В’ячеслав Кириленко про створення Єдиної Помісної Православної Церкви: Цей процес набуде невпинності
Українці нарешті мають такі політичні, релігійні та церковні обставини, коли рішення світового православ’я може бути на їхню користь. Про це у програмі “Подія” Миколи Вересня повідомив віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко.
Про перспективи створення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні
Сьогодні парламент підтримав ініціативу президента. І як глава держави він, звичайно, на себе взяв відповідальність невдячну. Тому що ніяких електоральних бонусів, як уже дехто про це почав говорити, на цій справі не назбираєш. Тільки гулі можна набити. Тому це електорально тема чутлива, але не завжди зі знаком плюс. Тобто це бачення і потреба в цьому у глави держави. І це дуже добре. А це означає, що може бути успіх.
Це питання має як релігійно-церковний вимір, так і світоглядний, світоглядно-політичний навіть. З точки зору релігій і церкви, можливо, не всім ця тема зрозуміла. Але те, що всі ці 26 років точиться дискусія, хто нібито канонічний, а хто нібито не канонічний – це все повинно добігати кінця вже. І має утворитися єдина визнана Вселенським православ’ям православна церква в Україні, єдина. І люди повинні перестати бути постійно на цьому роздоріжжі: я в ту церкву зайшов чи не в ту, а що взагалі, у нас їх декілька, а чому, а чим вони відрізняються… і так далі. Це має припинитися. Це питання на часі, воно назріло, і зараз воно може бути вирішеним. Ми близькі як ніколи дотепер.
– А можна десь тут в Києві організувати якісь перемовини між католиками і православними, може, це буде перший крок для відтворення єдиної християнської церкви – не православної і не католицької? Такі взагалі можливі моменти?
В урядових колах ця тема не обговорюється. І напевно правильно, що вона офіційно не обговорюється. Але кожен про це думає. Кожен, хто замислюється далі, ніж бачення власного носу, він задумується над багатьма питаннями, в тому числі і над тим, чому у нас багато процесів ідуть складно, і яка тут може бути духовна причина чи якась не суто мирська чи не суто економічна.
Ця тема єднання навіть греко-католиків і всіх православних – вона також обговорюється, але не широко. Вона обговорюється серед теологів, богословів, релігієзнавців, самого кліру, частини парафіян, але невеликої. Набагато предметно важливіша тема об’єднання православних християн. Бо це різні церкви і різні конфесії.
Москва прямо напала на Україну від 2014 року. Пряма збройна агресія. І кількість людей за цією ознакою обирають УПЦ КП, невпинно і лавиноподібно зростає. Більше ніж півтисячі тільки парафій перейшло за цей час від 2014-го по 2018-й. Це тільки те, що порахували.
Та ж сама Москва 141 рік також була неканонічною – її Константинополь не визнавав. І їх це не стримувало: вони собі розвивалися, розвивалися і розвивалися, аж поки Вселенський патріарх до них не приїхав. Вони його взяли в ув’язнення, півроку там мучили, і за півроку він підписав Томос – що ваша церква автокефальна. Так це було ще в ХVI столітті.
Це означає, що ми не унікальні. І якщо є незалежна держава і є віруючі, які ходять в цю церкву, яка вважає себе вже автокефальною, незалежною і українською, то це означає, що тільки питання часу – коли цей процес набуде офіційно визнання.
– Москва каже, що це неканонічно. Але Варфоломей І має право надавати автокефалію. То тоді де було порушення, за версією Московського патріархату, де неканонічність?
Після проголошення незалежної української держави, точніше після її відновлення, проголосили на Всеукраїнському соборі своєї православної церкви. А точніше – також її відновили. Тому що сто років тому, коли була українська революція, також постала Українська автокефальна православна церква. І 92 року це було підтверджено. Об’єдналися дві церкви і утворили Українську православну церкву, Київський патріархат, яка – хоче хтось у Кремлі чи не хоче хтось у Кремлі – розвивається дуже сильними і впевненими темпами. І взагалі Господь каже: “Де двоє зібралися в ім’я Моє, то там я поміж них”. Тому це, з точки зору багатьох віруючих, питання дуже абстрактне. Церква вже по факту функціонує.
Але ми хотіли би, щоб не було дискусій всередині українського народу на цю тему: хто нібито неканонічний, а хто канонічний. І розв’язати це питання може тільки Вселенський патріарх своїм Томосом. І це Томос, якщо буде наданий, він підтвердить те, що більшість православних конфесій, які діють в Україні, а їх три, готові до того, щоб спільно служити на благо і в інтересах українського народу, служити Богові. Але, звичайно, Бог через молитви наші повинен підтримувати і захищати наш народ, який зараз цього потребує як ніколи.
І Українська православна церква Київського патріархату, і Українська автокефальна православна церква – всі ієрархи підписалися під зверненням до Вселенського патріарха Варфоломея з тим, аби надати Томос про автокефалію. Перший же сигнал, який обіцяний від Вселенського патріарха, започаткує процес підтримки цього звернення з боку архієреїв, кліру УПЦ Московського патріархату. І цей процес набуде невпинності. А ті, хто не погодяться з цим, не маючи, до речі, жодних аргументів – оскільки Вселенський патріарх, дай боже, займе позицію, на яку він нам дає надію, – вони утворять Російську православну церкву і її відділення в Україні.
Зараз, після багатьох зустрічей президента із Вселенським патріархом Варфоломеєм є розуміння з боку подвір’я патріаршого, з боку кліру, з боку Всесвітяйшого синоду про те, що українці нарешті мають такі політичні, релігійні та церковні обставини, коли рішення світового православ’я може бути на їхню користь. З нашого боку всі передумови для цього вже виконані.
Ситуація змінилася. Москва не має такої сили, в світі її становище зовсім не таке. І головне – всі православні, хочеш чи не хочеш, побачили, що православні “російські брати” беруть зброю, автомат Калашникова і вбивають українських військових та мирних людей в інтересах своїх імперських думок. І це аргумент для багатьох у православному світі також.
– Московський патріархат не зупиниться. Наскільки український уряд готовий до того, щоб можливі провокації не поширювати? Наприклад, п’ять людей з якимись пов’язками УПЦ КП вриваються в московську якусь церкву і починає там безлад робити. І в російських ЗМІ покажуть: ось хохли знову показали себе.
Хотіли би вони цього. І сьогодні, напевно, хотіли, щоб в парламенті якийсь мордобій був на цю тему. Сьогодні в парламенті аж 30 депутатів стали протестувати проти голосування постанови про звернення президента до Вселенського патріархату. Я хвилювався, щоб хтось із наших “гарячих” не вибіг та не висловив в інший спосіб ставлення до такої зради і відвертої роботи на інтереси іншої країни. Але факт в тому, що їх тільки 30, а в парламенті – 450. Тобто це менше ніж 10% депутатів. Я думаю, що активно протидіяти процесу створення Єдиної помісної православної церкви готові ще менше відсотків громадян. Бо аргументації немає.
Це рішення релігійних спільнот. Без позиції церкви і архієреїв цього нічого не буде. Є офіційна позиція вже двох православних церков. І є неофіційна позиція значної частини кліру третьої православної церкви – Московського патріархату.
– А звідки ви це знаєте? Ви мали розмови з представниками Московського патріархату, і вони казали, що як тільки буде голос поданий з Константинополя, ми відразу перейдемо?
Розмови, і не один рік, мав багато хто. Але фінальні всі перемовини провів і проводить президент України як глава держави. Це невдячна праця, але він несе на собі цей хрест. І в нього відбулося спілкування останніми днями з усіма предстоятелями всіх православних церков. І після того він вийшов на рішення звернутися до парламенту і проголосувати. Це відбулося.
Ключовий момент – засідання Всесвятійшого синоду і обговорення українського питання. Це буде можливий сигнал для тих священнослужителів Московського патріархату, архієреїв, які лояльні до своєї країни, але вони поважають не так канонічність, як тезу про канонічність. І Томос Вселенського патріарха – це є аргумент для них відходити від позиції підтримки Російської православної церкви на користь підтримки Української православної церкви, але вже маючи при цьому не тільки бажання мати центр церкви великого православного народу в місті Києві, а також і канонічні підстави з боку Вселенського православ’я. Тобто унезалежнення церкви при одночасній єдності і з усією повнотою Всесвітнього православ’я. І це аргумент для тих священиків, які не мають задніх думок в Московському патріархаті.
А ті, хто хочуть служити Росії і Кремлю, то їх не переінакшиш. Я переконаний, що їх не так і багато. А паства їхня, парафіяни – це все наш народ, такі ж самі українці. Багато хто голосує на виборах за українські сили, але все одно ходить до церкви УПЦ МП. Причому дехто – з міркувань близькості храму і звички.
– Одне з застережень Константинополя було те, що якась не зовсім зрозуміла фігура патріарха Філарета. Як ви бачите подальшу долю патріарха Філарета? Він залишається патріархом відновленої церкви чи як?
В плані духовного авторитету, якщо хочете, і морального авторитету, і політичного авторитету, патріарх Філарет – фігура і постать №1 у всьому релігійно-церковному житті в Україні. І, попри ненависть, його знають і продовжують боятися, а дехто навіть приховано шанувати, в тому числі і в РПЦ, і в світовому православ’ї. Його знає предстоятель кожної із 15 автокефальних православних церков. Тобто це фігура, позицію якої обійти чи не врахувати неможливо. Вони нічого, дякувати богові, не можуть з ним зробити всі ці 25 років.
Але нам треба спочатку, по-перше, знати рішення Вселенського патріарха. А по-друге, почати створення цієї структури Єдиної помісної православної церкви. А потім ми не знаємо, як архієреї, паства, віруючі, прихожани приймуть рішення діяти далі: чи вони будуть скликати Всеукраїнський собор, які там будуть у них регламенти, який порядок денний. І врешті-решт – в самому кінці цього процесу, коли всі три православні конфесії напрацюють алгоритм об’єднання. І останнє питання буде питання предстоятеля. І вони його вирішать самі, без жодного впливу держави, політики чи політиків. Це буде принципово їх питання.
Але щодо Філарета, то для мене це бездоганно морального авторитету фігура, яка для України зробила в сто разів більше, ніж, можливо, всі політики разом взяті. Вона дала віру не тільки в Бога, але і в Україну. І недаремно, коли Янукович прийшов, то перше, що він почав робити – душити Київський патріархат.
Кремль взагалі проти України. Кремль хоче, щоб нас не було. Кремль сказав, що “мать городов русских – это Киев”. Так що це означає? Що вони сюди війною підуть. Може бути. Так ми і далі будемо політкоректними і казати, що не можна так, давайте їх до миру закликати? Тому треба розвивати військо і церкву. Тому що церква в деяких випадках – це також зброя, тільки що духовна. А духовна зброя, як ми знаємо, багато разів була сильніша, ніж будь-яка матеріальна.
У четвер, 19 квітня, Верховна Рада України ухвалила постанову №8284 “Про підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні”.
Нагадаємо, президент України Петро Порошенко повідомив, що звернувся до Вселенського патріарха з проханням надання Томосу української помісної автокефальної церкви.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.