Літня спека і духота вже осіли важким гамузом на бетонно-асфальтні коробки міст і саме в цю канікулярну пору варто зводити дітей в тінистий та прохолодний кінотеатр на головний літній мультфільм цього року – “Лука”.
Кінооглядач Прямого сходив на передпоказ і трошки занурився в рідкісні теплі спогади про дитинство.
Прибережне італійське містечко Порто-Россо (чи не реверанс це міядзаківському “Порко Россо”) славиться своїми легендами про відважних рибалок, які брали на гарпун не лише тунця, а й жахливих “морських чудовиськ” з самого дна. Водночас на середземноморському дні живуть істоти з лускою та жабрами, які, однак не риби, амфібії чи краби. Вони живуть своїми підводними клопотами та з острахом та злобою ставляться до “сухомонстрів” – істот зі шкірою та легенями, що населять сушу.
Лука та Альберто – нерозлучні друзі, які спільно з подругою Джулією готуються до великих змагань в Порто-Россо. Є лише один нюанс – Лука та Альберто – це замасковані під людей “морські монстри”, які щиро хочуть дружити з людськими дітьми та досліджувати навколишній світ.
Pixar – це студія, яка безумно робить найглибші й багато в чому філософські мультфільми, як от “Волл-І”, “Коко”, “Життя комах” чи врешті-решт цьогорічний оскарівський лауреат “Душа”. Однак, “Лука” – це історія трохи іншого складу, що зокрема пов’язано з тісною колаборацію з Disney і їхньою не змінною формулою “сміх плюс серце”. Американський режисер італійського походження Енріко Касароса уже отримав оскарівську номінацію за короткометражну анімацію “Місяць”, тепер же він має всі шанси поборотись і за головну анімаційну статуетку “Оскар”. Створена ним історія дружби між “морськими монстрами” і їх сухопутними аналогами змогла одночасно поєднати історію філософічність Pixar та казковість Disney. Попри цілу купу можливих посилань на різноманітні сюжети від “Русалоньки” Андерсена до “Дагона” Лавкрафта, Касароса створює власну самобутню історію про зустріч жителів суші та моря сповнену дитячої фантазії, італійської атмосферності та не підкупної щирості та зворушливості. “Лука” Касароса чимось нагадує казки Джанні Родарі з таким ледь помітним реверансом “Амаркорду” Фелліні.“Лука” – це історія про таку актуальну на сьогодні проблему, як сприйняття різних ідентичностей. Адже “морський монстр” – це лише метафора, якою можна замінити іншу “інакшість”, як от інвалідність, стать, незвичну вагу чи зріст, іншу національність чи релігію тощо. Анімаційний фільм показує нам, що більшість наших упереджень руйнуються зразу після першого ж спілкування з “інакшими”. Не менш важливий посил в цьому мультфільмі – це про важливість розуміння між батьками та дітьми. Історія починається, якраз того, що батьки не розуміють бажання Луки побачити “сухопутний світ”, і хочу сховати його в найглибших гротах – “адже вони знають, як йому краще”. А з іншого боку є батько Джулії, який міняє своє ставлення до “морських монстрів”, яких ловив все життя, завдяки доньці. Кожного разу, коли страшно починати, щось нове – потрібно затамувати подих і закричати “Silencio Bruno!”, щоб втихомирити свого “внутрішнього Бруно”, що відповідає за страх та “шори”, як це роблять герої мультфільму. І не важливо десять тобі чи сто.
В сухому залишку, “Лука” – це прекрасна кіноказка з італійським присмаком про дружбу, дорослішання та вихід з власного вузького світу, яку обов’язково треба глянути цього літа.
