Те, що ми пропонуємо – це школа, яка дає більші можливості для навчання сучасної дитини – Гриневич ексклюзивно “Прямому”

Міністр освіти України Лілія Гриневич на “Прямому” розповіла про сучасну українську освіту, знання іноземної мови у дітей та мотивацію для вчителів.

У мене записано, що більш-менш перетвориться на сучасну українська освіта приблизно в 2030 році. Ви відчуваєте, що ви робите щось таке… у вас є таке відчуття, що десь історія поруч ходить?

– Так. Більше того, я відчуваю, що це такі зобов’язання. Це те, що ми не зробили у 2005 році, тому що це тоді треба було зробити. Ми вже відстали. Свого часу інші країни, вирвавшись з цієї радянської окупації, вони змогли швидше трансформувати свої системи освіти, то що це ж питання і якості освіти, але це і питання внутрішньої свободи, і громадян країни, яка є незалежною. Тому тут дуже багато всього в комплексі. Тому я вважаю, що це правильно. І коли ми говоримо про те, що через 12 років, то це ми будемо мати випускників, які першачками зараз зайшли. І взагалі, що ми можемо прогнозувати про 29-30 рік, де буде Україна, наскільки вона буде близько, наприклад, в тому векторі, в якому ми рухаємося далі, де наша орієнтовна дата входження, наприклад, до Європейського Союзу, чи будемо ми вже в НАТО?

Меркель сказала, що вже за десять років. Так що, ось-ось.

– Ми будемо в НАТО. І я думаю, що технології будуть зовсім інші через десять років. Тому що темпи технологічні… І як до цього світу підготувати наших дітей, які зараз приходять в школу, як це випередити? Тобто ми вже це починаємо робити. І я думаю, що ця трансформація починається вже. Не треба чекати 30 року. Питання в тому, що вона починається в різних місцях по-різному. І от сьогодні відбувся початок навчального року. Ви знаєте, що в цю реформу ми вперше вклали дуже серйозні інвестиції. Не тільки словами, що, от, буде реформа. Ми змінили стандарт, зміст освіти. Але ми ще, крім того, зробили загальне підвищення кваліфікації всіх вчителів, які беруть перший клас, і вклали мільярд гривень. Де цей мільярд гривень? Лише 44% – ще до недавнього часу. А зараз ми кажемо, що близько 50-ти вже використано органами місцевого самоврядування. Решта лежить у них на рахунках. Тому що вони не встигли провести тендери або проголосували тендери, але через недобросовісну конкуренцію після оголошення тендерів тендери були заблоковані іншими фірмами і подані до Антимонопольного комітету, як це в нас робиться, щоб ні мені, ні тобі не дісталося. А є ще одна дуже проста проблема – наші виробники навіть освітніх меблів чи дидактичних матеріалів були не готові до таких інвестицій. У нас цей ринок дуже довго не розвивався. І це так, як в усіх великих змінах, неможливо це швидко зробити. Треба кропітка праця всіх разом.

Це означає, що нарікання багатьох людей на місцях не підкріплювалися нічим. Тобто було ж дуже зручно: я щось не зробив – в Києві всі винні. А тепер, коли тобі дали гроші і ти не зробив, то тепер ми бачимо, хто кваліфікований, хто може, хто швидко думає, хто швидко розпочинає, хто швидко рухається. А хтось половину не встигає. Чому? Тому що вони не були готові до цих грошей.

– Правильно. Вони не готові до цих грошей, не вистачає управлінського досвіду. І я їжджу зараз багато по країні і дивлюся, яка ця готовність. І це просто поза межами добра і зла деколи для мене. Ти заходиш в одну школу – і все там, і все там встигли, і все зробили. В одній громаді. А буквально за якихось 250 кілометрів інша громада, де нічого цього немає. Звичайно, що люди у нас сприймають те, що робиться добре як норму, і це добре, в принципі, в цивілізованому суспільстві. Ми вже досягли того, щоб дати якісь гідні умови для дітей. Але ті люди, які приходять в школу і бачать, що нічого не відбулося, у них величезне розчарування. Звичайно, вони це мусять все одно зробити. Ці гроші ні на що інше не можна витратити. Але якщо би ми всі… Знаєте, синергія потрібна для справжньої реформи. Якщо би всі думали і була велика відповідальність, то це можна було б зробити ще краще і вчасно.

А громади, наприклад, розуміють, що вони не тих керівників обрали, і ці керівники виявилися такими, як ви описуєте? Це ж головне питання. Якщо на місцях люди сидять, і ці люди мають гроші, і ти нічого не зробив – то громада має сказати: слухайте, нам такі керівники не дуже підходять. Чи є це розуміння, як ви думаєте?

– Я не знаю, чи є це розуміння. Але я знаю точно, що реформа освіти для місцевих органів самоврядування – це реальний пробний камінь. І оскільки це торкається дуже багатьох родин на їхній території, вони на своїй шкірі відчують, чи змінилася школа, чи ні. Ми ж цією реформою дуже відкриті. Ми все публікуємо. І навіть матеріали, за якими вчити дітей в першому класі в адаптаційний період. Прямо показуємо, яка тема має бути, що діти мають зробити. Батьки активні можуть зайти і потім запитати директора, вчителя: а чому ви цього не робите? І зараз важче заховати в красивий папірчик щось таке, що не зроблене як слід. Тому я думаю, що на наступних виборах для органів місцевого самоврядування люди вправі запитати за освітню реформу.

Я сьогодні говорив з людьми з Грузії. І вони кажуть, що у нас це відбулося раніше набагато. Вони кажуть, що у нас дуже гостро в тому сенсі, що є така надважлива історія – це іноземна мова. Треба людей готувати до європейського життя. Це не тільки знання фізики чи математики, а треба, щоб вони могли себе порівнювати і читати якийсь підручник німецький чи фінський, чи будь-який інший. Як буди з мовою іноземною? Як зробити так, щоб люди виходили зі школи і знали мову.

– Нам треба, щоб вже наші випускники краще знали мову. І, в принципі, рівень мови покращується завдяки тому, що такі, як наприклад British Council, Goethe-Institut, Французький інститут, вони дуже багато нам допомагають з підвищенням кваліфікації вчителів. І, наприклад, всі вчителі іноземної мови для перших класів пройшли спільну з цими агенціями, які я назвала, курси підвищення кваліфікації на формування комунікативних навичок у дітей. Згадайте, як нас вчили іноземну мову в радянській школі. Ми вчилися читати, писати, відтворювати напам’ять тексти. І фактично нуль комунікації. І, в принципі, на це і був розрахунок, як навчити іноземної мови для того, щоб люди не могли послуговуватись цією мовою. Зараз ми повністю змінили це. Але у нас проблеми. Які?

Перше – кадрова проблема. Тому що людина, яка добре володіє іноземною мовою, все ще дуже затребувана на конкурентному ринку праці – там, де платять більше, ніж платять вчителеві. Друге – ми, наприклад, збільшили кількість годин іноземної мови в школі. Діти зараз вчать більше іноземної мови, ніж було колись. Але ці години повинні читати вчителі. Тобто ми знову впираємося у вчителя: як знайти і зробити конкурентоспроможним вчителя, щоб люди йшли в цю професію? Хочу поділитися одним прогресом. У нас завжди були проблеми ще з підручниками з іноземних мов. І я вважаю недопустимим, коли ми витрачаємо мільйони гривень на підручники, а потім батькам кажуть: купіть, будь ласка, оксфордські підручники для того, щоб ми по-людськи вчили іноземної мови ваших дітей. Ми, звичайно, не змогли всі підручники зробити конкурентними. Але цього року вперше ми зробили спільний українсько-британський підручник за державні гроші. Тобто це українське видавництво, яке в партнерах мало британське видавництво, яке займається підручниками з іноземних мов. І цей підручник переміг конкурс, і це один з підручників, який друкується за бюджетні кошти. Ми вперше відкрили ці шлюзи. Тому що інакше ми не можемо виграти цю конкуренцію. Тому що виходить так, що такі елітарні підручники дорогі, вони доступні лише для тих, хто може за них додатково заплатити. Тому є цей великий клубок проблем. Моя мрія, в принципі, і я вважаю, що це правильно, і ми тут солідарні з Павлом Клімкіним, який завжди мене запитує: ну коли вже буде обов’язковим іспит з іноземної мови? Він буде обов’язковим. Але ми не маємо морального права зробити його обов’язковим, поки ми хоч трошки не підтягнемо можливості, не урівняємо можливості дітей вчити іноземну мову. Бо тоді ми закладаємо неуспішність у тих, куди ми не могли привести вчителя.

Це нечесно.

– Це несправедливо. І я думаю, що за років три ми зможемо цю ситуацію підтягнути і вирівняти.

Я розумію, вчителі пройшли якийсь вишкіл, їх там чомусь вчили. А батьки? Я собі уявляю, якби в мене шість років було доні, і я би її привів би в клас, і в класі не було б таких парт, не було б таких дошок, – мені би щось не сподобалось. Бо у кожного в голові є уява, що таке школа. А те, що ви пропонуєте – це якийсь інший заклад. Це вже не зовсім школа в такому розумінні. Там немає нервувань?

– Те, що ми пропонуємо – це дійсно школа, але це школа, яка дружня до дитини і яка дає більші можливості для навчання сучасної дитини. Проблема в тому, що ми показували, як це має бути, і так є орієнтовно… Ну, якщо на 44% використані кошти, то десь в такому відсотку шкіл воно і є. Так. Але є всі ті інші, в яких воно ще так не є. І, звичайно, коли я щось знаю про реформу нової української школи, приходжу і бачу старі парти, в мене наступає розчарування. І це ж не перше розчарування.

Тому що друге розчарування може полягати в тому, як буде поводити себе вчитель. Тому що, якщо вчитель не буде працювати в педагогіці партнерства, зокрема з такою маленькою дитиною, а буде працювати з нею знову зверху вниз, і тільки диктувати і не чути дитину, і не працювати цими методами пізнавально-діяльнісного навчання, то тоді це друга профанація цієї школа.

І чого я найбільше остерігаюся, і де мені потрібна найбільша підтримка, і, можливо, навіть співпраця з батьками? Ми повинні спільно проконтролювати органи місцевого самоврядування і так само проконтролювати – в доброму сенсі, промоніторити – що відбувається в школах. В Україні понад 16 тисяч шкіл. І ще багато з них мають свої філії. І без сумніву, що з Міністерства освіти, з Києва ти не побачиш реальну ситуацію зсередини. Інколи органи місцевого самоврядування нам навіть завищують різні показники, коли ми збираємо з них інформацію. І це є правда.

Так от, завдяки тому, що ми реформу робимо дуже прозорою і показуємо, що насправді повинні бути в реформі, і все це є там на сайті Міністерства, я дуже сподіваюся, що батьки будуть давати зворотній сигнал. Зараз ми навіть створюємо при Кабінеті міністрів такий координуючий орган реформи. Тому що ми як міністерство не маємо впливу на органи місцевого самоврядування. Цим мусить займатися також Мінрегіонбуд, цим мусить займатися Мінфін. Тому що він бачить всі їхні рахунки і що в них реально є. Тому що, вибачте, якщо у них такі кошти лежать на рахунках, а в деяких лежать ще на депозитах і не працюють на реформу, а ми їм дали цільові кошти, – я вважаю, що це просто повна бездіяльність. Те ж саме стосується, як працюють вчителі.

І ця синергія – міністерства, органи місцевого самоврядування, учитель, керівник навчального закладу, бо від нього дуже багато залежить, як він ставиться до реформи, – вона може призвести нас до успіху. А ви розумієте, тут, як у Ліни Костенко, що у нас немає права на поразку. Тому що не можна цю реформу відкладати. Є така штука, яка називається “ціна нероблення”. От ми зараз на порозі. Якщо ми далі залишимо все так, як є у нашій школі, ми починаємо вже відкочуватися назад.

Є така болюча тема – це вчителі. Ви кажете: перенавчили, були курси, пояснювали, роз’яснювали, все зробили. Але величезна ж кількість вчителів – це достатньо консервативні люди… Читаєш те саме кожен день, кожен рік, багато років поспіль. Нічого не треба робити. Дуже зручна конструкція. І це, мені здається, точка надважлива. Як їх зробити такими, які були би, як казали в радянські часи, “учитель-новатор”? Де набрати сотні тисяч “вчителів-новаторів”?

– Це, мабуть, найбільший виклик реформи. Тому що це ментальність вчителя і його мотивація до праці. Куди ти не дінешся, ти повинен мотивувати. Для того щоб ставив певну планку і певні вимоги, людина повинна розуміти, що вона щось втратить, якщо вона втратить цю роботу. І ми минулого року підвищили на 50% зарплату, цього року теж просунулися. Наступний бюджет буде складний, буде звичайне підвищення, як для всіх бюджетників. Якась динаміка по зарплаті є, але все одно вона ще недостатня для того, щоб в цю професію прийшли найкращі: ті, хто мають талант, ті, кому хочеться горіти, в доброму сенсі слова, показувати шлях дітям.

От розмовляєш з вчителем і бачиш: в одного очі світяться, вони живі, а в іншого погасли. І це найстрашніше. І ще одне – це є ознака часу. Зараз ти не можеш з жовтими папірцями ходити щороку. Тому що ці діти змінюються. Вони, по-перше, ставлять питання: чому я мушу це вчити? У нас в радянській школі ніхто таких запитань не ставив, і був статичний зміст освіти. А зараз ми мусимо оновлювати зміст освіти. Зараз зовсім інші технології.

І якщо діти упустять час у школі для цього ознайомлення, вони потім просто будуть змушені це наверстувати пізніше, під час своєї професійної діяльності, десь, може, через це втративши якісь можливості у житті. Тому це наша відповідальність – вибачте за пафос – перед майбутніми поколіннями українців. Тому треба міняти вчителя.

Я, наприклад, зараз думаю над тим, як нам зробити короткий курс педагогічної освіти для тих, хто має вищу освіту. У нас є люди, які мають базову вищу освіту. Вони не можуть працювати у школі, вони не є педагогами. Зробити для них таку можливість навчання, щоб це не була така довга магістратура, наприклад, ще одна, а щоб вони могли працювати і мати більш короткий курс, коли вони можуть прийти в школу. Тому що якраз ми можемо почерпнути тих пасіонаріїв, які можуть прийти і щось дати дітям. Справа в тому, що ця модель, яку ви описали, роботи вчителя – вона, можливо, зручна, але вона зовсім не цікава.

Без сумніву. Це якраз люди, які не хочуть нічого, їм все достатньо.

– Наприклад, у Фінляндії вчительська професія вважається однією з найповажніших професій. Коли фінську дівчину запитують, як правило, ким ти хочеш, щоб був твій наречений, вона каже “вчитель”. Там не дуже висока зарплата вчителів. Вона, без сумніву, значно вища на порядок від української. Але якщо ви подивитесь на ринок праці, вона не є одна з найвищих зарплат. Але це люди, які мають величезний авторитет у суспільстві. І вони працюють дуже автономно і дуже творчо. Тому що вважається, що це та професія, де людина може реалізувати весь свій творчий потенціал.

І тому, в принципі, коли ти працюєш цікаво і ти розвиваєшся… Я дивлюся на наших вчителів в цьому пілотному експерименті. Ясно, що це ті вчителі, які туди пішли добровільно. І вони є з того, знаєте, десятка відсотків, які хочуть. Але це люди, які кажуть: так, нам складніше працювати, але ми бачимо, наскільки більш вмотивовані і з кращими результатами є діти. І це є щось додане, додана цінність до заробітної плати… Але зарплату вчителю треба піднімати далі.

Маленька дитина і дитина середнього віку, коли дивиться навколо себе по Україні, вона не може зрозуміти, навіщо взагалі вчитися. Тому що дев’яності і нульові роки показали, що ти станеш багатим, не маючи освіти, ти станеш знаменитим, не маючи освіти. Що ви можете відповісти? Ніхто нічого не може сказати.

– Зараз цей час минає. По-перше, такі речі можливі в неправовій державі, де ви можете незаконно заволодіти статками.

Купити диплом.

– Ми все ж таки стаємо вже зараз на більш цивілізований шлях. Більше того, роботодавці вже тепер, коли навіть запрошують на роботу, їм вже диплом то потрібен, але вони вже цікавляться: диплом якого університету. Більше того, є роботодавці, яких навіть не цікавить диплом, а вони тобі дають зразу тест, дають кусок роботи і дивляться, як ти з нею справляєшся. І ти можеш мати найкрасивіші дипломи, але якщо ти не можеш проявити ці вміння, тебе не візьмуть на роботу. І тому зараз все більше цінується саме добра і якісна освіта.

У нас весь час уявлення про освіту – що це така велика сума знань, яку людина повинна мати в собі. А якісна освіта все більше і більше є освітою для успіху, своєї реалізації і в особистому, і в професійному житті. Дивіться, як ми змінюємо зараз початкову школу. Крім того, що діти там повинні вміти лічити в межах ста, для першокласника, і писати диктант, у нас є таке, як вміння вирішувати конфлікти.

Це важливо. Це вже комунікативні…

– Вміння співпрацювати з іншими, вміння володіти своїм станом емоційним. Це те, що потрібно потім взагалі людині для того, щоб вона була більш успішна. Більше того, я вам хочу сказати, що людина кожна від природи має ж свій темперамент, свій характер, свої особливості. І це точнісінько так, як зі здібностями. Наприклад, ви більш гуманітарний, але вам потрібно теж знати математику, і вас її треба навчити, вам це важче. Один пише легко, він має чуття мови, іншому важче відчути цю граматику, і він робить багато помилок. Але його теж можна навчити писати правильно.

Те саме і з такими вміннями для успішного життя. Хтось має високорозвинуту емпатію і легко спілкується з людьми. А комусь цьому треба окремо вчитися. І у нас в школі ніколи цьому не вчили. І потім в результаті доросла особистість від цього страждає. Вона мусить набити дуже багато гуль у своєму житті, щоб її через гіркий досвід щось навчило. Але вже щось втрачено, якісь можливості втрачені. І цьому зараз приділяється дуже багато уваги в успішних системах освіти.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.