Меланхолійно, місцями з іронією: рецензія на фільм Вуді Аллена “Дощовий день у Нью-Йорку”
Однією з найгучніших прем’єр цієї осені однозначно стала чергова лірична трагікомедія Вуді Аллена “Дощовий день в Нью-Йорку”, яка мала статись ще два роки назад.
Дивився картину і кінооглядач “Прямого”.
“Дощовий день в Нью-Йорку” – це фільм, на який не варто йти самому. Лірична трагікомедія розповідає про закохану парочку. Він — типовий спадкоємець багатої нью-йоркської родини. Сарказм та ексцентричність, гострий розум та чудовий смак, субтильність та легка неврозність. Саме такий він Гетсбі Вуді Алена у виконанні Тімоті Шаламе.
Його пасія — типова провінціалка з Аризони. Донечка багатих батьків “християн, які розбагатіли, проте не республіканців”. Вона має всі характеристики південної красуні — вихована, в міру розумна, в міру хитра і дуже приваблива. Саме такою ми бачимо Ешлі у виконанні Ель Фенінг.
Сюжет закручується навколо подорожі цієї парочки до Міста Великого Яблука. Ешлі мчить туди брати інтерв’ю у відомого режисера авторського кіно, а Гетсбі намагається зробити відвідин Нью-Йорка “особливими вихідними” у їх житті. Однак далі події розгортаються зовсім неочікуваним шляхом — Ешлі стає бажаною для трьох голлівудських акул, а Гетсбі починає розкривати певні “скелети” як з власної, так і з родинної шафи. Врешті-решт все це закінчується вирішенням моральних дилем і “гепіендом” в певному сенсі слова для всіх. А в проміжку між цим всім свою роль грає осінній Нью-Йорк з його особливою атмосферою, яку завжди вдається передати Вуді Аллену.
Фільм зовсім не революційне полотно для творчості режисера. Навпаки, воно підтверджує, що стиль Аллена, якому до слова вже 82, сформований ще 40 років тому і як якісний коньяк, з роками лише кращає. У картині є все необхідне для “алленівського” кіно: невротичні герої, що носяться містом з розритими душами, намагаючись розібратись у своїх екзистенційних заморочках. А вся ця безкінечна рефлексія загорнута у красиву вінтажну обгортку, так, що поки у фільмі не з’являються гаджети взагалі не зрозуміло, в яких роках відбуваються події: 1920-тих, 1950-тих чи все ж у наші дні. І, звісно, тонкий гумор, що часто межує з іронією, самоіронією, постіронією та іншими видом іронії, який ще не встигли вигадати.
Однак, попри уже класичну для Аллена невротичність, “Дощовий день у Нью-Йорку” – фільм позбавлений важких душевних мук, вони тут скоріше зіронізовані. Джуд Лоу, який грає голлівудського сценариста, якому зраджує дружина, просто доводить до абсолюту іронізування над усіляки душевними копаннями.
Варто також і зважити на саму історію фільму, який зняли у 2017 році, але прем’єру перенесли через звинувачення Вуді Аллена в сексуальних домаганнях в 1992 році. Через побоювання, що активістки MeToo можуть вчиняти провокації в кінотеатрах, режисер вирішив трохи відкласти прем’єру.
В такому світлі фільм розглядається, як стьоб та іронія найтоншої майстерності. Звинувачений у домаганнях, до слова жодна актриса не заявляла про такі вчинки збоку Аллена, режисер робить головну героїню легкодоступною провінціалкою, яка з задоволенням стрибає в ліжко до голлівудського актора, щоб “було що розказати внуками”, поки її хлопець десь чекає на неї в ресторані. Водночас Аллен “тролить” поборників “традиційних цінностей”, зображуючи поважну дружину та високо світську леді колишньою повією. А головний герой в чомусь нагадує селінджеріського Голдена Колфіда у своїх “внутрішніх копаннях” та інфантильних вчинках. Все-таки Гетсбі не найкраще підхоже йому ім’я.
Але все це, якщо дивитись фільм в контексті суспільних подій. Якщо ж їх редукувати, а саме так і треба, то “Дощовий день у Нью-Йорку” – це історія про кохання та пошуки себе на фоні романтичних дощів Великого Міста, яку варто глянути гарного осіннього вечора в компанії коханої людини.
Спеціально для “Прямого” Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.