Жарти на будь-який смак: рецензія на комедію “Наші котики”
Неполіткоректна комедія про бойові дії на Донбасі “Наші котики” була однією з найочікуваніших прем’єр для українського глядача. Інтерес до картини підсилювався тим, що в продюсуванні фільму взяла участь екс-очільниця МОЗ Уляна Супрун.
Кінооглядач PRM.UA розбирався в тонкощах неполіткоректності та інших особливостях життя “наших котиків”.
Сюжет фільму майже типовий, як для будь-якого воєнного фільму — група добровольців: “Грін”, “Літо” та “Професор” направляються на Донбас. Тут їх, як найбільш безтолкових, направляють на найвіддаленішу позиції “Туалет”, яка раптом перетворюється в місце найзапекліших боїв. Паралельно з цим розвивається історія “формування та становлення уряду молодої республіки” з блювотинням, кокаїном і російськими кураторами.
Картину називаються неполіткоректною комедією, хоча насправді неполіткоректною вона може здатись лише явним фанам “русскаго міра”, або різним ліволіберальним критикам та критикесам. Гумор у фільмі ранжується від доброго стосовно наших вояків до жорсткого і чорнушного стосовно сепарні.
Взагалі, фільм — це нарізка скетчів, які висміюють будні в АТО, “незалежну журналістику”, що носиться зі стандартами BBC, як дурень з писаною торбою, а також всі різновиди сепарні, яка тут зображена карикатурно.
У стрічці відтворено певну галерею персонажів, які добровільно їхали на фронт у 2014 році. Вчора вони були цивільними, а сьогодні стали військовими, і входження в цей новий статус відбувається не без комічності. Про це майже вся перша третина фільму.
Ще одна третина присвячена нашим з вами ворогам — це і російські “їхтамнєти”, і кадировські найманців, і “істеблішмент молодих республік”. Тут режисер Володимир Тихий просто взяв величезний ківш буфонади та гротеску і вилив на своє кіно. Сцени з життя в “ДНР” нагадують чимось сцени з “Донбасу” Лозниці, але направду, менш талановито зняті. Тут вам і всім відомий Паша Губарєв, який закидується кокаїном з журналісткою РосЗМІ. Тут і кадировці, які вихваляються перед російським генералом, що ще не так давно “ваших резали”, а потім волають “Слава Путіну”. Тут і російський куратор дуже схожий на Суркова, і навіть секретний генерал з РФ, якого звати (барабанний дріб) Борис Тодуров.
І остання третина фільму — це фактично і є історія “наших котиків”, які захищають Україну щодня. Тут вам і оголошений “неполіткоректний гумор”, і дуже потужна кульмінація переходу російського спецназу з перебивкою на похорон українського військового, і розкриття мотивації героїв, і взагалі потужні меседжі того, за що ми взагалі воюємо вже шостий рік. Остання третина фільму за цінністю вартує двох попередніх.
З сильних сторін фільму — це його акторський склад. Тут вам і Дмитро Тубольцев (“Літо”), який фактично грає сам себе — актора, що пішов на фронт. І Дмитро Хом’як (“Пенальті”), який просто таки грає, якщо не на “Оскар”, то на “Золоту дзигу”. І антагоністи у фільми неймовірні — Паша Губарєв у виконанні Романа Халаїмова, відомого нам за ролю ̶М̶е̶д̶в̶е̶д̶ч̶у̶к̶а̶ , адвоката у фільм “Заборонений”. Видно, що в “головного мерзотника” українського кіно Віталія Салія (“Крути.1918” і “Заборонений”) з’явилась конкуренція. Також у фільмі проявив себе Михайло Кукуюк відомий за другим сезоном “Слуги народу” та “Свінгерами”.
Також сильною стороною є музичне оформлення у вигляді хедлайн-треку “Жовтий скотч” від гурту “Юркеш” та спеціально під фільм написаного блатняку “Гуляй Донбас”.
Найслабшою і навіть місцями взагалі не потрібною у фільмі є графіка і ця містична “підлінія”. Якби у стрічці не було Смерті намальованої у стилі перших комп’ютерних ігор, сюжет би взагалі не постраждав, а так у картині є якась незрозуміла “містична муть”, яка ще й технічно нікудишня. Теж стосується і низки спецефектів, якими раніше вже у “Брамі” зловживав Тихий. Їх відсутність не “ламає” сюжету, а наявність робить картинку “дешевою”.
В сухому залишку – “Наші котики” – це фільм на який треба йти з мінімальними очікуваннями, якщо ви не хочете розчаруватись. Це історія, яка щедро приправлена всіма різновидами гумору — відкритою чорнухою, доброю гуморескою й абсолютно абсурдною буфонадою. Однак попри велику наявність потрібних для країни меседжів, фільм демонструє широкий спектр недоліків, які наразі має українське кіно.
Спеціально для “Прямого” Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.