Три правди одного злочину: огляд на історичну драму “Остання дуель” Рідлі Скота
21 жовтня в український прокат виходить історична драма голлівудського режисера Рідлі Скота “Остання дуель”.
Кінооглядач “Прямого” побув на передпоказі стрічки.
За сюжет фільму взято реальний історичний прецедент – останню судову дуель у середньовічній Франції, коли лицар Жан де Карруж (Мет Деймон) зійшовся в герці зі сквайром Жак Ле Грі (Адам Драйвер) через звинувачення останнього у зґвалтуванні дружини де Карружа – леді Маргарет (Джоді Комер).
Ніби Акіро Куросава в “Рашьомоні”, Рідлі Скот розповідає одну й ту ж історію тричі, однак з різних ракурсів: як події бачили герої Деймона, Драйвера та Комер. Таким чином Скот намагається показати наскільки різною може бути одна й та ж сама історія, особливо, якщо її події відбувались здавалось би такому далекому XIV столітті.
Перша сюжетна панель – “Правда Жана де Карружа”. Старомодна маскулінна історія про “чесного, але бідного” лицаря, який вірно служить королю, не шкодуючи власного життя, але через інтриги кращого друга та власного сюзерена втрачає заслужені землі, батьківський спадок та врешті-решт отримує зазіхання на кохану дружину. Це досить типова маскулінна історія про абстрактні поняття честі та гідності. Карружа не скільки турбує, що над його дружиною вчинили наругу, як те, що наругу вчинили над його ім’ям. Він йде на судову дуель, ризикуючи не лише своїм, а й життя дружини (у разі його програшу – Маргарет теж стратять). Деймон з дуже кумедною зачіскою “малєт” прекрасно відіграє роль цього славного лицаря, який не дає покрити себе ганьбою, навіть попри те, що всі навколо могли загинути чи постраждати. Середньовічний персонаж з вишитим на знаменах гаслом “Честь понад усе” – це ось той Карруж, яким його згадують тогочасні літописці, втілив Деймон і панель якого першою представив Скот.
Друга сюжетна панель “Правда Жака Ле Грі” розповідає нам ту ж історію, але з точки зору найкращого друга, а згодом противника в дуелі – сквайра Жака Ле Грі. Адам Драйвер з його темною харизмою, як ніхто інший підходить для середньовічної атмосфери. Якщо де Карруж Деймона – це типовий персонаж середньовічного епосу, то Ле Грі Драйвера – це радше персонаж епохи “Божественної комедії”. Образ Жака Ле Грі – це свого роду місток переходу між кінцем Середньовіччя та початком Відродження. Учасник тих самих походів, що й Карруж, він розповідає, що хоробрість лицаря – це радше безрозсудство і “шапкозакидальництво”, ніж військова майстерність та героїзм. Він цінує науки та любить компанію вина та жінок. Навіть візуально ці герої антитези: Карруж – кремезний та неотесаний лицар, тоді коли Ле Грі – це витончений і навіть субтильний красень. У своєму розумінні він не ґвалтує Маргарет, а навпаки дає їй насолоду, яку вона ніколи не отримала б з “дубовим” чоловіком. “Так, вона спершу відмовлялась, як всі жінки, але це ж не зґвалтування” – розмірковує, як цілком прогресивна людина свого часу, герой Драйвера.
Окрім створення антитезності чоловічих персонажів, ця панель також цікава розкриттям образу сюзерена де Карружа та Ле Грі – графа П’єра д’Аленсона (Бен Аффлек). Граф постає дуже освіченою, однак жорсткою людиною, яка живе в полоні власних пристрастей. Свої дні він проводить за читанням трактатів, а ночі – в шумних оргіях, зокрема спільно зі своїм улюбленим васалом Ле Грі. І хоч у стрічці немає явних натяків на гомосексуальність героїв, побачити певний латентний гомоеротичний зв’язок між д’Аленсоном та Ле Грі можна.
Третя ж панель “Правда Маргарити де Тібувіль” виділяється режисером, як основна. Це історія жінки, яку взяли заміж через багатий посаг, який врешті-решт не отримав чоловік. Історія жінки, яка попри свою зовнішність та таланти вважалась неповноцінною, бо не могла народити хлопчика. Історія жінки, яка не може себе реалізувати без чоловіка, тому змушена терпіти щодня хамське ставлення, а щоночі – неприємну близькість. Історія жінки, яка попри всі застороги та осуди середньовічного суспільства вирішила постояти за свою гідність та права. Розкриття історії зґвалтування очима жертви багато в чому розповідає нам сучасну історію лише в лицарсько-куртуазних декораціях. Сцени, де граф д’Аленсон намагається “відмазати” улюбленого васала від відповідальності напрочуд дивним чином схожі на сучасні спроби “відмазати” чийого знайомого чи родича від злочину. А сцена судового допиту Маргарет багато в чому нагадує сучасні допити жертв правоохоронцями, які часто намагаються звинуватити саму жертву в тому, що вона була згвалтована. Після багатьох жорстких маскулінних стрічок на кшталт “Гладіатора”, “Царство небесне” чи “Робін Гуд”, Скот нагадує, що він досі може в гостросоціальне “жіноче” кіно, як в 1991 році вийшло з “Тельмою та Луїзою”.
Проте, попри таку гостросоціальну тему стрічки, Скот не перетворює картину в чергову феміністичну кіноагітку, а витримує у фільмі необхідну для екшена динаміку та пафос історичної драми. У залишку виходить досить старомодна за стилем історична драма з дуже глибоким соціальним підтекстом, який забезпечує складна архітектура фільму. Перша стрічка Рідлі Скота розповідала нам суто чоловічу історію ворогування та честі між двома французькими гусарами і називалась вона – “Дуелянти”. Стрічка, яка ж розкриває жіночий погляд на проблему чоловічого ворогування за честь називається “Остання дуель”, в чому можна однозначно бачити певний символізм закінчення мускулінної епохи.
В сухому залишку, “Остання дуель” – це неймовірно хитро сконструйоване кіно, яке змогло одночасно поєднати в собі старомодно історичну драму про Середньовіччя та гостросоціальний трилер про сексуальну наругу, при цьому залишившись дуже захопливим видивом, яке занурює людину в 2,5-годинну подорож середньовічної Францією.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.