Бути разом до кінця і трошки далі: огляд на драматичний фільм “Друзі назавжди”
З 11 березня в прокаті заснована на реальних подіях драма про онкологію – “Друзі назавжди”.
Кінооглядач “Прямого” вже подивився картину і готовий розповісти чому вона варта вашої уваги.
Сюжет розповідає нам про успішного воєнного кореспондента Метта (Кейсі Аффлек) життя якого раптом поділилось навпіл. Причиною цьому став не конфлікт в Лівії чи Косово, а онкологія його дружини Ніколь (Дакота Джонсон). Тепер замість репортажів про ІРА чи ІДІЛ йому треба турбуватись про хвору дружину, вести домашнє господарство та при цьому встигати бути батьком для двох доньок. Однак, Метту пощастило – у нього є справжній друг Дейн (Джейсон Сегель), який закидує свою роботу і стосунки, щоб повністю зануритись в проблеми друзів та стати для них справжньою опорою та підтримкою.
Фабула сюжету побудована за принципом документалки – основна сюжетна лінія останніх днів Ніколь, перемежовується набором спогадів про події, які були до та після діагнозу в минулому. Такий підхід невипадковий, адже режисерка стрічки Габріела Каупертвейт відома насамперед роботою в документалістиці. Її стрічка про “китові тюрми” “Чорна рибка” у свій час навіть отримала премію BAFTA і наробила чимало галасу. Однак, ця “документалістська” манера лише ставить картину у більш виграшну позицію. Використовуючи такий підхід до розкриття сюжету, режисерка показує, що життя попри всі свої негаразди, може одного разу поділитись на до і після раз і назавжди. Іншою сильною стороною використання такого “документалістського” підходу є максимально точна спроба передати досвід людей, яких спіткала онкологія. Більшість фільмів на подібну тематику “грішать” глянцевим трагізмом та пафосом. “Друзі назавжди” намагається документально точно передати життя людей, яких спіткав досвід онкології.
Однак хоч картина і має реальне підгруття, та всеж це не документалка, а художнє кіно. Щоб окреслити його художність режисерка вводить багато незначних, але дуже емоційно сильних сцен – це і сцена купання в фонтані Ніколь перед смертю, і те скупі сльози Метта, який не може знайти спільної мови з донькою-підлітком, і постійне віддалення та відмежовування всіх (окрім Дейна) друзів від родини Метта та Ніколь. І звісно фінальні сцени прощань, коли, як сам Метт зазначає “не існує достатньо слів”. В певному сенсі, “Друзі назавжди” – це своєрідний двогодинний екскурс світом етичних дилем та моральних труднощів з якими зустрічаються родини важкохворих людей.
Багато в чому така такий баланс між художнім домислом і реальної історією будується на органічній грі акторів – тріо у складі Кейсі Аффлека, Джейсона Сегеля та Дакоти Джонсон грає наче добре налагоджений джаз-бенд точно відігруючи весь необхідний спектр емоцій: радість, відчай, злість, втіху. Певного роду акторська хімія наповнює стрічкою особливою атмосферою рідності з головними героями.
“Друзі назавжди” – це багатошарова драма, яка одночасно охоплює тематику життя з важкохворою людиною, жаги до повноцінного життя смертельно хворих, уміння пробачати там, де здавалося б, пробачити неможливо, чоловічої дружби без геройського пафосу, досвіду переживання смерті близької людини. І багато в чому ця багатошаровість тримається саме на злагодженій акторській грі.
В сухому залишку, “Друзі назавжди” – це дуже сильне кіно про один з найдраматичніших досвідів, який може статись з будь-ким, яке попри художню довершеність, не падає в надлишковий пафос, а намагається передати правду описати пережите. Показати, що час проведений з рідною смертельнохворою людиною – це одночасно найкращий і найгірший час в житті близьких.
Спеціального для “Прямого” Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.