Ізраїль закликав мешканців Ірану скинути режим: чи можливо таке з росіянами

Джерело: Facebook-сторінка автора

Чому керівництво Ізраїлю звертається до населення Ірану із закликом скинути режим, а керівництво України не звертається з аналогічним закликом до населення РФ?

1. По-перше, бо немає до кого звертатися. Значна частина іранців ненавидить режим, а старші ще пам’ятають дореволюційні часи. Тим часом росіяни здебільшого ставляться до свого режиму як до незмінної частини ландшафту: так завжди було, є і буде. Їм ні з чим порівнювати, хоча режим аятол на 20 років старше ніж путінський.

Я не знаю, чи є в Ірані організовані рухи, але час від часу відбуваються заворушення. В росії таких заворушень ніколи не було, сама думка про них для росіян є дивною. Неприхований моральний спротив в росії налічує десятки тисяч осіб (ніщо в масштабах країни), в Ірані мільйони, при тому, що постраждати можна не менше.

2. По-друге, ідея зміни режиму в Ірані буде підтримана США, Європою та сусідніми країнами. Водночас ідея зміни режиму у РФ спричиняє спротив у США та Європі, та й сусідні країни до цього не готові.

Причини такого стану справ багато разів детально описані, але від того не стали видаватися логічними. Ядерна зброя є і там, і там. Цінні природні ресурси є і там, і там. Небезпечний диктатор, що загрожує світові, є і там, і там. Китайські вуха стирчать з-за обрію в обох випадках. Населення велике в обох країнах (я певен, різниця не в півтора раза, а значно менше). Чому можна бажати зміни режиму в Ірані, але про те саме у РФ заборонено навіть думати?

3. По-третє, Ізраїль просто не боїться відкрито підтримати антирежимні сили, настрої та перспективи в Ірані. А Україна боїться відкрито підтримати антирежимні сили – не тих, хто хоче царювати замість Путіна, а тих, хто хоче розвалити імперію, а саме національно-визвольні та регіоналістські рухи. Цілий рік (!) бовтається на одному місці у Верховній Раді законопроєкт про основи державної політики у цій сфері. Відсутність чіткої позиції України не дає й іншим змоги сформувати свою власну позицію.

Поки ми не розгледимо в тумані майбутнього перемогу, ми навіть не почнемо до неї наближатися.

Як відомо, у ніч проти п’ятниці, 13 червня, Ізраїль завдав масштабного повітряного удару по території Ірану. Ціллю стали об’єкти, пов’язані з іранською ядерною програмою, зокрема підприємства зі збагачення урану в Натанзі та Фордо, а також ракетні бази у Керманшаху й Хорремабаді. Під обстрілом опинилися Тегеран, Ісфахан, Тебріз та інші великі міста.

У результаті авіаційного удару по Тегерану загинуло понад 70 осіб, з них щонайменше 20 — високопоставлені військові. За повідомленнями іранських ЗМІ, унаслідок атак загинули ключові військові фігури країни, серед яких командувач Корпусу вартових Ісламської революції Хосейн Саламі, начальник Генштабу Мохаммад Багері та фізик-ядерник Мохаммад Мехді Техранчі.

У відповідь 14 червня Іран запустив сотні балістичних ракет та безпілотників по території Ізраїлю. У небі над Тель-Авівом і Єрусалимом пролунали вибухи, системи ППО намагались перехопити загрозу. Армія оборони Ізраїлю закликала населення ховатися в укриттях. За попередніми даними, в Ізраїлі загинули щонайменше кілька людей, десятки поранені, є руйнування.

Тим часом Президент США Дональд Трамп наклав вето на ізраїльський план щодо вбивства верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї. Водночас Трамп схвально відреагував на пропозицію Путіна виступити посередником між Іраном та Ізраїлем.