Три фронти боротьби з наркоманією: огляд на кримінальну драму “Трафік” з Гері Олдманом
В український прокат вийшла кримінальна драма Crisis, яка в українському прокаті отримала назву “Трафік”, про опіоїдну кризу США.
Кінооглядач “Прямого” сходив на показ фільму і готовий розповісти про нову стрічку.
Стрічка частково ґрунтується на реальних подіях, зокрема, завуальовано розкриваючи історію родини Саклерів, чия фармкомпанія Purdue Pharma створила лікувальний засіб з важким звиканням – оксиконтин. Щоб відбилити власну репутацію Саклери вдавались до фальсифікації клінічних досліджень та промо-акцій з меценатством. Сама ж опіоїдна криза в Штатах почалась ще в 1990-тих роках і триває досі. Жертвами опіоїдних знеболювальних стало більше людей, ніж загинуло у В’єтнамській війні.
Сюжет фільму складається з трьох ліній: поліцейський під прикриттям (Армі Хаммер) готує спецоперацію по одночасному затриманню вірменського наркокартелю в США та албанської наркомафії в Канаді. У нього є особистий мотив для такої спецоперації, адже його сестра – опіоїдна наркоманка. Паралельно цьому молода архітекторка (Еванджелін Лілі) намагається самотужки розслідувати справу загибелі свого сина-спортсмена від наркотиків. Третя лінія розкриває нам професора хімії (Гері Олдман), який виступає проти запровадження в ринок нового знеболювального, яке може спричинити кризу рівну введенню у свій час тютюну.
Режисер, а також продюсер та сценарист картини Ніколас Джеракі відомий своєю зацікавленістю соціальною проблематикою. Його остання художня картина “Арбітраж” (в українському прокаті “Порочна пристрасть”) розповідає про фінансові схеми, корупцію та шахрайство. В “Трафіку” є теж саме, про те в значно більших масштабах.
Джеракі знімає дуже “типове” кіно – мотивація та образи його героїв максимально спрощені та чітко діляться на “хороших” та “поганих”. Навіть попри таку сюжетну простоту, фільм витягується завдяки блискучому касту акторів. Армі Хаммер (нещодавно звинувачений в сексуальних домаганнях) повноцінно відігрує копа-супермена. Еванджелін Лілі вдається передати весь трепет та безмежність материнської любові, а Гері Олдман настільки майстерно перевтілюється в університетського професора, що навіть нагадав мені мого наукового керівника. Сюжетні лінії героїв або не перетинаються взагалі, або наприкінці картини, що з одного боку підтримує провислу динаміку сценарної роботи, а з іншого – показує, що проблема опіоїдної залежності в США торкається усіх.
Режисер виводить, по-своєму, цікавий фінал фільму, показуючи, що добро не завжди перемагає зло, а іноді ці явища існують взагалі паралельно.
Стрічку часто несправедливо порівнюють з однойменною наркодрамою Стівена Содерберга, в сторону содербергівської картини. Несправедливість такого порівняння полягає зокрема в тому, що фільм Джеракі, попри свою художність, зберігає певну науково-популярну стилістику (режисер насамперед нам відомий документалками), тоді, як “Трафік” Содерберга – це дуже смачна повноцінна художня картина.
В сухому залишку, “Трафік” – це середній фільм, який зумів зібрати непоганий акторський каст та витримати баланс між науково-популярним та художнім кіно про важливу соціальну проблему наркозалежності, що розкриває різні “фронти однієї війни” та показує, що зло насправді значно ближче, ніж може здаватись.
Спеціального для “Прямого” Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.