Сумна енциклопедія сьогодення: огляд на румунську стрічку “Невдалий трах або шалене порно”
З 29 липня в українському прокаті стрічка румунського режисера Раду Жуде “Невдалий трах або шалене порно”, яка стала переможцем Берлінського кінофестивалю. Нова хвиля румунського кіно пройшла непомітно для українського глядача, попри сусідство країн, тому кожна така картина в прокаті на вагу золота.
Кінооглядач “Прямого” сходив на показ стрічки та готовий розповісти, чому стрічка про Румунію так схожа на стрічку про Україну.
Сюжет фільму нагадує репортаж “Телебачення Торонто”. Домашній порноролик з вчителькою історії з приватної гімназії Емілією потрапляє в інтернет. Тепер жінка змушена їхати на засідання батьківського комітету (організація страшніша румунської Секурітате), де на неї чекатиме “моральний суд”.
Фільм складається з прологу, яким власне і є це “хоум порно” з яскравою вираженою феляцією, трьох частин та епілогу з трьома альтернативними кінцівками. Варто розуміти, що Раду Жуде – це режисер-новатор, який ніколи не дорожить поняттям “авторський стиль”. Кожен його фільм отримує нову, і як правило неочікувану форму. “Невдалий трах…” режисер знімав в часи пандемії, що уже задає певного ритму та кадру стрічці. Усі герої фільму носять маски, зберігають соціальне дистанціювання, ну або намагаються носити маски та зберігати соціальне дистанціювання.
Перша частина фільму – “Вулиця з однобічним рухом” – це такий собі кіноекскурс Румунією. Емілія вже дізналась про свою неочікувану порнокар’єру і йде через всю румунську столицю на збори. Камера показує нам нинішній Бухарест, який нагадує безкінечний калейдоскоп вуличної реклами та засклених балконів. По дорозі Емілії зустрічаються хамовиті водії, які паркуються посеред тротуару, жінки, що влаштовують скандали посеред магазинних кас; студенти, які вірять в міфічні історії про те, що камікадзе в Японії ставали тільки гуманітарії та пенсіонери, які переконані, що “ладан лікує рак”, а “через ложку для причастя не можна захворіти на коронавірус”. Неймовірно затягнуті сцени шпацерувань Бухарестом, викликають роздратування, однак уже в третій частині стає зрозуміло, що це був такий затягнутий аперитив, до головної страви.
Третя частина стрічки – це власне і є ці батьківські збори, на яких Емілія перетворюється на жертву судилища. Цими зборами Жуде намагається показати зріз румунського суспільства з усіма його недоліками, як от антисемітизм, ксенофобія, гомофобія, прихильність до конспірологічних теорій тощо. Батьки переконані, що румуни не брали участі в Голокості, а Гітлер був євреєм і вбивав інших євреїв, що створити прецедент для появи Ізраїлю. Також вони називають Емілію “брудною курвою”, тому що переконані, що оральним сексом займаються лише проститутки. Так чи інакше, але розмова про межу між приватним та публічним стирається і переходить на розкриття усіх проблем румунського суспільства. Звісно все це подається гіперболізовано та гротескно, але від того не менш наближено до реальності.
Центральна, друга частина фільму – це окремий кіножурнал, в якому режисер в алфавітному порядку подає короткі скетчі чи замальовки про сучасне суспільство. Так на фоні милого вертепу, ознаменованого назвою “Різдво”, закадровий голос розповідає нам про те, як під час Другої світової, в Сімферополі знищили три тисячі євреїв та ромів у швидкому темпі, щоб зустріти народження Ісуса в родинній атмосфері. З іншого випуску, де жінка дуже пристрасно робить феляцію чоловіку, ми дізнаємось, що слово “мінет” – перше у пошуковику онлайн-словника, а друге – “емпатія”. У випуску “Родина” Жуде нагадує про кількість дітей, які стали жертвами сімейного насилля, а у випуску “Православна церква” нагадує, що Румунська Православна Церква ніколи не захищала гнаних та голодних. Попри анекдотичну манеру представлення – цей кіножурнал, є повноцінним режисерським висловлюванням, сатиричним висловлюванням на румунське сьогодення, яке прекрасно резонує з сьогодення будь-якої східноєвропейської країни.
Опираючись на гротеск, гіперболу, анекдот, Раду Жуде говорить про серйозні речі, зокрема історичні та суспільні травми, які має нинішня Румунія, яка за останнє століття пережила хвилі фашистських та комуністичних диктатур та вже більше, як 30 років намагається переосмислити сама себе в сучасному демократичному світі. Оперуючи історією, як методом, Жуде показує, що тоталітаризм можна знести, розстрілявши Чаушеску, однак тоталітарне мислення ще сидітиме в голові десятки років. А з ним і патеріналізм, який призводить до бездіяльності (нехай за мене вирішує держава), і упивання мінімальною владою (як це роблять батьки на зборах), і міфічний світогляд (коли люди не вірять офіційним джерела, натомість черпають знання з пліток та конспірологічних теорій). Колись французький філософ Гі Де Бор створив концепт “суспільство спектаклю”, який полягає в тому, що ми відігруємо певні ролі в суспільстві, які насправді значать зовсім інше. Так, наприклад коли чоловік говорить жінці “Виходь за мене”, насправді він говорить “Стань моєю коханкою, домогосподаркою і дай мені потомство”. Румунське, а по факту будь-яке східноєвропейське, “суспільство спектакля” розкриває Жуде, показуючи, як чоловіки облизується і смакують дивлячись порно, а потім говорять, що вони ніколи не роблять такого з дружинами. Як гордість за національного поета обезликує його як людину. Як історія стає об`єктом спекуляції і обслугою “питань національної гордості”.
Найбільш цікаве та водночас неприємне в цьому фільмі, що під час перегляду знаходиш занадто багато спільного в проблемах Румунії та Україні. У нас, на Рівненщині звільнили виховательку не за порно, а за фото в купальнику на пляжі. У нас, Івано-Франківська міськрада намагається нав`язати всій країні християнську етику в шкільній програмі. У нас, постійно відбуваються спекуляції на темі Бабиного Яру, замість відкритою чесної фахової дискусії.
У випуску свого кіножурнала “Кіно”, Жуде згадує міф про Персея та Медузу Горгону, яка скам`яніла побачивши своє відображення в щиті Афіни. Так і кінематограф, на думку режисера, є відображенням дійсності, яку не хочеться дивитись. Однак такий в чомусь жорсткий, в чомусь постмодерново-химерний, але чесний та сатиричний погляд на дійсність катастрофічно необхідний українській культурі.
В сухому залишку, “Невдалий трах або Шалене порно” – це дуже гостра сатира на становище суспільства в країнах Східної Європи, яка необмежує себе в формі та подачі та переповнена дуже специфічним авторським гумором. Стрічка однозначно для підготовленого глядача, проте й випадкового гостя вона може наштовхнути на рефлексії.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.