“Прямий” став першим українським медіа, що отримало статус резидента ООН: велике інтерв’ю зі спецкором в США Катериною Лісуновою
Катерина Лісунова – спеціальна кореспондентка телеканалу “Прямий” у США, який відтепер єдиний український мовник, який отримав статус медіа-резидента в ООН. Але наразі Катя у відпустці, i з радістю розповіла сайту PRM.UA , що дає статус резидента ООН, чи співпрацююnm російські журналісти зі спецслужбами та що найбільше люблять їсти та пити американці.
Про резидентство в ООН, журналістську солідарність та російські спецслужби під прикриттям
Наразі телеканал “Прямий” – це єдине українське медіа, яке є резидентом ООН. Всього ж в Організації, станом на сьогодні, працює два українських медіа – “Прямий” та “Укрінформ”. Раніше, певний проміжок часу, в ООН працював кореспондент “1+1”, а нині працівник NASA та відомий письменник Дорж Бату, проте резидентом він не був. Статус резидента ООН означає, що Організація надає медіа власний офіс. Тобто у телеканалу “Прямий” тепер є власне робоче місце в ООН. Можна сказати, що це велика вдача, отримати цей статус. Річ у тому, що наш телеканал подавався на цей статус, якраз коли ООН переглядало документи щодо присвоєння резидента. Зазвичай, медійні організації чекають п’ять, а то й десять років, щоб отримати статус резидента. Також статус резидента дає дипломатичний допуск акредитованим журналістам. Тобто тепер, я можу проводити колег з “Прямого” в ООН без попередньої акредитації. Фактично, це означає, що наше ЗМІ перевірене і верифіковане в ООН.
Фото: Валерій Терентьєв
В ООН працюють журналісти із різних країн світу. Відтак, за кожним з них закріплена своя зона відповідальності: хтось пише про Близький Схід, хтось про Азію, хтось про Європу, Африку і т.д. Кожного цікавлять питання окремих регіонів світу, тому конкуренції, за великим рахунком не так уже й багато. Часто трапляється, що та тема, яка цікава нам, може бути нецікаво решті журналістів. Але журналістська солідарність існує. Наприклад, якщо колеги знають, якусь цікаву для мене інформацію, то обов’язково нею поділяться. Єдиним винятком для мене, є відносини з російськими журналістами. Водночас, потрібно розуміти, якщо ми конфліктуємо з Росією, – це не означає, що з нею конфліктують решта. Особисто моя позиція — жодних контактів з росіянами. Це просто немає сенсу. Ба більше, все що я скажу, навіть “off-record”, може бути використане проти мене. Я принципово заявляю, що не володію російською і розмовляю з ними англійською мовою. Хоча російські журналісти в ООН намагаються бути максимально чемними та улесливими. Якось до мене підійшла російська журналістка і абсолютно спокійно та приязно попросила дати їй інформацію про план візиту українського президента. Після моєї відмови, вона здивувалася і навіть образилась.
Фото: Валерій Терентьєв
Я не знаю чи є серед них таємно завербовані співробітники спецслужб. Але ротація у російських журналістів відбувається приблизно в той самий час, що й в російський дипломатів, здається, раз на чотири роки. Не пам’ятаю хто, але хтось із колишніх російських шпигунів в одному інтерв’ю сказав таке: “шпигун — це зазвичай, той, кого найважче уявити зі зброєю в руках”.
Фото: Валерій Терентьєв
Свого часу, я піднімала архіви ООН, щоб дізнатись історію українського медійного представницва в штаб-квартирі. Великої історії наших ЗМІ, я там не знайшла, зате ознайомилась із історією радянської журналістики в стінах ООН. Це були переважно журналісти інформагенції ІТАР-ТАРС, і якщо гуглити їхні імена, то пошуковик одразу видає старі стенограми судових засідань в США. Виявилось, що майже всіх радянських журналістів, зрештою судили за шпигунство. Деякі із них, потім навіть мемуари про це написали. Тож, що стосується радянських журналістів при ООН, то це факт, що більшість з них були таємними агентами спецслужб СРСР.
Про податки, ціни, політизованість та профспілки
Однією з найсуворіших організацій в США — є не ФБР чи ЦРУ, а податкова служба. Коли в Україні говорять про сплату податків, тут говорять про певні абстрактні речі, бо в більшості українців податки вираховуються автоматично, тобто вони їх сплачують безумовно. Натомість будь-який американець щорічно самотужки підраховує власні прибутки і чесно, самостійно вираховує та сплачує із них податок. Тобто коли американець говорить “Куди йдуть мої податки?”, він говорить про конкретні, там скажімо 20 тисяч доларів, які він особисто віддав державі. Українці говорять про такі речі радше теоретично аніж практично. Ба більше, в деяких штатах, наприклад в Нью-Джерсі, місцевий уряд надсилає платникам податків звіт. Там написано, що от ви сплатили умовно 20 тисяч доларів, за ці кошти відремонтували ось цю вулицю, збудували ось цей дитячий майданчик і так далі. Цікаво, якби українці реагували на такі ось квитанції.
Фото: Валерій Терентьєв
У США насправді дуже економні люди. Сто доларів — це взагалі велика сума в Нью-Йорку. Якщо в тебе немає проблем з житлом, то на 100$ можна спокійно прожити кілька днів. Українці значно більш марнотратні. Можу навести свіжий приклад який трапився зі мною, коли я поверталась в Україну. Щоб добратись до аеропорту, мені потрібно було сісти на окремий потяг. Я підійшла до віконця, де продають квитки і запитала: “Яка вартість?”. Чоловік, що там працює, відповів: “10 доларів”, а я йому кажу: “Чувак, чому так дорого, це ж 10 баксів!” Потім виявилось, що йому почулось, що мені треба два квитки і він вибачився. Раніше б, я й не звернула уваги і заплатила би 10 доларів, але після проживання в США стаєш більш економним і розумієш, що 10 баксів — це не такі вже й малі гроші.
Фото: Валерій Терентьєв
Американці — політично активна нація. Якщо українці постійно повторюють, що вони мовляв, “втомились від політики”, що говорити багато про політику — це погано. То американці навпаки, – постійно говорять про політику. У них кожен знає, хто зі знайомих голосує за демократів, а хто — за республіканців. Вони постійно говорять про заяви Трампа, про праймеріз, хто буде висуватись від демократів, хто що сказав в Сенаті й так далі. Це дуже заполітизований народ. Наприклад, на Геловін багато хто купує маски Дональда Трампа, щоб таким чином висловити свій протест його політиці.
Фото: Олег Асауленко
Профспілки відіграють важливу роль в трудових відносинах американців, але лише у випадках крайньої необхідності. Наприклад, коли був “шатдаун” в США, виявилось, що працівникам аеропортів взагалі заборонено страйкувати. Тобто за страйк їх би одразу звільнили зі штрафними санкціями. Своєю чергою, профспілки вигадали спосіб для законного страйку. Всі працівники в США мають певну, здається 14, кількість так званих “хворих днів” на рік. Тобто, вони можуть в будь-який день взяти позаплановий, оплачуваний вихідний. І ось, незадоволені працівники в призначену дату, одночасно могли брати цей “хворий день” і не виходити на роботу, – таким чином приводились легальні страйки.
Про свята, екологію, їжу та цінність освіти
Американці люблять яскраво святкувати. Найближче загальне американське свято Геловін. Це свято такого всенародного карнавалу. Всі переодягаються в улюблених персонажів. Цікаво, що в Україні існує міф, що це якесь свято пов’язане з “бісівщиною”, нечисто силою. Насправді, американці — це консервативні та релігійні люди. Для більшості з них християнство, в незалежності від конфесій, це дуже важливий світоглядний фундамент. Тому вважати, що Геловін — це свято чортівщини — було би неправильно. Люди вдягаються в костюми, до речі часто улюблених комікс-персонажів, ходять одне до одного в гості, прикрашають будинки. Діти ходять по сусідах і просять цукерки, це чимось нагадує наше колядування. Це відбувається і в передмістях, і у великих містах, як от Нью-Йорк.
Фото: Валерій Терентьєв
Але головне свято для всіх американців в незалежності від статі, релігії, національності й політичних поглядів — це авжеж День подяки. Не важливо — християнин ти, буддист чи юдей, республіканець чи демократ — для всіх американців — це свято подяки своїм рідним, друзям, колегам, близьким. Це день, коли збирається вся родина, всі друзі, максимально багато гостей разом. У американців взагалі така життєва позиція, що не можна залишати людину саму святкувати. Вас обов’язково хтось запросить, якщо вам немає з ким зустріти свята.
Фото: Валерій Терентьєв
Американці екофрендлі і люблять живу природу. Їхній улюблений відпочинок – це виїхати з наметами в гори. Іронічно, але в Нью-Йорку я виявилась більш урбаністичною, ніж місцеві мешканці. Також, там постійно гуляють з собаками. Нью-Йоркці майже всі тримають псів, вони там просто неймовірні фанати чотирилапих. Central Park — особливе в цьому плані місце. Коли нью-йоркці зрозуміли, що їм мало природи, вони створили величезний Центральний Парк. В цьому контексті, можна згадати актуальне для України питання забудов. Нью-Йорк – це авжеж мегаполіс, але кожен зелений куточок міста намагаються оберігати. Тобто, якщо існує клаптик живої природи, – то за ним обов’язково будуть доглядати: поливати, стригти газони. У них буквально в парках, в скверах живуть дикі тварини — єноти, бурундуки, опосуми. В мене подруга живе в передмісті, то у неї просто у дворі гуляють плямисті олені. Також в них поширене сортування сміття, це прямо така культура. Однак, варто враховувати масштаби Нью-Йорка. За статистикою, лише по вулиці Таймс-сквер щороку проходить близько 50ти мільйонів людей, тобто лише однією вулицею у місті, щороку проходить населення України. І понад 300 тис людей – щодня. Тому боротьба з відходами — дуже актуальна проблема для Нью-Йорка. І навіть, попри популярне сортування сміття, – це місто важко назвати чистим.
Фото: Катерина Лісунова
Харчуються американці – погано і некорисно. На жаль, усі ці стереотипи про бургери з картоплею фрі й інший фаст-фуд, досі актуальні. Ситуація ніби змінюється, але дуже повільно. Вони можуть їсти чіпси, як основний гарнір. Якось я намагалась пояснити друзям, що це дуже шкідливо. Вислухавши мене, мій приятель сказав: “Катя, в тебе, мабуть, якісь проблеми зі шлунком, краще не їж чіпси”. А ще у них інакша традиція пити чай. Тобто вони переважно п’ють чай з молоком, і майже ніколи не п’ють чай з лимоном. Якщо замовити десь в кафетерії чай з лимоном, тобі принесуть пакетик на якому написано “чай з лимоном”. Готувати вдома — вони також не люблять. Плюс, це виходить дорожче. Те, що ми купуємо у бабусь на базарі, щоб зекономити, у них коштує неймовірних грошей. Це органічна здорова їжа — вона дуже-дуже дорога. Але найбільше мене здивувала ситуація із алкоголем – американці люблять пити горілку. От буквально, тендітні дівчата замовляють склянку горілки й можуть сидіти цмулити її цілий вечір.
Фото: Валерій Терентьєв
Американці дбають про вищу освіту своїх дітей починаючи зі школи. Дуже важливо в яку ти ходиш школу, чим займаєшся поза школою – все це вплине на подальший вступ до університету. Українці не розуміють, наскільки їм пощастило, що в нас є безкоштовна медицина та освіта. У США, навіть якщо ти дуже талановита дитина, але з бідної родини – шанси отримати вищу освіту дуже низькі, тобто це можливо, але доведеться тяжко працювати. Переважно освітні стипендії націлені на так звані “public schools”, тобто державні школи. Якщо дитина ходить в приватну школу, – то шанси отримати університетську стипендію, – мінімальні. Також варто розуміти, що стипендія у США – це не стипендія в Україні. Зазвичай стипендія у США – це коли певний фонд, чи якась структура оплачує освіту у коледжі чи університеті, а не видаються гроші студенту.
Фото: Михайло Палінчак
Що мені подобається в їхніх школах – це те, що багато часу приділяється політичній освіті. У них є окремі уроки дебатів. Учням задається тема дискусії, вони діляться на команди, ґрунтовно готуються, вишукують із різних джерел інформацію, перевіряють цю інформацію, – а потім, в класі відбувається справжній словесний батл. З молодших класів дітей вчать на скільки важливо правильно і аргументовано доносити свою думку опонентові. У нас такому не вчать, на жаль. У них взагалі з дитинства привчають, що політика – це важка праця, це професія. Тобто не можна просто прийти в політику з будь-якої сфери і в тебе все вийде. Політика – це те, чому треба багато вчитись, багато що опановувати.
Окрім того, в американських школах змалечку виховують патріотизм. У них взагалі дуже пієтетне ставлення до перших президентів, “батьків-засновників”. Для них Конституція — це свого роду секулярна альтернатива Біблії.
Спілкувався Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.