Послуги Медведчука нам не потрібні: інтерв’ю з Андрієм Оприском, одним зі звільнених з російського полону військових моряків
джерело: Радіо Свобода
На початку вересня Андрій Оприско, старший матрос, повернувся додому разом з іншими моряками, яких Росія захопила у Керченській протоці 28 листопада минулого року. Не дивлячись на страшний досвід перебування у російській тюрмі, Оприско має намір залишитись моряком та стати морським офіцером.
Про це та інше він розповів “Прямому”.
Як вас зустріли на рідній землі, у Львові? Чи були готові до такого теплого прийому?
– Зустріли дуже-дуже гарно, супер. Чи був готовий? Я щось приблизно уявляв собі, але такого прийому, звичайно, ні. Дуже гарно зустріли і прості люди, і державні службовці. Тут різниці нема. Тому що всі зустрічають як звичайні, прості люди. І дуже мені приємно, дуже я задоволений прийомом у Львові.
Найбільше, напевно, чекала мама.
– Звичайно, мама найбільше чекала. І кіт теж був вдома. Він нерозлучний з мамою. Мама молодець, трималася. Бо ми найголовніше питали завжди – як здоров’я рідних. Коли ми знали, що всі живі-здорові, нам було вже набагато легше, набагато простіше там триматися.
Що взагалі підтримувало там в російській в’язниці?
– Підтримувала, в першу чергу, віра. Я вже казав, віра має дуже велике значення. І підтримували, звичайно, волонтери, люди. Зв’язку фактично такого не було, щоб чи з рідними, чи з Україною. Зв’язку не було. Але підтримували волонтери, передавали нам передачі. Приходили адвокати, передавали якісь вісточки з дому. Приходили консули, так само щось передавали з дому, спілкувалися, теж нас дуже підтримували. Так що, підтримка була просто шалена.
Листи ми отримували з усього світу. Не тільки від українців, не тільки від українських діаспор, а й просто від простих громадян. І Австралія, і Канада, і Франція, і Німеччина… Люди нам просто писали. Підтримка була настільки шаленою, що ми навіть такого не сподівалися. Було дуже приємно і набагато легше було триматися, тому що ти знав, що весь світ з тобою. Не просто Україна, а весь світ з тобою. Було дуже приємно і набагато легше.
Хто міг вас відвідувати там в російській в’язниці? Чи приїжджали рідні, консули?
– Консули приходили теж. Раз в два тижні, орієнтовно, консули приходили. Адвокат так само раз в два тижні міг прийти. І все. А рідні? Ми могли бачити рідних, коли у нас там були суди на продовження, раз в три місяці. Приїжджали рідні. І то, ми не мали права з ними спілкуватися, але все одно на відстані якимись двома словами перекинулися, поспілкувалися, сказали, як там вдома. І вже було… ну, хоч побачилися. Треба було, то навіть за руку потрималися. Вже було набагато легше.
Чи хотів прийти і відвідати наших моряків Віктор Медведчук? Як би ви до цього поставилися?
– Він дуже хотів нас відвідати. Але я і хлопці – ми всякими способами доносили, що ми його просто не хочемо бачити. Ми сказали, що якщо прийде він, і він прикладе руку до нашого звільнення, ми просто наручники на руки – і нехай заводять нас назад в камеру. Тому що нам не потрібні його послуги. От так.
Які у вас взагалі плани на найближче майбутнє? Що хочете зробити?
– Хочу стати морським офіцером далі, залишатися на морі моряком. Тому що мені то подобається. І це зараз дуже потрібно. У мене ще стара мрія – стати просто моряком. А тут – стати морським військовим офіцером. Це круто.
Нагадаємо, 7 вересня відбувся обмін утримуваними особами між РФ і Україною в форматі 35 на 35. В Україну повернулися 35 звільнених в’язнів Кремля. Серед них – українські моряки, а також Олег Сенцов, Роман Сущенко, Олександр Кольченко, Павло Гриб, Володимир Балух та інші.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.