перший принцип надалі розвинув ідею вільної економіки, як основи добробуту кожного громадянина. Кожен отримує стільки — скільки доклав старань та чеснот до своєї праці. Зауважимо, що цей принцип і став причиною Американської революції й проголошення незалежності США. Річ у тому, що британці обклали колоністів несправедливими податками, які були нестерпним тягарем для колоністів. Фактично, це порушувало одну з двох головних підвалин американської ментальності — після важкої праці, не можна було отримати її плоди.

Другий принцип “молитись так, як вважаєш за потрібне” – став не лише наріжним каменем свободи совісти, а й формуванням взагалі розуміння ліберальної свободи. Цей принцип поширився на розуміння — живи так, як вважаєш за потрібне. Але варто розуміти, що цей принцип не ступили до вульгарного анархізму, а лишили його в майже кантіанському розумінні: “Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого”. Релігійна свобода США, як і ведеться в ліберальній теорії, розширилась на решту особистих і громадянських свобод, а від так на нульові шанси для будь-якої дискримінації за будь-якої ознакою — расовою, гендерною, політичною тощо. Звісно, що це також відбувалось через певну генезу — був і Ку-Клус-Клан, і рух суфражисток, і Громадянська війна, і сегрегація, і маккартизм, але торування цього шляху було невідворотнім, і на ньому формувалось розуміння того, якою повинні бути США.

Саме виходячи з цих позицій з’явилась ідея про Америку, як країну можливостей. Де кожен, хто готовий сумлінно працювати та чесно виконувати закони, може досягти щастя, яке декларували отці-засновники. І саме ця ідея стала актуальною для багатьох людей в усіх країнах світу.

Американські цінності по обидва боки океану

Після Другої світової війни такі американські цінності, а відтак американська національна ідея почала поширюватись по обидва боки океану. З Атлантичного боку ці ідеї охопили Європу, що колись вдихнула життя в США, а з Тихого океану — в ті країні, які згодом назвуть “азійськими тиграми”.

Чому сталось таке поширення саме американських цінностей, попри те, що у Другій світовій такими ж переможцями були СРСР, Велика Британія та Франція? Тому що США просувало універсальні й зрозумілі цінності — сумлінна праця, законослухняність, патріотизм. Не можна сказати, що інші країни не несли цих цінностей, але якщо взяти Британію, то окрім загальнозрозумілих цінностей, Британія ще несла важкий колоніальний бекграунд, залишаючи своєю національною ідеєю “тягар білої людини”. Щодо СРСР, то вже в 1945 році, з блокадою Берліну, стало зрозуміло, що цінності більшовизму — це людоїдство та тоталітаризм, які може розділяти тільки хворе суспільство.

Окрім того, потрібно розуміти, що ніхто не зробив більше для візуалізації та матеріалізацію власної національної ідеї, ніж США.

Історія Капітана Америки — це історія американської мрії. Коли слабкий тілом, але сильний духом чоловік може завдяки старанням здолати себе і потім здолати ворогів для всезагальної рівності та свободи — це архетипний американський герой.

Цінності смаку “кока-коли” і зручності джинсів стали більш зрозумілі кожному, ніж абстрактні моделі утопічного комунізму чи “тягару білої людини”.

Все це призвело до того, що називається глобалізм. США, держава, яка створювала політичну націю, не маючи нації етнічної, що найкраще виражено в її національному символі — клаптиковій ковдрі. Кожен клаптик — це одна з культур. Вибудовування консолідованої політичної нації з такого поліетнічного суспільства було можливе лише на принципах глобального розуміння. Тобто пошуку таких реперних точок, які б не входили в коло релігій, раси чи гендеру. Саме тому ця ідея поширилась на весь світ, що згодом іронічно обіграв німецький рок-гурт Rammstein у своєму відеокліпі Amerika, показуючи, як культові артефакти американської культури гармонійної вросли навіть в максимально екзотичні та автентичні культури. Таким чином, американська національна ідея стала космополітичною ідею, зробивши США — найсильнішої державою світу.

Так чи чекати Вашингтону з новим і праведним законом

Українці ставали на шлях державотворчі кілька разів, але кожного разу через певні об’єктивні та суб’єктивні фактори втрачала можливість розбудови власної держави.

Хоча сама по собі ментальність та початки державотворення чимало чим схожі з США, попри масу відмінностей.

Одна з перших українських республік — Гетьманщина народжувалась на світ у схожий для США манір. Сотні чоловіків і жінок, які не хотіли піддаватись полонізації та окатоличенню заселяли, ніби нейтральні, території Дикого Поля між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Тут вони займались такою ж аграрною колонізацією, як пілігрими, і навіть мали схожі проблеми, зокрема постійної війни з людьми іншої ідентичності (у переселенців це були індіанці, а у козаків — татари). Тому логічно, що обидві ці держави пішли республіканським шляхом розвитку. Ба більше, навіть в приблизно однаковий час були написані українська та американська конституції. Тобто основні державотворчі процеси у нас відбувались паралельно. Однак, ми мали один суттєвий мінус, і це не зовнішня загроза, як може подумати багато хто, а неспроможність власних еліт піднятись над власними амбіціями та користю.

“Де три українці, там два гетьмани” – саме таке прислів’я сформувалось в Україні в епоху так званої Руїни, коли замість консолідації навколо одного лідера, кожен хто мав більш-менш суспільний вплив почав відбирати булаву собі.

“Не так страшні московські воші, як українські гниди” – через триста років скаже ще один український державний діяч Симон Петлюра. Скаже, і загрузне у тій самій ситуації — замість об’єднання навколо одного лідера почнеться тяганина владної ковдри, що призведе до глумливої приказки про українську державність того часу: “У вагоні Директорія, а під вагоном — територія”.

Сьогодні ж ми маємо ту ж проблему, коли народ не може консолідуватись навколо одного лідера, який здатен подолати власні амбіції задля справи державності.Приблизно так, як свого часу американські еліти об’єднались перед загрозою Британської імперії

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.