“Реєстровий олігархат” і (не)свобода слова: в чому небезпека закону Зеленського про деолігархізацію
Фото: Pixabay
Глава партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко заявив, що монобільшість хоче прийняти у першому читанні закон президента Володимира Зеленського про деолігархізацію. Водночас Зеленський запевнив, що в разі невдалого голосування у парламенті закон винесуть на референдум. Така наполегливість з боку президента мала б виглядати як бажання позбутись олігархів. Проте деякі норми цього закону свідчать про спроби влади взяти під контроль медіа та великий бізнес. Завдяки “реєстру олігархів” та нечітких критеріїв, за якими визначатимуть, хто є олігархом, можна буде змусити “нелояльні” ЗМІ грати на боці влади.
Навіщо потрібен окремий закон про олігархів
Доцільність закону про деолігархізацію є доволі сумнівною, адже в Україні існують антикорупційні органи, які мали б виявляти й попереджувати незаконні фінансові оборудки у владі. Працює Антимонопольний комітет, одним з обов’язків якого є недопущення домінування олігархів на ринку. Чому б не внести зміни в антикорупційне та антимонопольне законодавство, покращити його, якщо в цьому є потреба?
Ймовірною причиною створення окремого закону про олігархів є вирішальна роль Ради національної безпеки і оборони, до якої президент може вводити “на 100%” своїх людей і таким чином впливати на ухвалення рішень. Згідно з проєктом закону, рішення про внесення особи до так званого “реєстру олігархів” приймає саме РНБО. Таким чином, Зеленський матиме змогу вирішувати, кого офіційно зробити олігархом, а кого ні.
Наслідки внесення до “олігархічного “списку” доволі серйозні. Забороняється прямо чи опосередковано фінансувати політичні партії, брати участь у приватизації великих об’єктів. Крім того, такий “олігарх” стає токсичним, оскільки всі публічні службовці будуть зобов’язані подавати декларацію про контакти з тими, хто занесений до “реєстру олігархів”. Виключенням є лише офіційні заходи, наради й судові засідання. У цих випадках контакти з “олігархами” не забороняються.
Таким чином, Зеленський отримує важіль впливу не лише на справжніх олігархів, але й на великий бізнес та власників медіа. Їм усім буде простіше домовитися з владою, аніж потрапляти до лав “реєстрового олігархату”.
“Озеленення” медіа та (не)свобода слова
Найбільш тривожним у законі про олігархів є критерій впливу на медіа, який можна застосувати як до олігархічних телеканалів, інформагентств та сайтів, так і до всіх ЗМІ, які критикують політику чинної влади. У законі одними з ознак олігархів визначено: а) участь у політичному житті; б) значний вплив на засоби масової інформації. Тобто якщо власник медіа фінансово підтримує певну політичну партію – він може вважатись олігархом. На Заході це є нормальною практикою, коли великі бізнесмени, у яких є власні ЗМІ, підтримують ті чи інші політсили. Саме така модель і забезпечує фінансування партій з приватного сектору і водночас їх незалежність від олігархічного впливу. Незрозуміло, чому Зеленський і його оточення виходять лише з того, що в Україні тільки олігархи можуть фінансувати ЗМІ й партії.
Навіщо узаконювати критерії, які можна застосувати як проти справжніх олігархів, так і проти будь-якого великого бізнесмена-власника ЗМІ? Можливо, Зеленський хоче залишити потенційним жертвам цього закону можливість домовитися. Не хочеш бути олігархом – грай на стороні влади, не критикуй, підтримуй, хвали. Численні поразки влади у внутрішній та зовнішній політиці – провал вакцинації, дипломатичні поразки у відносинах з Заходом – створюють велике поле для критики. Владі ж потрібна підтримка, популяризація її “успіхів”, які існують лише у заявах президента і його команди. Чому б не змусити “нелояльні” медіа закривати очі на провали влади? У разі прийняття закону про олігархів можна буде перерозподілити інформаційні потоки, домовившись із власниками медіа, або просто назвати їх олігархами та прикрити їхні ЗМІ.
Зеленському треба створити позитивний образ патріота і державника, яким був головний герой серіалу “Слуга народу” Василь Голобородько. Але об’єктивне висвітлення фактів та незручні запитання “нелояльних” журналістів не дають змоги президенту повністю зануритись в інформаційну теплу ванну. Закон про олігархів може виявитися спробою змусити мовчати всіх, кому не до вподоби популізм, гучні й пустопорожні заяви та корупція у владній верхівці. Схоже, влада сама прагне визначати рівень допустимої критики на свою адресу. А це вже диктатура на кшталт російської, де нібито ліберальні та опозиційні ЗМІ ніколи не переходять межі, яку провів Кремль.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.