“Батьківська” диктатура: історія політичних убивств режиму Лукашенка

Смерть лідера “Білоруського Дому в Україні” Віталія Шишова стала продовженням довгого ланцюга політичних розправ, скоєних режимом Олександра Лукашенка. Кривавий шлейф ліквідації опонентів білоруського диктатора тягнеться ще з 1999 року, коли Лукашенко відбував свою першу президентську каденцію. З того часу авторитарного правителя пов’язують зі зникненням не лише політичних діячів, але й журналістів, бізнесменів та будь-кого, хто наважується протистояти “батьківській” диктатурі.

PRM.UA пропонує увазі читачів стислу історію політичних убивств, скоєних злочинним режимом Олександра Лукашенка.

Перші роки правління: від “нового обличчя” до останнього диктатора Європи

Під час виборів 1994 року Лукашенко був молодим політиком, якому не було й сорока років. Він активно виступав за оновлення влади, наголошував на необхідності прибрати з парламенту стару комуністичну номенклатуру. Тоді Лукашенко часто говорив про потребу “відвести білоруський народ від прірви” шляхом боротьби з бідністю, корупцією та мафією.

Однак вигравши президентські перегони Лукашенко змінив риторику й почав проводити зовсім не ту політику, яку обіцяв під час передвиборчої кампанії. З приходом “Батьки” до влади в країні посилилась цензура, газетам забороняли публікувати статті про корупцію в оточенні президента.

У 1995 році в Білорусі відбувся референдум, на який були винесені чотири питання: про надання російській мові статусу державної, про новий державний прапор і герб, про схвалення політики Лукашенка щодо інтеграції з Росією та про право президента розпускати Верховну Раду. Більш ніж 75% тих, хто прийшов на референдум, відповіли схвально на всі питання. У 1996 році відбувся друге всенродне опитування, на якому ухвалили зміни до конституції. Зокрема й такі, згідно з якими відлік президентської каденції Лукашенка починався не з перемоги на виборах 1994 року, а з 1996-го, після змін до основного закону.

Так Білорусь стала офіційно російськомовною,  а замість біло-червоно-білого прапора з’явився стяг Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки з відповідним гербом. Лукашенко став проводити активні кроки по зближенню з Росією, підписавши з тодішнім президентаом РФ Борисом Єльциним угоди про створення митного союзу, про дружбу між країнами та інші документи.

Не всім в оточенні Лукашенка подобалось спостерігати, як Білорусь поступово втрачає суб’єктність, а молодий президент отримує все більше повноважень. Так, влітку 1996 року 70 депутатів білоруської Верховної Ради висловились за імпічмент Лукашенку. Однак президент швидко скористався новими повноваженнями, отриманими після двох референдумів, і розпустив парламент. Водночас Лукашенко створив власний аналог Верховної Ради – Національні Збори з лояльними до президента депутатами, які почали працювати одразу після розпуску офіційного парламенту. Підконтрольні Лукашенку парламентарі відізвали заяву про імпічмент, а президент почав активно зміцнювати силові структури, зокрема КДБ, зосереджуючи у своїх руках все більшу владу. Так Білорусь отримала статус останньої диктатурської країни Європи.

Перші жертви режиму: Захаренко, Гончар, Красовський

У 1999 році почалось переслідування опозиції та незалежних ЗМІ. Лукашенко публічно закликав розправлятися з “незгодними”, а у закордонних медіа почала з’являтись інформація про так звані “ескадрони смерті” – спеціальні підрозділи, що займались ліквідацією противників Лукашенка.

Першою гучною справою стало зникнення колишнього міністра внутрішніх справ Білорусі, а згодом лідера опозиції Юрія Захаренка. 7 травня 1999 року на одній з вулиць Мінська до Захаренка підійшли четверо співробітників СОБР (спецпідрозділ швидкого реагування), заштовхали в машину й відвезли у невідомому напрямку.

У 2012 році полковник ГРУ Володимир Бородач розповів виданню “Хартія 97”, що опозиціонера викрав лукашенківський “ескадрон смерті”. За словами колишнього спецслужбовця Захарена піддавали жорстоким тортурам, кололи психотропні препарати, вибиваючи з нього зізнання у підготовці державного перевороту. Коли стало зрозуміло, що Захаренко не підтвердить своїх показань у суді, його застрелили.

Згодом схожу інформацію повідомив колишній боєць СОБР Юрій Гаравський в інтерв’ю Deutsche Welle. За його словами після викрадення Захаренка поклали лицем до землі й застрелили.

Наступним стало зникнення колишнього голови передвиборчого штабу Лукашенка, а згодом віцепрем’єр-міністра Білорусі Віктора Гончара. Після референдуму 1996 року політик перейшов в опозицію до президента, не визнавши результатів усенародного опитування. В результаті Лукашенко звільнив Гончара з посади віцепрем’єра, призначивши замість нього більш лояльну особу.

Після референдуму 1996 року влада у Білорусі розділилась на офіційну та альтернативну. Створені після Лукашенком Національні збори не були визнані Заходом, а Верховна Рада хоч і продовжувала працювати, але втратила можливість займатись законотворчою діяльністю. Офіційний парламент не визнав змін до конституції, згідно з якими початок п’ятирічного президентського терміну Лукашенка починається не з 1994, а з 1996 року. Тому, депутати білоруського парламенту призначили вибори глави держави на 16 травня 1999 року.

Звісно, режим не міг визнати ці вибори офіційними, розцінюючи їх як політичну кампанію з дискредитації влади. Однак вибори були проведені, а Віктор Гончар очолив альтернативну ЦВК з підрахунку голосів. Того разу жоден з кандидатів не набрав більш ніж 50% голосів, а лідер перегонів Зенон Позняк зняв свою кандидатуру з виборів. Втім, влада відчула, що опозиція в країні міцнішає.

16 вересня 1999 року Гончар зі своїм другом, бізнесменом Анатолієм Красовським пізно ввечері йшли вулицею Фабричною у Мінську – це було останнє місце, де їх бачили. Пізніше там знайшли уламки автомобільного скла і кров. Згодом колишній співробітник СОБР Юрій Гаравський підтвердить, що Гончара і Красовського викрали силовики його підрозділу. Після вбивства Юрія Захаренка теж саме зробили з Гончаром і Красовським. Колишній силовик розповів, що у Гончара був компромат на Лукашенка, а саме докази того, що “Батька” прийшов до влади у незаконний спосіб.

Диктатура міцнішає: політичні вбивства в Білорусі у 2000-2019 роках

Окрім своїх безпосередніх опонентів на політичній арені режим Лукашенка також переслідував представників засобів масової інформації, які виступали проти зміцнення диктатури в Білорусі. Однією з найбільш гучних справ на початку 2000-х років стало зникнення та вбивство журналіста і телеоператора Дмитра Завадського.

7 липня 2000 року чоловік поїхав до аеропорту Мінськ-2, зустрічати свого колегу, журналіста Павла Шеремета, однак журналісти не зустрілись. Машину Завадського знайшли біля аеропорту, а самого чоловіка ніде не було. Слідство оголосило журналіста в розшук, а згодом затримало двох колишніх співробітників білоруського МВС за підозрою у викраденні Завадського. Колишніх силовиків засудили на довічне позбавлення волі у колонії суворого режиму за вкрадення людини. Про вбивство ж мови взагалі не було.

Згодом Павло Шеремет дав свідчення згідно з якими Завадського кілька годин катували, зламали йому  хребет, і врешті решт вбили. Журналіст звинуватив у цьому злочині “ескадрони смерті”, які ліквідовували противників режиму Лукашенка й на чиїх руках кров Захаренка, Гончара і Красовського. Шеремет припустив, що оскільки Завадський у 1999-2000 роках працював оператором у російському пресцентрі в Чечні, то міг стати свідком злочинів, які вчиняли спецпризначенці Лукашенка. За це, на думку журналіста, Завадський поплатився життям.

У 2002 році стало відомо про зникнення 23-річного активіста опозиційної партії “Білоруський народний фронт”, мешканця Вітебська Юрія Корбана. Хлопець не з’явився вдома 19 грудня, згодом активіст подзвонив батькам і попросив їх зібрати певну суму грошей і приїхати до Мінська, щоб заплатити викуп за нього. 28 грудня мати Юрія приїхала у столицю Білорусі, потім син подзвонив їй та повідомив місце для передачі коштів. Однак, коли жінка прибула на зустріч, до неї ніхто не підійшов. Через деякий час Юрій востаннє подзвонив матері й сказав, що більше вони не зустрінуться.

Справу про зникнення Корбана передали в Мінськ, однак пошуки не зайшли далеко. Правоохоронці визначили ймовірне місце, з якого хлопець робив останні дзвінки, проте далі справа не просунулась.

Ще одним гучним випадком наступу на свободу слова в Білорусі стала смерть опозиційного журналіста Олега Бебеніна, засновника видання “Хартія 97”. Бебенін займався журналістськими розслідуваннями й за його ж словами часто отримував погрози. Якось він розповів, що у 1997 році його вивезли в ліс і погрожували, заявляючи, що на його прикладі “покажуть іншим, як треба себе поводити з владою”.

У грудні 2010 року Бебенін був главою виборчого штабу опозиційного кандидата у президенти Андрія Саннікова. А вже 3 вересня 2010 року Бебеніна знайшли повішеним на своїй дачі у Мінській області. Офіційний висновок білоруської генпрокуратури – самогубство. Однак колеги й друзі журналіста заявили, що не вірять у цю версію, адже висновок слідства був оголошений до отримання результатів експертизи. До того ж, останні повідомлення Бебеніна свідчать про його нормальний психічний стан. Напередодні трагедії журналіст перебував у доброму настрої та запрошував друзів у кіно.

З лукашенківськими спецслужбами також пов’язують убивство журналіста Павла Шеремета, який загинув 20 липня 2016 року в Києві у результаті вибуху автомобіля. Закладена під авто вибухівка здетонувала, коли журналіст їхав з дому на радіоефір. Трагедія сталася на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка о 7:45. Ще живого Шеремета витягли з автомобіля й покласли у машину “швидкої”, однак по дорозі до шпиталю журналіст помер.

Офіційне слідство досі не знайшло винних у цій справі, однак у 2021 році опозиційна організація “Білоруський народний трибунал” оприлюднила записи, які свідчать про підготовку вбивства Шеремета працівниками КДБ Білорусі.

На аудіозаписах звучить голос очільника Комітету держбезпеки Білорусі у 2008-2012 роках Вадима Зайцева під час інструктажу співробітників елітного контртерористичного підрозділу КДБ “Альфа” в Мінську. На записі обговорюється спосіб вбивства Павла Шеремета, який у той час жив і працював у Росії. Ставиться завдання його підірвати. І зробити це так, щоб вбивство це стало публічним сигналом.

“Ми повинні попрацювати над Шереметом, який є великим головним болем… Ми закладемо (вибухівку) і так далі, і цього чортового щура рознесе на чортові шматки – ноги в одну сторону, руки – в іншу. Якщо ж все буде (виглядати) як з природних причин, то люди не зрозуміють сигнал…Президент (Лукашенко) чекає цих операцій”, – говорить Зайцев.

Він також наголошує, що завдання про організацію політичних убивств поставив перед КДБ тодішній президент Олександр Лукашенко, який виділив на ці потреби півтора мільйона доларів.

На нараді також обговорювалось використання отрут, вибухових речовин, несправностей автомобілів для досягнення поставлених цілей. Зокрема планувалися вбивства в Німеччині Олега Алкаєва (колишній директор в’язниці в Білорусі), Володимира Бороданя (колишній полковник) і В’ячеслава Дудкіна (був головним у Білорусі по боротьбі з корупцією).

Після протестів 2020 року: режим переслідує опозицію та мститься активістам

Після масових протестів 2020 року, які відбулись у Білорусі після фальсифікації президентських виборів, репресії силовиків стали майже буденним явищем. Щодня повідомлялось про десятки побитих людей, яких саджали у переповнені камери й жорстоко знущалися з них. Міжнародні правозахисні організації звітували про числення звірства режиму Лукашенка, який заради збереження своєї влади вдався до війни проти власного народу.

Під час тих кривавих подій був знайдений мертвим 29-річний Костянтин Шишмаков, який працював у виборчій комісії Волковиської дільниці Гродненського району. Чоловік відмовився підписувати підсумковий протокол, згідно з яким Лукашенко на виборах набрав більше голосів, ніж його опонентка Світлана Тихановська. Шишмаков зник 15 серпня 2020 року, а вже 18 серпня пошукова група знайшла його автомобіль, а поряд з ним – тіло чоловіка.

22 серпня 2020 року в лісі на околиці Мінська був знайдений повішеним активіст і футбольний фанат Микита Кривцов. Раніше він вважався зниклим безвісти. За словами дружини активіста, перед зникненням він поїхав у Мінськ, оскільки підробляв там. Уже ввечері чоловік перестав виходити на зв’язок. Згодом друзі Кривцова розповіли “Радіо Свобода”, що у поїздку в Мінськ активіст взяв речей на кілька днів, оскільки міг підозрювати, що його затримають.

Білоруські слідчі заявили про самогубство, однак раніше була інформація, що на тілі активіста були сліди побоїв. Пізніше ці повідомлення були відредаговані. Кривцов був останнім у списку зниклих безвісти після масових протестів.

Останнім гучним політичним вбивством стала смерть голови “Білоруського Дому в Україні” Віталія Шишова. Після виїзду в Україну політичний активіст і опозиціонер  долучився до створення некомерційної організації, яка допомагала білорусам облаштуватись в Україні, вирішувала проблеми з житлом. БДУ також проводив численні акції на підтримку демократичних змін в Білорусі, закликав до тиску на диктаторський режим Лукашенка, засуджував російську агресію проти України.

2 серпня Шишов вийшов на пробіжку й не повернувся, а вже 3 серпня його знайшли повішеним у парку неподалік житлового масиву в Святошинському районі Києва, де проживав активіст. Раніше Шишов неодноразово помічав, що за ним стежать підозрілі особи, знімаючи його на камеру. Однак, за словами колег, він не повідомляв про це українські правоохоронні органи. Білоруські журналісти й опозиційні політики переконані, що єдиним ворогом Шишова був Олександр Лукашенко та його режим, проти якого активіст боровся, гуртуючи білоруську діаспору в Україні.

у міжнародній групі журналістів-розслідувачів Bellingcat заявили, що негайно спрямують усі ресурси на розслідування обставин смерті глави Віталія Шишова. А журналіст Христо Грозєв підкреслив, що, на його думку, мова йде саме про вбивство білоруського активіста, а не про самогубство.

Нагадаємо, 23 травня у Мінську затримали засновника опозиційного Telegram-каналу “NEXTA” Романа Протасевича.

Раніше стало відомо, що в Білорусі барабанщика засудили до 6 років ув’язнення за те, що він грав на протестах.

Як відомо, інформація про мінування пасажирського рейсу Ryanair, який здійснив примусову посадку у Мінську, надійшла електронним листом. Про це йдеться у фрагменті переговорів білоруського авіадиспетчера і пілота літака Ryanair.

Провладний білоруський телеграм-канал опублікував звернення викраденого у Мінську опозиційного журналіста Романа Протасевича. Батько затриманого опозиційного блогера Дмитро Протасевич заявив, що Романа Протасевича змусили визнати провину на відеозвернення.

Заступник голови Міністерства закордонних справ Польщі впевнений, що засновника Telegram-каналу Nexta Романа Протасевича катували у білоруській в’язниці.

Після низки публічних зізнать та неоднозначих інтерв’ю Романа Протасевича та його дівчину Софію Сапегу перевели під домашній арешт.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.