Трамп vs Меркель: криза євроатлантичної єдності та її наслідки для України
Події останніх тижнів створюють напружену ситуацію у західному або, як його ще називають, євроатлантичному світі: протиріччя між США та провідними європейськими країнами призвели до значного погіршення відносин, основним проявом чого стала конфронтація між президентом США Дональдом Трампом та федеральним канцлером ФРН Ангелою Меркель. Наскільки серйозними є виклики для єдності союзників та чого від цього чекати Україні?
Єдність західних демократій почала закладатися ще в минулому столітті: план Маршалла та створення НАТО втілили в життя ідеї євроатлантизму та створили те, що ми зараз називаємо “об’єднаним Заходом”. Держави, які під гаслами спільних цінностей та демократії виступали єдиним фронтом у Холодній війні проти Радянського Союзу, розпад якого остаточно об’єднав роз’єднану різними блоками Європу та посилив Захід, вже довгий час є найбільш впливовою силою на міжнародній арені.
Від партнерства до претензій
Єдиний фронт західних держав тримається на союзницьких відносинах між США та ЄС. Головним виразником інтересів, своєрідним економічним “локомотивом” та неофіційним лідером Європейського Союзу є Німеччина, тому стержнем євроатлантичних відносин є американо-німецькі відносини. Починаючи з першого призначення на пост федерального канцлера у 2005 році, Ангела Меркель безумовно слідувала західним цінностям та орієнтувалася на США як на стратегічного партнера. Ця політика докорінно змінила відносини між США та ФРН, які за часів попереднього очільника Німеччини Герхарда Шредера були дещо напруженими. Однак, союзництво поступово перейшло до конфронтації: починаючи з обрання президентом США Дональда Трампа у 2016 році стосунки між країнами погіршувались.
У травні минулого року чергові саміти НАТО та “Великої сімки” стали першими тривожними сигналами. Спілкування Ангели Меркель з Дональдом Трампом виявилось невдалим, тому що вони не зійшлися не лише поглядами, а й баченням місця Європи у геополітиці ХХІ століття. Після цього канцлер Німеччини була вимушена констатувати, що часи, коли європейці могли повністю покладатися на інших, багато в чому закінчилися і європейці мусять брати свою долю у власні руки. Слова німецького лідера не були сприйняті більшістю як демарш, проте деякі з політологів почали говорити про “геополітичне розлучення” – і, як видно зараз, небезпідставно. Тоді “яблуком розбрату” стало недостатнє виділення коштів на оборону європейськими країнами: президент США вимагав 2% від ВВП і основним винуватцем робив Німеччину. Це була перша тріщина в американо-німецьких та й загалом американо-європейських відносинах, яка тоді, здавалося, не була здатною похитнути трансатлантичну солідарність.
У травні цього року, у зв’язку з виходом США з іранської ядерної угоди, Ангела Меркель знову заявила, що європейці мусять брати долю у свої руки, тому що “Сполучені Штати не можуть просто захищати Європу”. Її слова викликали великий резонанс як у Європі, так і по інший бік Атлантики. На цьому фоні пролунала ще одна, навіть гостріша заява, вже від голови Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, що США як основну геополітичну силу потрібно замінити, тому що Вашингтон знищує можливості конструктивної співпраці “з люттю, яка може лише дивувати”. Вибір європейської еліти, судячи з цих заяв, є однозначно зрозумілим.
Нещодавній 44-й саміт “Великої сімки”, що відбувся 8-9 червня в Канаді, запам’ятався різким погіршенням відносин між США з найближчим союзником Канадою та державами-лідерами Європи. Через це його вже встигли охрестити «G6 + 1». Питання витрат на оборону в рамках НАТО, проблема “Північного потоку – 2”, посилення політики протекціонізму та невизначеність відносин з Росією стали на заваді порозумінню між західними лідерами. Дональд Трамп, який раніше всіх покинув зустріч, та Ангела Меркель залишилися незадоволені самітом, який без сумніву можна назвати провальним: дискусія відбувалася надто напружено, а Трампу не подобалось, що “шістка” під керівництвом Меркель об’єдналася проти американської позиції. Як сказав у своєму інтерв’ю американському каналу CBS відомий експерт, керівник аналітичного центру Eurasia Group Ян Бремер, “відносини між США та їхніми основними союзниками дисфункціональні – такими вони ще ніколи не були від початку трансатлантичних відносин після Другої світової війни”.
Потік розбрату
Питання будівництва газопроводу “Північний потік – 2” стало ще одним головним болем у відносинах між Євросоюзом та США. Як повідомляє The Wall Street Journal з посиланням на власні джерела в адміністрації президента США, Дональд Трамп поставив Ангелі Меркель ультиматум: або Німеччина відмовляється від газопроводу, або він розпочинає торговельну війну між Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Канцлер проявила рішучість та відмовилась виконувати поставлені умови – у відповідь американський уряд увів обіцяні тарифи на алюміній і сталь, вбивши ще один клин між близькими союзниками. Європейські лідери ще якось могли терпіти політичний тиск, але зрозуміло, що економічні питання – життєво важливі і Євросоюз не збирається ними поступатися.
Також Трамп не гребує критикою на адресу уряду ФРН для виправдання своєї внутрішньої політики. Американський президент користується міграційною проблемою у Європі, перетворюючи для цього Німеччину в “ідеальну мішень” та “грушу для лупцювання”. Намагаючись обґрунтувати власну міграційну політику він використовує тези “слабка берлінська коаліція”, “підвищення рівня злочинності у ФРН” та інші, дискредитуючи уряд Ангели Меркель. Німецьке видання Die Welt зазначило, що сьогоднішня Німеччина уособлює проблему дисбалансу в торгівлі та небажання виділяти більше коштів на оборону – те, що так не подобається американському президенту і проти чого він рішуче виступає.
Минулого тижня на саміті НАТО в Брюсселі Дональд Трамп знову підняв тему “Північного потоку – 2”, публічно дорікнувши Ангелі Меркель будівництвом газопроводу. Він назвав Німеччину “залежною від Росії” і поставив питання, чому, власне, Сполучені Штати повинні захищати Німеччину, коли та сама ставить себе в залежність від агресора та платить йому мільярди доларів. Також не обійшов стороною питання оборонних витрат – тут вже Ангелі Меркель висловлення Дональда Трампа явно не прийшлися до смаку. Федеральний канцлер зробила заяву, що Німеччина самостійно вирішує внутрішні та зовнішні питання і при цьому й так достатньо робить для Альянсу: країна досі бере участь в місіях НАТО в Афганістані, де захищає інтереси США, а не свої.
Проте, варто зауважити, що Меркель дійсно не виконує своїх зобов’язань з витрат на оборону – 2% від ВВП були обіцяні ще за президентства Барака Обами. Тому варто сказати, що Трамп, по суті, правий, але сама подача його правоти – надто агресивна й така, що не відповідає сучасним реаліям ведення зовнішньої політики. Для нього укладення угоди є радше чимось схожим на договір у бізнесі, а не на дипломатію. Питання й вимоги – насправді справедливі, а от методи – застарілі. І як видно, нерозуміння цієї простої істини приводить до поганих наслідків.
Фактор Путіна
Останніми днями вся увага зосереджена на зустрічі Дональда Трампа з президентом Росії Володимиром Путіним. Німецькі ЗМІ висловили великі побоювання: так, до прикладу, газета Die Welt пише, що угода між Трампом та Путіним в обхід західноєвропейських держав може стати “кошмаром” для Європи та послабити НАТО. Крім цього, видання стверджує, що результатом зустрічі може стати зняття антиросійських санкцій – тоді економічні обмеження прийдеться зняти і Євросоюзу, які він, до речі, на днях продовжив ще на півроку. Це може завести Європейський Союз у незручне становище і стати свідченням ігнорування Дональдом Трампом своїх європейських партнерів. Напередодні голова зовнішньополітичного відомства ФРН Хайко Маас заявив в інтерв’ю видавництву Bild, що застерігає Дональда Трампа від односторонніх домовленостей з російським президентом: “Той, хто своїми діями шокує партнерів, ризикує в кінці залишитися у програші. Односторонні угоди, що зашкодять власним союзникам, у кінцевому підсумку завдадуть шкоди і США”.
Застереження німецького міністра свідчить про реальну стурбованість Берліну та його усвідомлення можливості опинитися “за бортом” геополітичної боротьби. Але можна точно сказати, що домовленості на рахунок “Північного потоку – 2” в обхід Німеччини укладені не були: лідери США та Росії на спільній прес-конференції висловили різні точки зору щодо проекту: Трамп залишився вірним своїм сумнівам щодо збереження енергетичної безпеки Німеччини, а Путін, в свою чергу, навіть заявив про можливість співпраці двох найбільших газовидобувних країн. Така перспектива не обіцяє нашій країні нічого доброго, особливо на фоні погіршення відносин між США та ФРН.
Неважко розцінити всі ці події як вкрай негативні тенденції та сигнали для американо-німецьких відносин та спрогнозувати можливі наслідки як для власне євроатлантичного світу, так і міжнародно-політичного поля в цілому. Висновок напрошується один: захід, яким ми його знали до цього часу, переживає кризу. Це криза довіри, це криза давно “закопаних” проблем та протиріч, які весь цей час були своєрідною бомбою уповільненої дії. Як довго буде оформлюватися це “геополітичне розлучення” – точно сказати важко, однак чим далі, тим все більшою стає прірва між стратегічними партнерами. Вже пролунали заяви американської сторони про можливий вивід 30 тис. військовослужбовців з території Німеччини, що поставить під велике питання згуртованість держав-членів НАТО та їхні спільні цінності. Також стає можливим пошук європейськими партнерами нових стратегічних союзників як альтернатива замість США: зокрема Китаю. Яскравим прикладом цього можуть слугувати затверджені сьогодні на саміті ЄС-Китай у Пекіні плани КНР та Євросоюзу в рамках дотримання Паризької кліматичної угоди, з якої США вийшли у 2017 році.
Ризики для України
Можна зробити висновок: євроатлантика тріщить по швах. Конструктиву у відносинах мало – про це також свідчить навіть останній візит німецького канцлера до Вашингтона: тоді сторонам не вдалося прийти до згоди з ключових питань. Якщо Ангелі Меркель та Дональду Трампу так і не вдасться піти один одному на взаємні поступки і, в кінцевому рахунку, домовитися, то ми ще недовго зможемо говорити про Захід як про щось єдине та монолітне, що виступає одним цілим на міжнародній арені та є здатним стати на захист України в умовах агресії великого північно-східного сусіда. Ну і звичайно, головним переможцем внаслідок розколу всередині західних союзників стане очільник Кремля Володимир Путін, який намагатиметься домовитися з кожною країною окремо. Для України ж цей факт – однозначно негативний.
Підготував Олександр Балонін