Річниця Революції Гідності – як все починалось: хронологія подій, фото та відео

 

Одинадцять років тому, 21 листопада 2013 року, в Україні почалась Революція Гідності – ключова подія, яка кардинально змінила не тільки майбутнє нашої країни, а й без перебільшення —  всього світу. На рішучий захист українським суспільством свого євроатлантичного вибору й остаточну відмову від повернення в орбіту впливу РФ, російський президент Володимир Путін відповів окупацією Криму й військовою агресією на Донбасі. За вісім років – у лютому 2022 року – Російська Федерація почала повномасштабне вторгнення, поклавши край усьому світовому ладу, який склався за підсумками Другої світової війни.  

Цього ж дня, 21 листопада, в Україні відзначають День Гідності та Свободи.

“Прямий” нагадує, як починалась Революція Гідності, й наводить хронологію основних подій листопада 2013 – лютого 2014 років.

Передумови початку Революції Гідності

Після перемоги на президентських виборах в Україні 2010 року Віктор Янукович почав змінювати правила політичної гри. За активної підтримки Кремля він прагнув створити в Україні авторитарний режим, зосереджуючи якомога більше влади у власних руках, в руках своєї родини та свого оточення. Він “переписав” Конституцію, змусивши парламент скасувати поправки 2004 року й передати більше влади інституту президентства. Маючи великі повноваження та слабку опозицію Янукович та його оточення зосередили увагу на збагаченні свого клану, придушенні опозиції та зміні зовнішньополітичного курсу країни.

За короткий проміжок часу Янукович, члени його сім’ї та їхні ставленики накопичили величезні статки, перевівши близько 70 мільярдів доларів на іноземні рахунки та поставивши під загрозу економічну стабільність України, яка восени 2013 року опинилась на межі дефолту.

Тим часом українське суспільство покладало великі на дії на європейську інтеграцію – ще за часів президентства Віктора Ющенка наша держава почала переговори з Євросоюзом щодо Угоди про асоціацію з ЄС, яка передбачала створення вільної економічної зони та лібералізацію візового режиму. Були сподівання, що ця угода дозволить зберегти демократичні інститути в Україні, запровадити європейські стандарти в економіці та соціальній сфері.

Очікувалось, що Віктор Янукович, попри фактичну узурпацію влади та жорстке переслідування опозиції, все ж підпише Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом на саміті “Східного партнерства” у Вільнюсі 28 листопада 2013 року. Адже підготовкою до підписання цього документа протягом останніх років спільно займались українські та європейські чиновники, а провладні ЗМІ та спікери виключали можливість будь-яких “збоїв” у цьому питанні.

2103 рік. 

Проте, за тиждень до саміту – 21 листопада 2013 року, уряд Миколи Азарова заявив про зупинення процесу підготовки до укладання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом й “відновлення активного діалогу з Російською Федерацією та іншими країнами Митного союзу і державами-членами СНД”. Згодом виявилося, що після таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі наприкінці жовтня 2013 року, українська влада взагалі відмовилась від євроінтеграції.

Того ж дня, 21 листопада, першими вийти на Майдан Незалежності запропонували журналісти “5 каналу” Інна Неродик і Ольга Сніцарчук. Але найбільший ефект справив пост у Facebook журналіста Мустафи Найєма.

Незабаром на Майдані Незалежності зібралося близько 1,5 тисяч осіб. Ніч біля стели на Майдані Незалежності в Києві провели близько 150 протестувальників.

В різних регіонах України обурені  зупиненням підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС люди теж виходять на мітинги в ніч з 21 на 22 листопада, зокрема у Львові, в Ужгороді, Харкові, Донецьку, Івано-Франківську та Луцьку.

23 листопада на мітингу в Києві зібралося вже близько 5 тисяч людей. Саме тоді вперше пролунало гасло “Україна – це Європа!” Схожі акції пройшли у Львові, Вінниці, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Сумах, Харкові та у багатьох інших обласних центрах України. Люди  вимагали відставки Азарова, скасування рішення уряду про відмову від євроінтеграції та підписання угоди про асоціацію з ЄС на саміті у Вільнюсі.

24 листопада у Києві відбулося перше народне віче: колона, що рухалася Майданом Незалежності, налічувала від 50 до 100 тисяч осіб. Основні вимоги – відставка уряду Азарова, відновлення євроінтеграційного курсу України, припинення переслідування опозиції. Попри заборону Київського окружного адміністративного суду, представники опозиції розгорнули наметове містечко на Європейській площі. Потім майданівці рушили на пікетування Кабінету Міністрів, де відбулися перші зіткнення з “беркутівцями”.

Мітинги пройшли також в десятках інших міст України.

На саміті ЄС, що проходив 28 листопада 2013 року у Вільнюсі, дійсно готували підписання угоди про асоціацію України з Євросоюзом. І хоча Янукович приїхав на саміт, але підписувати будь-які угоди відмовився. Європейські політики були розчаровані, а українське суспільство – обурене. Уряд порушив обіцянки, які давав протягом року, зруйнувавши надії людей на європейське майбутнє.

28-29 листопада у Києві та багатьох обласних центрах відбуваються масові акції протесту, оголошено загальний студентський страйк. 29 листопада на Майдані Незалежності громадські активісти й лідери опозиційних партій ухвалили спільну резолюцію з вимогою відставки Януковича “за зраду українського народу”.

У ніч на 30 листопада біля стели на честь Незалежності у центрі Києва залишається лише близько 400 активістів, здебільшого студентів. О 4.00–4.15 у Києві спецпідрозділ “Беркут”, зібраний з Донецької, Луганської областей та Криму, здійснив жорстку “зачистку” Майдану. Понад сотня з них отримали травми різного ступеня важкості, багатьох було заарештовано. Частина, втікаючи, забарикадувалися на території Михайлівського Золотоверхого собору на Михайлівській площі.

Цього українське суспільство не могло і не хотіло терпіти. 1 грудня понад мільйон людей вийшли на вулиці Києва, протестуючи проти силового розгону і побиття студентів. Акція протесту оголошена безстроковою.

Мітингувальники зайняли Майдан Незалежності та весь Хрещатик, приміщення Київської міської державної адміністрації та Будинок профспілок, в якому розпочав свою роботу Штаб національного спротиву. Паралельно створювались організації Майдану: “Правий сектор”, “Громадський сектор Євромайдану”, ВО “Майдан”, “Самооборона Майдану”, “Автомайдан”.

Відбулась спроба взяти штурмом Адміністрацію президента. У відповідь міліція застосувала сльозогінний газ та шумові гранати. Далі правоохоронці перейшли у наступ, під час якого десятки людей було травмовано. Серед постраждалих особливо багато було журналістів. Понад 40 представників ЗМІ отримали цього дня травми різного ступеня важкості.

Того ж дня колона приблизно з 300 автомобілів спробувала проїхати до резиденції Януковича у Межигір’ї, однак шлях їм перегородили автобуси з “беркутівцями”.

Акції протесту почали проходити у багатьох містах України, зокрема у Рівному, Харкові, Дніпропетровську, Хмельницькому, Одесі, Вінниці, Ужгороді, Кропивницькому, Донецьку, Луганську, Житомирі. Наймасовіший мітинг був у Львові, де на вулиці вийшло близько 40 тисяч людей.

2 грудня мітингувальники захопили третю адмінбудівлю – Жовтневий палац на вулиці Інститутській і почали зводити біля неї наметове містечко та барикади на випадок штурму силовиків.

8 грудня у Києві відбулось народне віче “Марш мільйонів”, на якому були присутні до 800 тисяч осіб. Прийнято рішення про розширення мітингу та початок блокування Адміністрації президента, будівлі уряду та інших установ, резиденції Януковича в Межигір’ї.

Близько обіду весь урядовий квартал було заблоковано міліцейськими автобусами, вантажівками, колонами солдат внутрішніх військ та різними спецпідрозділами міліції. На казарми для силовиків було перетворено частину будівель комітетів Верховної Ради, приміщень Кабінету Міністрів. Одночасно “Партією регіонів” в Маріїнському парку організовано мітинг “на підтримку курсу Президента В. Януковича”.

Увечері одна з колон євромайданівців прорвалася до пам’ятника Леніну й скинула його з постаменту. Ця подія дала початок так званому “ленінопаду” по цілій країні.

На Майдані було сформовано 15 загонів цивільної самооборони, які назвали “сотнями”.

У ніч з 10 на 11 грудня численні підрозділи міліції та “Беркуту” здійснили першу масштабну спробу розігнати протестувальників на Майдані. В ту ніч Михайлівський Золотоверхий собор безперервно бив у дзвони, оголошуючи про черговий злочин силовиків. На той дзвін з усього міста прибували мешканці столиці. Щогодини людей у центрі Києва ставало все більше, на ранок їхня кількість сягнула близько 10 тисяч. Зранку 11 грудня “Беркут” спробував штурмувати будинок Київської міської державної адміністрації, але і цю атаку було відбито. До 11 години ранку нападники покинули Хрещатик.

Через якийсь час “беркутівці” спробували взяти штурмом Київраду, однак протестувальники почали поливати їх водою з пожежних брандспойтів, а біля входу в КМДА почалась бійка. Тоді перевага була на боці майданівців, і силовики змушені були відступили.

15 грудня Центральною подією дня в Києві стало проведення опозицією багатотисячного мітингу в рамках акції “День гідності”. Мітинг тривав близько 4 годин і зібрав до 300 тисяч осіб. Майдан заборонив президенту України підписувати будь-які угоди з російським лідером Володимиром Путіним. Також була прийнята резолюція з вимогою випустити всіх політв’язнів.

23 грудня з метою “спустити пару” й загасити рівень суспільного обурення Віктор Янукович підписав закон про заборону переслідувань майданівців. Законом передбачено, що всі кримінальні справи і провадження з приводу адміністративних правопорушень повинні бути закриті. Попри це судові переслідування багатьох активістів Євромайдану продовжувалися й далі під різними приводами.

25 рудня На трасі Київ — Бориспіль невідомими особами було затримано і жорстоко побито журналістку Тетяну Чорновіл – автора резонансних репортажів про маєтки високопосадовців, у т. ч. про розкішну резиденцію “Межигір’я” Віктора Януковича, яка стала символом корупції в Україні.

2014 рік

16 січня 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет з 10 законів, які обмежували свободи громадян та їхнє право на протест і згодом дістали назву “диктаторських законів 16 січня”. Вони були проголосовані з порушенням регламенту, проте наступного дня ці закони підписав Янукович. Передусім вони стосувалися свободи мирних зібрань і обмеження свободи слова в ЗМІ та Інтернеті, а також надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію та громадянське суспільство.

19 січня сотні тисяч людей, обурених “диктаторськими законами” й незадоволені нерішучою реакцією політичного проводу Майдану – Арсенія Яценюка, Віталія Кличка та Олега Тягнибока – зібрались на народне віче на Майдані.

Попри заклики до продовження мирного протесту, багато людей пішли до Верховної Ради, однак зіткнулися із загонами “беркутівців” на вулиці Грушевського. Почалися сутички, які тривали всю ніч. Ці події отримали назву “Вогнехреща” або ж “Криваве водохреще”.

На початку вул. М. Грушевського, безпосередньо біля входу на стадіон “Динамо” імені Валерія Лобановського, дорогу майданівцям перекрили підрозділи ВВ та “Беркуту”. Рішуче налаштовані протестувальники пішли на штурм позицій силовиків. Розпочалося жорстоке протистояння з міліцією. Майдан переростає у революцію.

Майданівці кидали у силовиків бруківку, фаєри та “коктейлі Молотова”. В результаті активісти спалили шість автобусів міліції. Своєю чергою “беркутівці” кидали у демонстрантів шумові гранати, стріляли гумовими кулями й гатили з водомета. У результаті бійки було поранено близько 1400 осіб.

22 січня на Майдані загинули перші активісти – білорус Михайло Жизневський та вірменин Сергій Нігоян. Спецкулею для примусової зупинки транспортних засобів було смертельно поранено й активіста Романа Сеника (помер 25 січня у лікарні).

Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло львів’янина Юрія Вербицького зі слідами тортур. Напередодні його викрали невідомі прямо з лікарні.

Також на Грушевського бійці “Беркуту” і Внутрішніх військ МВС били і знущалися (на морозі роздягнувши до шкарпеток) з полоненого майданівця-козака Михайла Гаврилюка. З голим полоненим влаштували фотосесію. Викладене у мережу відео цих катувань викликало величезний суспільний резонанс.

Протягом 23-24 січня протести поширюються по всій Україні. У Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому, активісти почали захоплювати будівлі обласних державних адміністрацій. Водночас у Донецьку, Луганську та Харкові місцева влада збирає мітинги на підтримку Януковича.

Убивства активістів викликали кардинальні зміни як в Україні, так і в міжнародній спільноті. Загроза санкцій змусила членів українського парламенту подолати страх перед репресіями з боку президента і прийняти резолюцію, яка забороняла застосування сили з боку уряду.

У ніч з 25 на 26 січня майданівці беруть штурмом зайняту силовиками будівлю “Українського дому” на Європейській площі в Києві.

28 січня прем’єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. Того ж дня Верховна Рада провела засідання, на якому більшістю голосів скасувала більшість “диктаторських законів”. Однак, на цьому протистояння не завершилось.

29 січня Верховна Рада прийняла законопроєкт про амністію для всіх учасників акцій протестів в Україні, який згодом назвали “законом про заручників”. Цей акт був прийнятий у редакції, підготовленій представниками “Партії регіонів”, що гарантувала амністію лише в обмін на звільнення захоплених адміністративних будівель. Попередньо депутати від “Партії регіонів” були готові проголосувати за законопроєкт в більш прийнятній редакції від опозиції, але цьому завадив Віктор Янукович, який особисто приїхав до парламенту і особисто здійснював тиск на підконтрольних йому депутатів шляхом погроз.

Активісти Євромайдану оголосили про початок створення Національної гвардії.

6 лютого До Києва прилетіла помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд, яка відвідала Майдан Незалежності, де висловила протестувальникам свою підтримку, а також поспілкувалась з правоохоронцями, які протистояли майданівцям.

10 лютого на барикаді на вулиці Грушевського встановили “Інструмент Свободи” – фортепіано. Євромайданівці-музиканти влаштували імпровізований концерт.

16 лютого Після чергового раунду переговорів між опозицією і владою Генеральний прокурор Віктор Пшонка підписав ухвалений раніше закон про амністію. На виконання закону про амністію учасників протестів, активісти розблокували захоплені будівлі облдержадміністрацій у регіонах, КМДА, а також проїзд вулицею Грушевського – бульдозери частково розчистили барикади, відкривши одну смугу для руху машин.

Того ж дня, 16 лютого, на віче було ухвалено рішення про проведення 18 лютого акції “Мирний наступ”, яка передбачала мирну ходу до будівлі Верховної Ради України з вимогою до парламентарів проголосувати за повернення до Конституції 2004 року.

18 лютого розпочався рух протестувальників з Майдану Незалежності до українського парламенту. Близько 10 ранку на прилеглих до Верховної Ради вулицях, а також у Маріїнському парку розпочалося жорстоке протистояння майданівців із силовиками та бандитами-тітушками. Починаючи з 14:00 з’являються перші вбиті того дня протестувальники, сотні людей поранено і травмовано.

Приблизно о 15:30 “Беркут” пішов у наступ і влаштував криваве побоїще на Інститутській. В жахливій тисняві у вузькому проході через барикаду навпроти станції метро “Хрещатик” на вул. Інститутській загинуло двоє. Водночас близько 16-ї години силовики відтіснили протестувальників з вул. Грушевського та Європейської площі. Зупинити наступ міліції вдалося лише на Хрещатику, де поруч з Будинком Профспілок знаходилась потужна барикада.

Станом на 16:30 силовики захопили Жовтневий палац і барикаду “Львівська брама”, що знаходилась під пішохідним мостом через Інститутську. З моста та верхнього рівня ТЦ “Глобус” вони стріляли, кидали каміння і “коктейлі” у мітингувальників внизу.

Біля 20:00 “Беркут” спробував штурмувати барикади за допомогою двох БТР, але майданівці підпалили одного з них коктейлем Молотова. Силовики підпалили наметове містечко та Будинок профспілок. Ситуація в останньому склалася катастрофічна – люди рятувалися, вистрибуючи з верхніх поверхів палаючої будівлі. Будинок профспілок горів цілу ніч. Після пожежі знайшли кілька тіл загиблих, одне з яких ідентифікувати не вдалося.

Зупинено рух метро. МВС і СБУ оголосили ультиматум з вимогою припинити протистояння і залишити територію Майдану, погрожуючи о 18:00 розпочати “антитерористичну операцію”.

За день загинуло щонайменше 22 особи, тисячі зазнали поранень.

19 лютого силовики почали “антитерористичну операцію” на Майдані. Проти активістів були застосовані водомети й БТРи. О 22 годині запалав Будинок профспілок, де розташовувався штаб майданівців. За офіційними даними у тій пожежі загинуло двоє, ще 41 змогли врятувати.

20 лютого близько 9 години ранку “беркутівці” та представники інших спецпідрозділів МВС, які всю ніч штурмували Майдан, несподівано залишили зайняті позиції і рушили у напрямку вулиці Інститутської. Активісти сприйняли це як відступ, і пішовши слідом, потрапили в пастку – під прицільний обстріл.

Зокрема, приблизно з 9:03 бійці спецроти “Беркуту” відкривають вогонь по протестувальниках з майданчика перед Жовтневим палацом, згодом стріляють відступаючи догори парковою дорогою паралельно вул. Інститутській та з позицій за барикадою на вул. Інститутській навпроти верхнього виходу станції метро “Хрещатик”.

Пізніше ведуть прицільний вогонь по майданівцях з-за вантажівок і бетонних блоків, якими була перекрита вул. Інститутська в районі перехрестя з вул. Ольгинською. Активна стрільба припиняється близько 12:00, хоча останнього майданівця того дня – Володимира Мельничука застрелили о 16:57.

Цей відчайдушний героїчний наступ під автоматним вогнем “зламав хребет” режиму.

Під час розстрілу майданівців на вул. Інститутській було вбито 48 осіб і понад 80 отримали вогнепальні поранення. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Цього дня загинуло також четверо силовиків.

Цього ж дня, 20 лютого, Росія почала військову спецоперацію з захоплення Автономної Республіки Крим, яка надалі переросла в російську збройну агресію проти України, війну на сході України та згодом і у повномасштабне російське вторгнення в Україну.

До вечора 20 лютого 236 народних обранців зібралися в будівлі парламенту. Вони заборонили проведення антитерористичної операції та проголосували за роботу Верховної Ради в безперервному режимі. 18 депутатів вийшли із “Партії регіонів”. Члени парламенту прийняли рішення відкликати всіх правоохоронців з Києва.

Біля опівночі 21 лютого політичні лідери Майдану Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок відправилися на переговори з президентом Віктором Януковичем за участю очільників міністерств закордонних справ Польщі, Німеччини та Франції, а також представника Російської Федерації Володимира Лукіна. Результатом переговорів став проєкт “Мирної угоди”. Згідно з нею, Янукович погодився на дострокові вибори Президента України не пізніше грудня 2014 року, протиборчі сторони мали були здати зброю протягом 24 годин.

Верховна Рада проголосувала за повернення до Конституції 2004 року та амністію майданівців, звільнила голову МВС Віталія Захарченка.

Ввечері перед головною сценою Майдану проносили труни із загиблими повстанцями – Героями Небесної Сотні.

Майданівці освистали лідерів опозиції, що вийшли на сцену розповісти про підписання угоди з Януковичем. Виступ Віталія Кличка перервав сотник Майдану Володимир Парасюк з ультимативною вимогою відставки Януковича: “якщо ви завтра до 10 ранку не виступите із заявою, щоб Янукович ішов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю, я вам клянуся!”. Майдан зустрів слова Парасюка оваціями.

Ввечері 21 лютого Віктор Янукович спільно з охороною тікає з Києва гвинтокрилами, вилітає до Харкова, де голова місцевої ОДА мав підготувати з’їзд представників місцевої влади Півдня і Сходу України на підтримку президента.

22 лютого народні депутати обрали Олександра Турчинова Головою Верховної Ради України, а Арсенія Яценюка – прем’єр-міністром. Нових очільників отримали й МВС, Міністерство оборони та СБУ.

Крім того, парламент усунув Віктора Януковича з посади Президента України – в. о. глави держави став Турчинов. На 25 травня 2014 року було призначено дострокові президентські вибори.

Янукович близько 11 години ранку виступив із телезверненням, у якому назвав події в Києві спробою державного перевороту і заявив, що не збирається подавати у відставку. Він спробував вилетіти з аеропорту Донецька до Москви, але його не випустили, після цього він втік до Криму.

Резиденція В. Януковича “Межигірʼя” під контролем самооборони Майдану й була відкрита для вільного відвідування.

Революція Гідності перемогла. Втім, після цього одразу почалась збройна агресія Російської Федерації проти України, яка триває й донині. 

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.