Історія нескорених: бій УПА з німцями за Загорівський монастир

Найтрагічніша сторінка в історії Загорівського Різдво-Богородицького монастиря пов’язана з датами 8–11 вересня 1943 року. Тоді тут точився запеклий бій між загоном вояків УПА та есесівськими карателями.

Новий Загорів – невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам’ятка – Загорівський монастир.
Монастир був заснований Петром Загоровським у XVI столітті. Перша згадка про нього датується 1566 роком і повідомляє, що шляхтич Загоровський, зцілений від хвороб, розпочав будівництво мурованого храму на місці дерев’яного. Наступний власник Нового Загорова, Фадій Чацький, прибудував до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус.
До 1719 року монастир був православним, потім прийняв унію.

З візитації 1824 року довідуємося, що місцеві жителі з унії перейшли на православну віру. У 1886 році, під час експедиції по Волині, Загорівський монастир відвідав професор А. Прахов. Він зробив низку фотографій, зафіксувавши загальний вигляд головної монастирської споруди та її інтер’єр, які можна вважати першим відомим нам іконографічним матеріалом святині.

Відомо, що станом на 1908 рік у монастирі існувало три церкви: головна – Різдва Пресвятої Богородиці; тепла церква Трьох святителів (на першому поверсі південно-східного монастирського корпусу); церква Воздвиження Чесного Хреста – в південному монастирському корпусі. Тоді ж у монастирі діяла початкова школа на честь 900-ліття Волинської єпархії.
Після доби визвольних змагань землі Західної України, у зокрема  Володимир-Волинського повіту, куди належало село Новий Загорів, перейшли під юрисдикцію Польської держави. У 1921 році Загорівський монастир знову повернули греко-католикам.

Влітку 1943 року німецькі окупанти оголосили Україну “зоною антипартизанських операцій”. До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевського – командувача німецьких протипартизанських формувань на Східному фронті.

На початку червня 1943 року відділи УПА вигнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в кількох районах Волині – Турійську, Мацеєві, Голобах, Селищі, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.

Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і підкріплення на ті ділянки фронту, де зазнавали невдач.

Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 року було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі — Малинськ на шляху Рівне — Сарни. У передніх вагонах їхали 150 гестапівців карного загону, які поверталися з погрому польських і волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та різні припаси.

Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб дізнатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема разом із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс.

У травні й червні 1943 року відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролювали все Полісся і Волинь, обмеживши володіння окупантів лише територіями головних шосейних шляхів та залізничних ліній.

На початку серпня відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що розгорівся, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернуто населенню.

У ніч із 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на місто Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тисяч набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкарських машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней із сідлами, 7 мотоциклів, 1 легковий автомобіль, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 осіб убитими.

Вдень 8 вересня 1943 року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка (“Берези”) увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який у випадку зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.

Довго на “гостей” чекати не довелося. Проти чоти з 44 повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції з фольксдойчів – разом близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь і втратили близько сорока бійців.

Німці спробували підпалити монастир смолоскипами і піти на штурм. Однак усе виявилося безрезультатним: окрім нових втрат, окупанти нічого не домоглися.

“Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати… Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли, як сарана, а разом із ними – власівці та фольксдойчі”.

Бій тривав усю ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли розвиднилося, бійці побачили нові машини з солдатами. Береза оцінив ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.

Німці викликали підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність становища, вирішили закріпитися в монастирі й тримати оборону у святині.

Вранці 9 вересня до Нового Загорова прибули додаткові сили жандармерії. Підмога підтягнулася з трьох боків: Володимира-Волинського, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, ворог негайно пішов у наступ. Відступати було непросто, але монастир з’єднувався з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, і повстанці ним скористалися.

Тепер проти них виступало понад 700 бійців, озброєних мінометами та артилерією. Обстріл монастиря тривав увесь день, а ввечері підійшло ще одне підкріплення – десять легких танків. Три німецькі літаки почали бомбардувати обитель. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах храму, і відбили нічний штурм.

10 вересня стало справжнім випробуванням духу. Цілий день німці штурмували монастир, але кулеметник Коцюба з дзвіниці безперервним вогнем відкидав навалу противника.

З ночі 10-го до середини дня 11 вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знову пішли на штурм обителі. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, зокрема й командира Березу, але позицій не здали.

Вночі 12 вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість осіб і, вдаривши по німецьких окупантах одразу в двох напрямках, вирвалися зі смертельного кільця.

О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати та в спричиненому безладді пішли на прорив. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, також пощастило врятуватися вже після того, як затих бій.
Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його.

Трупи захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Увечері 12 вересня, після відходу німців, вони знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Українські повстанці втратили 29 осіб у тому бою. Один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 осіб убитими та 150–200 пораненими. За іншими даними, німецькі втрати сягали 540 осіб убитими та понад 700 пораненими.

Монастир був значною мірою поруйнований, але будівля стоїть до наших днів.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука “Бій під стінами храму” та поема поета-шістдесятника Миколи Холодного “Пам’яті 29”.

В Загорові на горі
(повстанська пісня)
В Загорові на горі,
у старім монастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.

“Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по-лицарськи, до загину”.

“Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна.”

В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки,
гудуть авта й літаки –
облягають німаки.

“Друзі, алярм, гей, вставайте,
монастиря не давайте,
бороніте Україну!” –
“Здобудемо або згинем!”

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.

• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.