Життя в режимі “mute”: огляд на шестикратного оскарівського номінанта “Звук металу”
Дебютна повнометражна картина Даріуса Мардера “Звук металу”, знята Amazon Studios, отримала аж шість номінацій на цьогорічний “Оскар”.
Кінооглядач “Прямого” заповнив прогалину в “оскарівському марафоні” та готовий розповісти про цього номінанта.
Ударник Рубен грає зі своєю дівчиною Лу в панк-гурті Blackgammon та подорожує Штатами в автотрейлері. Вони зустріли одне одно чотири роки тому і це врятувало їх обох. Але одного дня ідилія руйнується – Рубен втрачає слух. Хлопець планує зробити операцію, однак грошей не вистачає, тому йому треба на час розлучитись з дівчиною і пожити в комуні для нечуючих, щоб усвідомити себе одним з них. Рубену це дається складно і врешті він продає своє майно та робить операцію, однак його життя після цього не стає таким як було раніше.
Спроба Мардера розкрити життя нечуючих людей у фільмі тьмяніє на фоні “Племені” Михайла Слабошпицького. Як соціальна драма, “Звук металу” дійсно слабенький фільм. Однак ця картина не скільки про втрату слуху, скільки про прийняття самого себе таким, яким ти є. Потрапивши в закриту общину для нечуючих, Рубен під керівництвом свого наставника Джо навчається тому, що від глухоти не буває проблем, вони бувають від іншого. Сам Джо говорить, що втратив родину не через слабкий слух, а через любов до пива. Одним з ключових завдань, якому Джо навчає Рубена – це вміння просто сидіти в тиші. Саме в цьому розкривається весь екзистенційний жах головного героя, який просто не може бути сам на сам з собою в тиші.
“Звук металу” – це історія радше про довіру та уміння чути себе внутрішнього попри навколишній шум, аніж соціальна драма про проблеми нечуючих людей в Штатах. Власне, якщо редукувати історію про життя нечуючих людей, то “Звук металу” можна екстраполювати на значно ширший контекст. Живучи в шумному інформаційному суспільстві, ми намагаємось створювати зручні мушлі власної інформаційної зони спокою, однак залиш людину сам на сам у тиші – вона не протягне і години. З іншого боку – прийми себе таким, як ти є – і вписатись в “нормальне суспільство” тобі вже не вдасться, саме тому Рубен після операції, дістає імпланти, розуміючи, що прийнявши себе таким, яким він є, суспільство уже не приймає його зміненим.
Цікавим також є свого роду акторський перфоманс виконавця головної ролі – Різа Ахмеда, який протягом двох років зіграв спершу ударника, що втратив слух в “Звук металу”, а потім смертельно хворого репера в фільмі “Звідки ти родом?”. В обидвох фільмах головні герої – музиканти та обидва фільми взагалі не про музику.
В сухому залишку, “Звук металу” – це хороша дебютна картина, яка підіймає значно глибшу проблематику, ніж це окреслює сюжет. Про те, як жанрово фільм дуже слабкий і тому навряд зможе отримати перемогу в ключових номінаціях на “Оскар”.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.