Автостоп — це філософія відчуття свободи: поради мандрівника, що об’їздив пів Європи задарма

Львівський художник Назар Міхновський — мандрівник з досвідом. В його багажі 20 країн. Більшість з них він об’їздив автостопом та жив на каучсерфінгу. Мандрівник вважає, що “офіційний туризм” мало що розповість про країну, в яку ти приїхав, а автостоперство потрібно тим, хто не може жити без відчуття свободи.

У Міжнародний день туризму Назар поспілкувався з журналістом “Прямого” та розповів, що треба знати про автостоп та каучсерфінг початківцям, чим привабливі Балкани та чому не варто купувати рибний паштет в Білорусі.

Автостоп – це філософія відчуття свободи

Філософія автостопу – це химерна квінтесенція, тому що з  одного боку вона прагматична, бо їдеш задарма, з іншого – романтична, бо цим займається переважно публіка, яка готова ночувати в “готелі тисячі зірок”, в полі невідомо де. У більшості людей досить різні мотиви чому вони починають мандрувати автостопом, однак уже постфактум, усвідомлюють навіщо все це було. Це як з мого досвіду, так моїх друзів. Коріння десь в дитячих мріях, або ж навпаки страхах. В бажанні собі щось довести або спростувати. Та лейтмотивом усього цього є  відчуття безмежної і майже абсолютної свободи.

Розкажу одну історію про це. Цієї зими їздив на вихідні, до Братислави. Повертаючись назад, я і моя попутниця не розрахували часу, і застрягли вночі, в горах, в центральній Словаччині. До того ж водії помилково завезли в інший, від головної траси, бік, і ми опинились в містечку про існування якого лише тоді дізнались. Водій вирішив завести нас на вокзал. Зрозуміло, що ми не стали шукати потяг в нашому напрямку, а в холод пішли на виїзд. Машин вже було обмаль, та нам вдалось зупинити потрібну. Водій їхав в інше містечко, але його вдалось вмовити підкинути нас до автобану.

Величезна, неосвітлена, бетонна розв’язка, яка абсолютно пуста від машин. Ти дивишся на карту, і GPRS ніби показує, де ти, але розуміння, що ти забув вночі, взимку, в центральній Словаччині взагалі не приходить. Це був один з таких гострих моментів, коли з одного боку відчувається страх, бо незнання лякає, а з іншого — повне відчуття безмежної свободи. Звучить смішно, але так тоді відчувалось.

Зрештою ми “застопили” одного поляка, який ледь нас розгледів на цій дорозі. Він був настільки шокований тим, що ми тут в таку пору “стопимо”, що хоч йому було не по дорозі, він завіз нас під самий кордон з Україною.

Найкраща країна для мандрів та, мовою якої не володієш

Для хорошої мандрівки потрібно все ретельно спланувати, кожну найменшу дрібницю, а потім зайти на сайт авіаперевізника, взяти квиток в країну, яку знаєш найменше і буде, що буде. Це стосується мандрівок в цілому.

Якщо ж ви все-таки вирішили їхати автостопом то потрібно пам’ятати, що в різних країнах автостоп буває різним. Якось так заведено, що південні країни не дуже сприятливі для таких мандрівок, зокрема Італія, Іспанія, Греція, колишні югославські республіки. Там можна нікуди не зрушити з місця не годинами, а днями. Втім, є й винятки — Туреччина, Албанія. Чим це зумовлено, можна хіба досліджувати з пінцетом, точно ніхто не скаже.

Те ж саме зі скандинавськими країнами — автостоп там не дуже крутий, можна простояти й весь день на дорозі.

Окрім України, найкраще з автостопом у Франції, Німеччині та Польщі. Однак з цими країнами теж є свої проблеми. Якщо говорити про шляхи, то з німецькими автобанами буде більше мороки, аніж з українськими “швидкісними дорогами”, бо у нас ти просто стаєш на узбіччя і “стопиш”. Німецькі дороги майже не знають про таке явище, як узбіччя, а стопити на самому автобані нереально, тому приходиться ловити автівки на заправках.

Існує великий міф про те, що автостопити небезпечно для життя, особливо його почали поширювати після прикрих випадків з сервісом Blablacar, однак, це більше міф, ніж правда. За весь час мандрів, зі мною сталась лише одна прикра неприємність з ромами в Румунії, і навіть досить швидко обійшлась.

Другий найбільший міф, який стримує від автостоперських мандрівок — це мовний бар’єр, мов якщо не володієш мовою країни в яку їдеш, то обов’язково пропадеш там. Насправді, якщо твоя ціль лише дістатись з пункту А в пункт Б, тобі потрібне лише знання кількох слів англійською чи принаймні правильна вимова міста куди тобі потрібно. Ці знання не завжди забезпечать цікаву розмову і культурний обмін, але до місця призначення можна добратись без проблем.

Каучсерфери – найальтруїстичніші люди в світі, хоча бувають і винятки

У австоперських мандрах, зазвичай, доводиться ночувати по каучсерфінгу – це сервіс, де люди пропонуються своє житло, щоб прихистити мандрівників на ніч. Мені траплялись найальтруїстичніші люди у Всесвіті, які не лише давали прихисток на ніч, а й могли наприклад нагодувати яблучним пирогом.

Одного разу в Угорщині мені довелося “вписатись” в родині реальних мільйонерів. Мене пригощали найсмачнішим угорським вином та навіть дали змогу скористатись якоюсь духмяною ванною з бульбашками.

Однак, у друзів, були й більш неочікувані “вписки”, наприклад з родиною нудистів, та з людьми, які не до кінця розібрались з власною сексуальною орієнтацією. Тому завжди варто пам’ятати, що один з головних предметів, які має брати автостопер в подорож — це спальник.

Надто міцна ракія та найдешевший паштет в світі

В бюджетних мандрах, як автостоп, в основному доводиться харчуватись в супермаркетах або фастфудах. Однак, під час подорожі Балканами, вдалось навіть “шиканути” в ресторані. Ціни Сербії, Албанії та Македонії — просто казка.

Окрім того в автостоперських мандрах тебе часто пригощають національними стравами, і часто вони були досить схожі на нашу кухню, лише у кожного своя назва. В Угорщині мене обіцяли нагодувати неймовірно смачною “чисто угорською стравою”, яку я ніколи не їв — насправді мене пригостили нашими дерунами. А одна з головних національних страв Угорщини у нас відома, як “лечо”. Крім того порції там гігантські та дуже калорійні. Кілька разів мені приносили такі порції, що я фізично не міг їх з’їсти та й ніхто з не тамтешніх не міг.

А от у Західних Балканах через назву популярної страви, яка продається повсюди — піта або бурек може початись серйозна бійка.

Цікавим є і національний алкоголь. Наприклад, на Балканах — це ракія. Ракія об’єднує людей, роз’єднує людей і коректує їх відносини. Дуже багато людей “женуть” свою ракію, і вміст спирту там під 80 градусів. В нас була саме така, і після неї, я вирішив відмовитись від міцного алкоголю.

Однак, якщо ти геть бюджетний мандрівник, можуть бути неприємні казуси. Так сталось в Білорусі з рибним паштетом. Його цінова категорія — це приблизно така, як в кулькових ручок чи скріпок, тобто дуже-дуже дешево. Відкрили ми цей паштет на кордоні. Я зміг вкусити лише двічі, а мій друг намагався його розпробувати, тому з’їв трошки більше — обоє ми погодились, що десь таке на смак, запах і вигляд має бути лайно. Навіть прикордонний кіт, що до нас підійшов, не став його їсти. Тому навіть в бюджетних мандрах не варто занадто економити.

Балканіада галичанина

Найбільш цікавим регіоном для мандрів в Європі – це Балкани. За винятком Косово, я відвідав всі країни колишньої Югославії, а також Румунію, Албанію та Болгарію. Головне враження від Балкан — це справді дуже маленькі країни, буквально, крок в право, крок в ліво і вже нова країна.

Найбільш непересічною для мене є Хорватія. Виявляється, якщо поїхати далі за Загреб відкривається взагалі абсолютно дивний світ з черепахами, що задумано переходять тобі дорогу. Ожиною, яка обплітає бамбукові зарослі. Тисячолітніми храмами в неочікувано буденних місцях. Кав’ярнями в яких вміють правильно подавати каву. Широким спектром продуктів в основі яких оливки, безкінечною черепицею і ще багато чого подібного. Утім, щонайголовніше те, що всюди привітні й темпераментні люди. Крім того свої ідейно і світоглядно. Часто після того, як виникало питання про те звідки ми – нас починали вітати “Vivat Ukrajina!” .

І це попри те, що в Хорватії, я чи не найдовше чекав “стоп” – цілих три, чорт забирай, дні! Але, все-таки, я обожнюю Хорватію, і кожного разу, коли за весь день ніхто не зупинявся, ми спускались до міста, і в нас було все — море, пальми, гори, що світяться, камінці під наметом і зранку найсмачніша у світі кава, тому це був незабутній час, до того ж дуже плідний ідейно для моєї творчості художника.

У Словенії я був буквально кілька годин, але найбільше мене вразило те, що в них слова “вода”, так і звучить вода, але пишеться латиницею “voda”. Найближчим часом, планую відвідати цю країну, щоб глибше дослідити.

А от вразила найбільше Албанія. Дуже дивна, не схожа ні нащо інше в Європі країна. Надзвичайно гостинна, з цікавими традиціями, власною, ні на що не схожою, мовою. Водночас, це країна, яка ще досить недавно перебувала жорсткій ізоляції, як зараз Північна Корея. А зараз вона має репутацію “європейської Колумбії”, в плані криміналітету і контрабанди. Закони тут майже не працюють, і таке відчуття, що люди живуть по якомось неписаним правилам. Тобто країна ще той подарунок. Туди потрібно їхати з неупередженим оком. Подорожуючому, котрий шукає “ол-інклюзів” чи очікує вилизані відреставровані вулички й ошатно підстрижені деревця, мабуть, краще пошукати іншу країну для мандрів.

Одна з найгарніших балканських країн — це Чорногорія. Трішки дивно, що в нас популярний напрям до Чорногорії, на морські узбережжя, адже глибинка там значно красивіша та цікавіша. Складається враження, ніби там є якась загублена тисячі років тому цивілізація.

Чорногорію я проїхав від сербського кордону до побережжя, і це одна з тих країн, чия назва дуже точно окреслює, що це за країна. Скелясті гори, що кидають тінь одна на одну, так ніби вони й справді чорні, а ще каньйони, як у мультиках. Одним словом — краса там незабутня.

Дуже недооцінена українськими мандрівниками та туристами Румунія, що в туристичному, що в загальнокультурному плані.Якщо порівнювати українців і румунів, то можна побачити дуже багато спільного. Відмінне, мабуть, лише те, що в них не слов’янська мова, а врешті вони нагадують чимось карпатських гуцулів чи бойків.

Дуже гостинна, майже “своя в дошку” Болгарія. Там дуже відкриті та дружелюбні люди, однак відчувається сильний вплив російської пропаганди. Також важливо знати, що те, що у Болгарії все зрозуміло — це міф. На вказівниках буде відомим лише слово”внимание”, а от для решти знадобиться перекладач.

Раз або два у рік так трапляється, що я опиняюсь в якомусь маленькому геть не туристичному чи принаймні не афішованому населеному пункті деінде, і це, мабуть найкраще, що може статись з мандрівником. Тому що, якщо скористатись “офіційним туризмом”, дізнатись щось про культуру та традиції не вийде. Саме тому, ті, кого цікавить культура країни, її звичаї та традиції стараються обходити найбільш згадувані в туристичних путівниках географічні назви.

Спеціально для “Прямого” спілкувався Ігор Кромф.

Фото надані Назаром Міхновським

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.