Родинна сага з азовських берегів: огляд на українську історичну драму “Чому я живий”
З 4 листопада в національний прокат виходить українська історична драма “Чому я живий”, яка розповідає про взаємовідносини людей в окупованому нацистами Маріуполі.
Кінооглядач “Прямого” побував на передпоказі стрічки.
Режисерська робота Вілена Новака – це екранізація автобіографічного оповідання українського письменника Євгена Митька “Тепер я турок не козак”. Стрічка розповідає нам про дві маріупольські родини: перша – українська бідна родина з патріархальним християнським укладом, друга – багата єврейська сім’я прогресивних поглядів, які раптом поєднались через одруження дітей напередодні Другої світової війни. Новоствореній родині доведеться пережити всі жахи нацистської окупації, а згодом і репресій радянського режиму.
Історія “Чому я живий” – це сімейна сага. Стрічка подібно ніби “Тихий Дон” Михайла Шолохова розповідає нам про глобальні історичні події через призму життя конкретної родини. “Атеїстичні п’ятирічки” та репресії 1930-тих, окупація нацистів, розстріли єврейського населення, колабораціонізм, вигнання нацистів, репресії радянської влади жителів окупованих територій – все це проходять головні герої стрічки, як родина. Таким чином історія загальнолюдська перетворюється в історію родинну, а історія родинна стає втіленням загальнолюдської історії.
Розповідаючи досить трагічну родинну історію, режисер подає її очима восьмирічного Женьки, що зближує стрічку з іншою українською історичною драмою “Антон і Червона химера”, який через дитячу оптику показує події “червоного терору” 1920-тих років. Однак, якщо в “Антон і Червона Химера” – ця оптика по-дитячому фантазійна, то в “Чому я живий” – це радше історія дорослішання. Перша частина стрічки взагалі нагадує певну варіацію на тему “Амаркорду” Фелліні – дитинство в шумному портовому багатонаціональному місті. Однак далі стрічка все більше перетворюється на історію швидкого дорослішання на тлі тоталітарного режиму. Тут можна було б провести паралель з “Кролик Джоджо” Тайки Вайтіті, який також розповідає про дорослішання на тлі тоталітаризму, однак Вайтіті використовує, як основний засіб кіномови – іронію та сарказм. Тоді, як кіномова Новака – це сентименталізм і театральний пафос. Новак намагається не висміяти тоталітарний режим, з усім його абсурдом, а показати трагізм маленької (в прямому і переносному сенсі) людини в умовах війни двох тоталітарних режимів.
Знімалась стрічка в Одесі та селі Ковалівка на Одещині. За словами режисера, відчутної різниці між слобідкою Маріуполя і Одеси немає. Попри те, що операторська робота Данила Дедкова виявилась не дуже вдалою і більше нагадує телевізійну, а не кінематографічну зйомку, а історичний реквізит та костюми могли бути значно кращими, стрічка рятується особливою атмосферою, яку створює дуже потужний акторський колектив. Головні ролі у стрічці грають, як високоповажні метри – Артем Вільбек та Віктор Жданов (“Кіборги”, “Екс”, “Вулкан”, “Спіймати Кайдаша), який вже став символом українського родинного патріараха, або простіше кажучи “баті”. Поруч з ними грали переможниця 10 сезону “Х-фактору” Анастасія Марків та зірка серіалу “Секс, Інста і ЗНО” Роланд Мішков. Закріплюють цю зав`язку ролі другого плану виконані Олексієм Горбуновим та Георгієм Делієв. Окремо варто підкреслити і жіночі ролі Ірини Мельник та Ольги Радчук. Весь цей талановитий колектив під досвідченою орудою Вілена Новака не просто грає свої ролі, а створює певну атмосферу родинності та теплоти, яку всі герої намагаються зберегти в лихі воєнні часи.
Однак, ця історія не лише сімейна сага, а й свого роду данина традиції українського поетичного кіно. Герой Артема Вільбека, якому вдалось вижити в Голокості, задається питанням “Чому я живий”. Чому комусь вдається пережити геноцид усі знайомі євреї загинули в траншеях під Маріуполем, а він вижив. Така глибинна екзистенційна рефлексія про те, чому долі та характери вчорашніх сусідів та родичів так кардинально змінюються в умовах тоталітаризму та терору, коли головною установкою стає фізичне виживання – є предметом розмірковувань багатьох мислителів та митців – від Віктора Франкла до Арта Шпігельмана і його коміксу “Маус”. Розповідаючи долі різних але близьких людей в умовах окупації, Новак створює поруч з родинною сагою філософську притчу на вічну тему “життя – не поле перейти”. Така багатошаровість сенсів, вкупі з прекрасною акторською роботою створює дуже глибоке та делікатне сентиментальне кіно.
В сухому залишку “Чому я живий” – це багатогранна робота, яка змогла поєднати в собі родинну сагу, історію дорослішання, філософську притчу про життєвий шлях та історичну драму про нацистську окупацію очима дитини. Попри технічні недоліки, як то телевійзійність операторської роботи та обмеженість історичного реквізиту та костюмів, стрічка вийшла напрочуд глибоким та щемким кіно, що зокрема заслуга гармонійно злагодженого акторського колективу.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.