Невтомлені війною: рецензія на спектакль “ВОП”

В перший день зими, в Будинку Архітектора, відбулась прем’єра постановки Ігоря Марусяка за п’єсою Дмитра Корчинського “ВОП”.

Ходив на постановку й оглядач PRM.UA.

Спектакль вийшов майже повністю розмовним: візуальних засобів в ньому мінімум, ба більше, драматург Корчинський перед виступом зазначив, що багато реквізиту та костюмів можуть не відповідати реальним бойовим прототипам, що зумовленою вимогою театру.

Діалог у виставі відіграє ключову роль. Режисер з драматургом намагались поєднати історію про побут українських захисників на Донбасі з ідеєю скорого християнського Апокаліпсису і ролі українства в останній битві Судного дня.

Сюжет крутиться навколо ВОП — взводного опорного пункту, де залишилось пів взводу, що тримають перший рубіж оборони. Герої в чомусь архетипічні: Волиняка — хитрий селянин, який гребе усе з фронту і відправляє додому “Новою поштою”. Студент — ліричний фізик, який пішов на фронт з університетської лави, подалі від материнської опіки. Нурік — кримінальний елемент, що ховається на фронті від СІЗО. Евеліна — сильна і у свої силі слабка жінка-снайпер. Миколайович — доброволець передпенсійного віку. Вінчик — командир взводу і полум’яний патріот, а також Капелан, який періодично з’являється в п’єсі. Ось ця строката компанія стоїть на самому “передку” лінії фронту й обороняє Україну від вторгнення російських військ.

Читайте також: Хотілось би зняти бойовик – Корчинський про політику, війну, поезію та жінок

“ВОП” – це п’єса позбавлена рафінованого уявлення про фронтові будні, адже драматург Дмитро Корчинський воював на Донбасі в складі батальйонів “Шахтарськ” та “Свята Марія”. Ця п’єса є цікавим зразком магічного реалізму — коли буденне та ірреальне часто втрачають межу між собою.

П’єса розділяється на кілька дій, хоча майже всі події розвиваються на фоні одної декорації — дерев’яної стінки одного з сотень розкиданих по лінії фронту ВОПів. Будні його жителів проходять в розмовах про все на світі та боях з російським окупантом. Саме в цих діалогах розкривається низка глибинних проблем — що таке кохання, де закінчується знання і починається віра, в чому сенс життя, чому Бог не реагує на молитви, яка роль України у світі, і головне — для чого ми воюємо на Донбасі.

Корчинський розбудовує свою п’єсу на низці цікавих, але вже раніше ним озвучених ідей, які він майстерно вкладає в уста своїх героїв. Наприклад, ідею про те, що в останньому бої з Сатаною українці виконуватимуть функцію фронтової розвідки, я вперше почув від Корчинського у 2013 році. У п’єсі цю ж ідею озвучує Капелан. Однак, якщо ви не так прискіпливо слідкуєте за творчістю Дмитра Корчинського — то спектакль буде для вас стане справжньою скринею сенсі в смачній оболонці. Особисто мені запам’яталась фраза —”Любов — це там, де є цікавість. Без цікавості немає любові”.

Окремо варто було виділити дію, яка присвячена сповіді бійців підрозділу капелану. У ній режисер та драматург намагаються розкрити кожного з героїв в яких ось це буденне та ірреальне живе в гармонічному поєднанні. З одного боку вони бачать янголів у снах, а з іншого мріють лише про гвинтівку Remington з “цейсівською” оптикою.

Усі актори досить гармонічно зжились зі своїми образами, але найбільше хотілось би відзначити Віталія Чорного, який зіграв Нуріка. Молекулярний біолог за освітою, Чорний грає на сцені так, ніби років з десять служить в Театрі Франка. Міміка, жести актора настільки природні, що важко повірити, що він не вуличний урка, який випадково потрапив на сцену.

Занадто емоційно зіграв командира взводу Вінчика Назар Борушок, який уже перевтілювався у роль військового в фільмі за п’єсою Корчинського “Посттравматична рапсодія”. До слова, реальний прототип Вінчика — командир штурмової роти ДУК ПС Дмитро Коцюбайло, відомий також, як Друг Да Вінчі.

Завершується пєса наступом росіян на всі українські позиції, що символічно є початок війни Судного дня.

В сухому залишку – “ВОП” – це постановка про те, про що так часто люблять забувати люди у тилу. Це постановка про війну, яка точиться сьогодні й зараз. Однак, вона позбавлена “ремарківського” опису війни з його натуралістичним огидством. “ВОП” — це постановка про те, що війна — це місце де, буденне і священне зливаються в одну какофонії. Війна — це катарсис, який очищає від полови. Цю п’єсу бажано подивитись усім тим, хто “втомився від війни” та пропонує “просто перестать стрелять” .

Спеціально для Прямого Ігор Кромф

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.