Хто бачив “Дамбо”, той в цирку не сміється: перший погляд на рімейк від Тіма Бертона
28 березня в українських кінотеатрах вийшла у прокат кіноадаптація мультфільму 1941 року “Дамбо”. Режисером фільму став Тім Бертон, а акторський склад поповнили такі зірки як Єва Грін, Колін Фаррелл, Майкл Кітон та Денні ДеВіто.
“Прямий” вже встиг побувати на прем’єрі та розповідає про перші враження від фільму.
Стрічка починається зі знайомства глядача з Феррієрами – Міллі, Джо та їх батьком Холтом (Колін Фаррелл). Холт щойно повернувся з війни з тяжким пораненням до свого рідного цирку братів Медічі, де проживав разом з сім’єю. Позаду залишилось його минуле як легендарного вершника – кохану дружину, з якою він виступав у парі, забрала важка хвороба, а коней і зовсім продали циганам. Все, що йому залишається, це погодитись на принизливу для вершника роботу – догляд за слонами.
Холту доручено особливо уважно спостерігати за вагітною слонихою, яка ось-ось має принести цирку дитя. Власник цирку Макс Медичі (Денні ДеВіто) має великі плани на це слоненя і сподівається, що воно принесе йому чималий прибуток під час виступів. Ось тільки він не очікував, що замість звичайного слоненяти отримає мутанта з велетенськими вухами. Так само як і не чекав, що саме ці вуха й принесуть йому найбільший успіх, адже слоненя Дамбо завдяки ним має неймовірний талант – літати, як пір’їна.
Щодо головних героїв – доводиться визнати, що вони тут дуже і дуже мало розкриті. Мати померла, батько – вершник, який втратив руку на війні, Міллі любить науку й не хоче виступати в цирку, а Джо – просто Джо. Ось і все, що розповідає нам стрічка про сім’ю Феррієрів. І якщо Холт та Джо хоча б виглядають органічно у своїх ролях, то дівчисько Міллі абсолютно відірвана від світу. У неї нема жодної адекватної фрази, яку б могла промовити нормальна дівчинка її віку. Сценаристи вклали у її вуста виключно сильні та пафосні посили, які б більш логічно звучали з вуст Бетмена Крістофера Нолана чи Купера з “Інтерстеллера”. І можливо б весь цей пафос і діяв, якби не абсолютно дерев’яна гра Ніко Паркер – доньки зірки серіалу “Світ дикого заходу” Тенді Ньютон. Ще меншої реалістичності цій героїні додав і український дубляж – так само неживий і сухий, як і діалоги персонажа Ніко.
Дуже мало хронометражу автори відвели і другорядним героям – мешканцям цирку братів Медічі. Саме тому, коли з ними трапляються не найприємніші події, цей епізод проходить повз глядача. Герої абсолютно нерозкриті, ми про них не знаємо майже нічого, жодним чином не прив’язані до них, тож і якогось співчуття чи жалю не відчувається – вони для нас ніхто, прохідні маріонетки.
Те ж саме можна сказати й про антагоніста фільму – власника парку розваг “Дивосвіт” Вандемера. Харизма Майкла Кітона, який виконує цю роль, не рятує Вандемера від картонності типового лиходія, який злий просто тому, що злий. Сценаристи вкинули єдиний факт з його життя – в дитинстві хлопчика покинув батько – і це єдина мотивація, чому він став тим, ким став. Плюс до всього, Вандемер показаний винятково як абсолютне зло – іншої сторони в нього нема й бути не може. Хоча після Малефісенти здавалося, що у Disney вже є розуміння того, як показати антагоніста не шматком пінопласту, а повноцінним героєм з своїми скелетами в шафі, переживаннями та історією. Але ні, тут автори вирішили не заморочуватись і дуже дарма.
У фільмі чітко видно руку Тіма Бертона. Його любов до темряви та доволі моторошних сцен проявляються і в “Дамбо”. Буквально на самому початку фільму нам показують момент розлуки слоненяти з його матір’ю – епізод важкий та дуже драматичний, навіть дорослому глядачу важко не пустити сльозу. А ось як відреагують діти на такий момент спрогнозувати не можна. Наприклад, під час мого сеансу хлопчика років 8-9 взагалі вивели з залу батьки, оскільки він дуже розхвилювався та впав в ледве не істерику.
Показують у стрічці крупним планом і загибель одного з героїв, роль якого виконує справжній актор. А опісля в кадрі красується і його труп, загорнутий в пакет для тіл – не те видовище, яке б хотілось показати своїй дитині. Тому назвати цю стрічку доброю сімейною комедією важко. Віковий ценз “Дамбо” варіюється від 0+ до 6+, хоча цій стрічці цілком можна було б дати і 12+. В будь-якому випадку самих дітей на показ відпускати точно не можна, лише у супроводі батьків.
Попри невдале зображення багатьох персонажів фільму, головний герой – слоненя Дамбо – показаний просто неймовірно. Розкрити цього героя у сценаристів вийшло цілком і повністю, без зайвих слів лише одними емоціями Дамбо підкорює серця глядачів і змушує не так різко реагувати на недоліки фільму. Попри повну свою анімованість Дамбо виглядає більш живим, ніж реальні актори – його історія та його переживання будуть близькими кожному з глядачів, незважаючи на їх вік.
Варто відзначити анімацію стрічки, оскільки головний герой саме анімований. А вона тут на висоті. Жодного дискомфорту від неприродності поєднання живих акторів та анімованих персонажів не виникає, в кадрі вони виглядають досить органічно. А ось музика у фільмі розчарувала – жодного треку з “Дамбо” загуглити після перегляду не хочеться, та й взагалі важко згадати, що там грало.
Проте головне в “Дамбо” – не гра акторів, не діалоги та не анімація. Головне – це посил, який тут прослідковується чітко та ясно. На прикладі самого слоненяти, його матері та інших мешканців цирку нам доносять просту думку, що звірі – не домашня іграшка, не спосіб заробити побільше грошей. Вони такі ж живі створіння, як і ми з вами, і жодного права поводитись з ними зверхньо у нас нема.
Вихід “Дамбо” у прокат саме зараз дуже актуальний, адже зовсім нещодавно у Києві заборонили виступи пересувних цирків з тваринами. “Дамбо” – це найкраща антипропаганда цирків з тваринами, навіть до найменших він з легкістю доносить ідею безглуздості та жорстокості утримання звірів в клітках на потіху біснуватій публіці. Саме тому на цю стрічку варто сходити усім фанатам цирків – вона розкриє перед вами іншу сторону медалі й покаже, чому слоненя в балетній пачці – це зовсім не весело.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.