День захисників і захисниць: п`ять історій про сильних жінок, які загинули на Донбасі

14 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць. Вперше це свято відзначається саме під такою назвою – День захисників та захисниць України, що нагадує нам, що оборона Батьківщини – це справа, яка не розділяє людей на статевою чи гендерною ознакою. Кілька десятків тисяч жінок взяло участь у захисті України в складі Збройних сил, а також інших військових та добровольчих формуваннях. Багато з них загинули, захищаючи рідну землю.

Прямий розповідає п`ять історії жінок, які загинули, захищаючи Україну.

Сабіна «Сонечко» Галицька

Народилась 1994 року на Житомирщині. До війни встигли закінчити 9 класів середньої школи та Новоград-Волинський медичний коледж, де здобула фах фельдшера. В 2015 році працювала акуршеркою.

У медичну роту 10 гірсько-штурмової бригади ЗСУ поступила в 2016 році. В бригаді за щирість та відкритість Сабіну одразу стали кликати «Сонечко».

20 лютого 2018-го року Галицька в бронемашині з ще трьома молодими бійцями виїхала в район щойно звільненої Катеринівки на Луганщині, надавати допомогу місцевим жителям. Загинула унаслідок влучання протитанкової керованої ракети російських окупантів по евакуаційній машині з червоним хрестом. На той час Сабіні було 23 роки. Посмертно нагороджена орденом “За мужність”.

Олеся “Мала” Бакланова

Народилася 1999 року на Луганщині. З початком війни очолила в школі волонтерський рух з плетіння маскувальних сіток. Після 9 класу вступила в Старобільський коледж Луганського націонанального аграрного університету.

У 2018 році перевелась на заочну форму навчання, щоб підписати контракт зі Збройними силами. За словами братів, Олеся хотіла це зробити раніше, однак не дозволяв неповнолітній вік. Дівчина не хотіла займатись паперовою роботою в штабі, тому пройшла вишкіл на полігоні в Старичах та служила рядовим стрільцем в 92-ій окремій механізованій бригаді.

Восени 2018 року Олеся збиралась не на довго відлучитись від служби, щоб скласти сесію в коледжі, однак 10 жовтня в районі позицій “шахта Бутівка”, під час ведення спостереження за ворожими позиціями з тепловізора отримала смертельне кульове поранення. На той час Олесі було 19 років. Посмертно нагороджена орденом “За мужність”.

Ірина “Вікторовна” Шевченко

Народилась 1970 року на Херсонщині. До війни торгувала рибою на ринку. Активна учасниця Революції гідності в Херсоні. З початком анексії Криму займалась волонтерською опікою 7-тої окремої десантно-штурмової бригади, згодом долучилась до волонтерської групи “Херсонські чайки”. З власної ініціативи пройшла низку приватних та волонтерських курсів тактичної та кризової медицини.

У 2015 році вступила на військову службу санінструктором 36-тої окремої бригади морської піхоти. За спогадами побратимів, ІРина завжди намагалась влаштувати побут вояків, постійно дзвонила зі словами підтримки до рідних вояків, опікувалась, наче за рідними дітьми, за солдатами, які були сиротами.

Загинула 1 липня 2018 року біля села Водяне, внаслідок ракетного обстрілу бойовиками санітарного автомобіля. Ірині було 48 років. Нагороджена двома орденами “За мужність”. Останнє нагородження – посмертно.

Анастасія “Ліса” Горбачова

Народилась у 1983 році в Чернівцях. Через бідність, мама була змушена здати Анастасію тимчасово в інтернат. До війни жінка працювала санітаркою та торгувала на ринку. Активно займалась біатлоном.

На фронті з 2014 року, як розвідниця Добровольчого корпусу “Правий Сектор”. Свій позивний “Ліса” отримала через лисячий хвіст, що носила прикріпленим до каски. Брала участь в обороні Донецького аеропорту. За час війни отримала дві контузії.

У 2015 році Анастасія знайшла своє кохання на фронті, створила сім`ю, чекала на дитину. На ранніх місяцях вагітності “Ліса” ще очолювала розвідрейди. 6 серпня 2015 у Маріуполі невідомий застрелив Анастасію з мисливської зброї. Серед ймовірних причин вбивства розглядають нещасний випадок та вбивство. Після смерті “Ліси” на порталах бойовиків з`явилась інформація про вбивство “особливо небезпечного ворога”. Їй було 32 роки.

Ярослава “Гера” Никоненко

Народилась 1983 року на Полтавщині. До війни працювала економістом в ресторанному бізнесі, виховувала доньку. З початком бойових дій на Донбасі активно займалась волонтерською діяльністю.

Після того, як її батько загинув на фронті, у 2018 році, вступила на військову службу. Служила снайперкою в Окремому президентському полку. Регулярно їздила у відрядження на Донбас.

Загинула від кульового поранення на бойовому пості під Мар`їнкою 15 жовтня 2019 року. Їй було 36 років. Посмертно нагороджена орденом “За мужність”.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.