Релігійна етика та дух тоталітаризму: огляд на “Мавританця” з Бенедиктом Камбербетчем
З 18 лютого на великих екранах українських кінозалів фільм з унікальним жанровим визначенням – юридична драма. Це робота шотландського режисера Кевіна Макдональда “Мавританець”.
Кінооглядач “Прямого” побував на прес-показі і готовий розказати все про цю картину
Сюжет фільму заснований на основі реальної історії мавританця Мохамедо Слахі (цьогорічний номінант на “Золотого глобуса” Тахар Рахім), якого без жодних доказів протримали в концентраційному таборі американських військових – “Гуантанамо”, і який врешті-решт завдяки зусиллям правозахисниці Ненсі Голландер (харизматична та неперевершена Джоді Фостер) зміг вийти на свободу у 2016 році.
Фільм нагадує партію в шахи між Ненсі Голландер та її головним антагоністом – урядом США в особі військового прокурора Стюарта Коуча (чергова першокласна роль військового в арсеналі Бенедикта Камбербетча). Як і годиться хорошій юридичній драмі, в стрічці багато сцен, що розкривають різні аспекти діяльності адвокатів та прокурорів: робота з секретним та архівними матеріалами, вивчення матеріалів справи, розмови з підзахисним і так далі. Все це в додачу з психоделічними сценами катування Слахі американськими військовими створює досить напружену і динамічну атмосферу в картині, привносячи в драму елемент трилера. Проте сюжет має досить вагомий мінус, фактично, з першого сцени знайомства нас зі Слахі розкриваються всі карти про його невинуватість. Тому всю подальшу стрічку глядач просто вболіває за головного героя, а не мучиться з головоломкою чи не веде він подвійної гри. З іншого боку можна сказати, що фільм все ж драма-байопік, а не трилер, тому такі сюжетні повороти йому не потрібні.
Взагалі тема катувань і безпричинного утримування людей в Гуантанамо не нова навіть для кінематографа. Уже була чудова стрічка “Табір Ікс-Рей” Пітера Сеттлера. Також можна згадати про більш ранню документальну стрічку “Дорога на Гуантанамо”. Ну і звісно, “Звіт про катування” Скота Бернса давно і повною мірою розкрив те, що відбувається на віддаленій військовій базі на Кубі. Рівно, як існує маса “судових” картин про те, що право на чесний суд і захист має будь-хто. Тому фільм Макдональда цікавий не скільки з “ліберально-правозахисної” точки зору, скільки з теми впливу релігії на життя людини.
Правовірний мусульманин Мохамедо Слахі багато в чому витримує ці 14 років ув’язнення лише тому, що в його житті є іслам. В противагу йому спершу виникає образ його друга Марсельця, який переконаний, що в молитвах і зверненнях до Всевишнього немає сенсу. Згодом ми бачимо, як постійне повторювання молитви допомагає е зійти з розуму під час катувань. Врешті-решт, Слахі намагається вести діалог з Аллахом і просить прощення за гріхи свого тюремного приятеля, а на суді заявляє, що йдучи постулатами віри – прощає тих, хто його катував.
Австрійський психолог Віктор Франкл, який створив унікальний метод психологічної підтримки під час перебування у нацистському концтаборі, вважав, що релігія, як і психологія, можуть слугувати найкращими способами утримування сенсу життя навіть в таких екстремальних умовах, як ув’язнення чи полон. Пошук життя через релігійні істини в умовах тоталітаризму – це і є багато в чому образ Слахі у фільмі.
З іншого боку виступає військовий прокурор Стюарт Коуч, який представний в стрічці, як ревний християнин. Він береться за справу з подвійною рішучістю, адже має особистий мотив посадити на електричний стілець ймовірного терориста, тому що біблійне милосердя завжди приходить після справедливості. Однак, розкриваючи всі подробиці справи, розуміє, що не може судити Слахі не як юрист (бо справа занадто шита білими нитками), ні як християнин (судити не лише невинного, а й гнаного – подвійний гріх). Подальший тиск, який на Коуча здійснюють всі – від керівництва до суспільства (“втратив кілька десятків друзів на “Фейсбук”) Коуч проносить з християнською гідністю та совісливістю. Таким чином поєднуючи в собі одночасно релігійну етику та юридичну справедливість.
В сухому залишку “Мавританець” – це не просто юридична драма про важливість прав людини та аморальність існування концентраційного табору в XXI столітті. А й історія про те, як релігійні погляди впливають на життя людини, що потрапляє в екзистенційні ситуації.
Спеціального для “Прямого” Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.