Річниця вторгнення РФ у Грузію: найважливіший урок для України
Джерело: Facebook-сторінка автора
«Нєдолго продолжался бой – бєжалі робкіє грузіни», – буквально так зловтішалися російські ЗМІ 15 років тому. Причому, зловтішатися почали ще вдень, коли за повідомленнями їхніх новинних агенцій окупаційні війська лише наближалися до кордонів Грузії, а літаки – лише починали бомбити мирні міста.
А потім наче дежавю такі «картинки запрограмованого майбутнього» ми побачили 20 лютого 2014 на Майдані. Тоді російські пропагандистські рупори верещали, ніби «Верховна Рада палає» – бо так, певно, мало бути за їхнім планом. З Києвом тоді у них не склалося. А от Грузію, на жаль, нищили повним ходом. Згодом стало відомо про захоплений заздалегідь Рокський тунель, що значно полегшило загарбникам вторгнення. І про провокації у Цхінвальському регіоні, відповідь на які була оголошена «приводом для війни».
Памʼятаю, як ми раділи тоді кожному збитому російському стервʼятнику (насамперед з огляду на те, що збивали їх ЗРК, надані Україною). Як віддавали належне відчайдушній атаці грузинів на штабну колону 58-ї армії загарбників (тоді вона ледь не втратила своє командування). І як захоплювались Президентом Ющенком, який переконав польського колегу і лідерів балтійських держав — і вони, прилетівши до Тбілісі й виступаючи там перед людьми, фактично собою вберегли столицю, коли росіяни були за кілька кілометрів.
«Ми наступні», – лунало тоді рефреном між усіма, хто адекватно оцінював природу московських хижаків.
На жаль, правильно оцінити вдалося не всім. І не лише в Україні – а й на Заході.
У 2011 Грузії фактично відмовили у позові до Міжнародного Суду ООН, прискіпавшись до процедурних моментів. І Україні довелося ретельно враховувати цей досвід, спрямовуючи свої позови за Крим і Донбас у 2017-му (розгляд тих справ триває до сьогодні).
У 2021 році, правда, Грузія виграла у ЄСПЛ, і росія тепер мусить виплатити компенсацію постраждалим від її агресії – але москва передбачливо не визнає таких рішень щодо себе. Знайти механізм примусу – це все ще виклик для світової спільноти. І механізм цей знадобиться, зокрема, і після нашої Перемоги.
Нині росія, використовуючи важелі впливу на нинішню грузинську владу, намагається навʼязати свій погляд і самим грузинам. Знайомими нам методами насадження «какой разніци», «нє всьо так адназначна» і «самі вінавати». І апелюючи до того, що «світ у 2008-му вас не захистив – тож, мовляв, діватися вам нікуди».
Українцям довелося багато чого переосмислити з 2008-го року. Для багатьох цинічне, байдуже, а то й московське бачення тієї війни змінилось на обʼєктивне лише після нападу росії на Україну у 2014 році. А для декого – аж у 2022-му.
Чи не найважливіший урок грузинської війни полягає в тому, що російського хижака треба зупинити остаточно. Бо інакше він лізтиме знов і знову.
Таке розуміння зʼявляється сьогодні, хоч і дуже поволі. І, на жаль, дуже дорогою ціною.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.