Сергій Березенко на “Прямому”: про перемогу “БПП” на виборах у ОТГ та медичну реформу

Чому партія “Солідарність “Блок Петра Порошенка” виграла вибори у об’єднаннях територіальних громадах та що зміниться для громадян та лікарів зі стартом медичної реформи у 2018 році.

Про це розповів у інтерв’ю Миколі Вересню на телеканалі “Прямий” народний депутат від “Блок Петра Порошенка” Сергій Березенко.

– Відбулися вибори депутатів і місцевих голів 51-ї об’єднаної територіальної громади. Дискусія йде навколо того, що “БПП” каже, що він виграв, а “Батьківщина” каже, що вона виграла. У вас є якась така версія, за якою ви можете довести суспільству, що таки виграв “БПП”?

По-перше, вітаю з Різдвом. Вибори проходили напередодні різдвяної ночі. Взагалі дуже дивно, що явка була більша, ніж 50. Більше 153 тисяч людей взяли участь. Мені видавалося, що люди все-таки виберуть свято. Це означає, що великий інтерес якраз до реформи децентралізації, до ОТГ. Але я хотів сказати, що сьогодні ми не змагалися. Ми просто щоразу після виборів звітуємо по результатам нашої партії. Так от, результати дуже прості. З 51-го голови новообраного ОТГ 28 представників “БПП “Солідарність”.

Можна рахувати по-різному. Можна рахувати, що 21 голова був висунутий БПП, а ще сімох ми підтримували як симовисуванців. Але це члени нашої команди, які будуть працювати з нами. Вже пройшло десять виборів таких за останні декілька років. На сьогодні утворено 667 ОТГ, в яких проживає близько 6 мільйонів людей. Це майже половина сільського населення країни. З них 310 голів є головами, які представляють політичну партію “БПП “Солідарність”.

Тому можна наводити різні цифри, можна гратися у відсотках. Я бачив, ряд політичних сил просто показують відсотки. Чому стільки, що на що ділили – не зрозуміло. Але дуже правильно, що політична сила, яка є в опозиції, яка претендує на владу в країні, намагається завжди конкурувати в якихось певних цифрах, доводячи зростання свого рейтингу. Це нормальна гра, яка є завжди. Але нам на сьогодні як політичній партії, яка вже при влад, важливі не цифри. Нам важлива відповідальність. Все-таки 310 голів ОТГ – представники “БПП”. Якщо там щось піде не так, то це пряме звинувачення буде до нашої політичної сили. Тому ми зараз працюємо над тим, щоб кожна з цих громад мала свою історію успіху.

– Що ви будете вважати історією успіху? Що мають зробити ці громади, щоб їм зааплодувало керівництво “БПП”?

Ні, тут не так. Тут треба, щоб їм зааплодували якраз українці, які живуть в цих громадах. І тоді, безумовно, той прапор, який вони несуть, буде для тих людей буде таким, яким можна довіряти.

– Все одно хтось згори буде якось спрямовувати, інакше це не спільна команда. Є такі територіальні громади, де люди на чолі відразу ж почали дерибанити гроші.

Ви знаєте, правда, це буває таке. Тому наші партійні осередки, як місток-комунікатор між партією і виборцем, вони постійно відслідковують такі речі. Але кожен з таких голів ОТГ має розуміти, що він не приїхав на якийсь час, умовно, як голова РДА. В чому різниця концептуальна у законі про децентралізацію? Голову РДА призначає президент, і можна призначити будь-кого. І якщо щось не так, він зібрав свої речі і поїхав. А голова ОТГ вибраний людьми серед людей. І кожен мешканець знає, де хата його голови ОТГ. Це ж маленькі мери. Обирають фактично тих, хто живе. Мерів, які прийшли на територію рік-два тому, ніхто не обирає. Тому люди прийдуть, як каже один політик, з вилами саме до них. Вони точно знають, де хата. І в цьому була вся ідея децентралізації. Тому що раніше що говорили голови села? Вони казали: нам гроші не дають, ми максимум можемо виплатити вам заробітну плату і оплатити енергоносії. Всі інші – йдіть до голови РДА, йдіть до губернатора, він вам дасть.

Що зробили ми зараз? Ми сказали: ні, гроші передаємо напряму, і податки з доходів фізичних осіб, акцизи різні залишаються у вас. І тепер ці голови ОТГ опинилися в ситуації, коли зарплату виплатили, а у них залишається ще декілька мільйонів, умовно, десь п’ять, десь сім, десь вісім. Подекуди це в 6-7 разів більше, ніж було. І їм треба за ці гроші побудувати школу або відремонтувати дитячий садок, замінити дах. І вони починають думати, як же це зробити. Раніше вони про це не задумувались.

Так от, партія повинна зробити наступне. Ми маємо дати їм можливість через наш відкритий офіс партії в Києві скомунікувати з Мінрегіонбудом, звести їх з губернатором, звести з іншими міністерствами, для того щоб програми, які є на загальнодержавному рівні і які йдуть у співфінансуванні, – дуже багато програм зараз у Мінрегіоні, і якщо ви виділяєте копійку, то держава вам дасть стільки ж, – щоб вони запрацювали. І тоді коли побудуються дороги, буде нове освітлення, будуть нові школи, партія отримає свій зиск.

– А це стосується цих 310, де ваші люди керують? А якщо ти, припустимо, від “Батьківщини” або від “Самопомочі”, то шансів у тебе не так багато?

Я думаю, що це лукавство. Тому що, по-перше, 310 голів – це представники партії. Є ще інші лідери суспільної думки, яких ми підтримуємо. Ми відверто кажемо: це не члени “БПП”, але це гарні господарі, які займаються тим, що будують сильну свою громаду. Для нас важливо, щоб кожна громада була сильна, бо тоді люди побачать реальні зміни. Коли вони побачать заасфальтовану дорогу і нову амбулаторію, то вони будуть казати, що влада працює. Люди ділять дуже просто. Коли погано, то погана влада вся в цілому – президент, прем’єр-міністр, всі депутати. Коли щось робиться на краще, то влада в країні добра. Оскільки влада асоціюється з нами, то ми зацікавлені, щоб всі 667 громад були дуже успішними. Тому що це позитивом ляже на діючу владу. Для нас якраз тут виклик щось зробити. Для опозиції виклик – зробити так, щоб цього не відбулося.

І тут мене дивує позиція ряду політичних сил, які всіляко в парламенті не підтримують децентралізацію, кажуть, що це геноцид, і там дуже багато різних слів, “зрада”, але йдуть на вибори і потім звітують: у нас обрали стільки-то депутатів. То в мене питання: друзі, чого ви ногами топчете цю децентралізацію, а потім активно берете участь, розуміючи, що там з’являється живий ресурс? А живий ресурс можна використати на виборах. Тут не треба лукавити. Треба будувати сильну Україну. В сильній країні кожному знайдеться своя робота.

– Ви ж розумієте, що ніхто не повірить: що все одно буде адміністративний ресурс, все одно будуть якісь тертя з законодавством, все одно щось там буде. Тому що всім хочеться бути при владі. І коли тут сидить, наприклад, представник політичної сили, яку очолює пані Тимошенко, ми завжди питаємо: а коли ви будете при владі, ви будете такі святі, і це тільки у Петра Порошенка все погано? Все одно “родимые пятна социализма” все ще є. 

Я думаю, що Юлія Володимирівна була при владі більше, ніж наша політична сила.

– Вона ніколи не була президентом.

Вона була прем’єр-міністром при повноваженнях прем’єрах, які є на сьогодні. Ви пам’ятаєте конфлікт Ющенка і Тимошенко – це просто було неможливо. На жаль, дуалізм влади закладений на сьогодні в Конституції, і це питання треба буде колись вирішувати. Тому що не може так бути, що у всьому винен президент, але президент не приймає рішення в економічному блоці. Це не його повноваження.

Я не говорю про ситуацію Порошенко-Гройсман. Я говорю про ситуацію Тимошенко-Ющенко. Вона тоді мала величезну владу. Якщо ви пам’ятаєте, газові угоди 2009 року вона підписувала сама. І ми знаємо, до чого це призвело. І ми знаємо по останнім рішенням арбітражу. Це об’єктивні факти, які визнані світом.

– Я би не сказав, що ви мене сильно переконали.

Я би дуже хотів, щоб ця реформа реалізувалася. А тоді подивимося. Якщо вона погана і нічого не змінилося, то ми винні, і ми повинні піти. А якщо буде щось добре, тоді ми будемо мати всі козирі в руках сказати: все-таки ідея була правильною.

– Всі говорять: ми беремо на себе відповідальність. А як ні, то ми підемо. Я ніколи не бачив, щоб, попри все, люди йшли зі своїх посад. І казали: ми не зробили те, що ми обіцяли, і ми йдемо.

Може, треба починати вже потрошку. Це абсолютно суб’єктивні речі. Повірте, політиком бути дуже важко, тому що ти постійно під критикою. Особливо зараз. У нас суспільство ніколи не любило владу. Українці ніколи не любили владу. Бо по суті української влади – історія так склалася – ніколи не було. І у нас закладено генетично, що навіть якщо ти обожнюєш свого кандидата, який іде від опозиції, рівно через місяць кожен кандидат втрачав по 10% довіри, в гіршому випадку. І мінімум по 5 – в найкращому випадку. Бо влада завжди для людей погана. Тому влада має показувати дії, а не просто слова.

– Наскільки ви переконані, що ця реформа місцевого самоврядування припинить критику влади? Тому що, якщо там почнуться якісь реальні процеси, то не буде підстав критикувати.

Проблем дуже багато накопичилось за 25 років. Я не кажу, що ми за рік візьмемо і все змінимо. Ми маємо закласти такий фундамент, який вже просто дуже важко буде розвалити. От в цьому я точно переконаний. І про це треба говорити кожен день.

– Тут мені розповіли, що ви фахівець медичної реформи, і ви головний протискувач цієї реформи. Могли би ви пояснити людям цей варіант “гроші йдуть за пацієнтом”?

Все дуже просто. Якщо раніше ми направляли медичну субвенцію на лікарні, на заробітну плату, затверджену зверху на утримання стін, на утримання стін, на утримання приміщень, і саме головне – лікарня отримувала стільки грошей, скільки вона має ліжкомісць. І лікарня ніколи не була зацікавлена оптимізувати свою структуру. Опалювали величезні приміщення, які не використовувалися, штучно записували в стаціонар хворих, які там не лежали, для того щоб ці гроші не пішли. А саме головне – лікар, як би не працював, якщо в нього є ставка 5-6 тисяч гривень, плюс якісь нарахування, і те, що ти лікуєш сто пацієнтів, що лікуєш десять, ти все одно більше не отримаєш. Максимум головний лікар, якщо має фонд, виплатить премію. То зараз мова йде про те, щоб відмовитись від такої моделі, а платити за надану послугу. Держава має оцінити кожну послугу – вирваний зуб, операцію з апендициту.

– Давайте намалюємо для людей так, щоб вони зрозуміли.

Давайте почнемо з самого першого – з сімейного лікаря, що зараз запускається. На сьогодні як буде працювати система з 2020 року? А сімейні лікарі як первинна ланка запускаються вже з цього року. В мене якісь певні симптоми. Я захворів, умовно, жар, температура, щось. Я маю сімейного лікаря. Раніше це був дільничний лікар-терапевт. Зараз я можу знайти в своїй поліклініці, просто записатися до конкретного лікаря. Я йому зателефоную. Можливо, якісь попередні дії або лікування він мені скаже по телефону, що мені треба зробити, якщо не критична ситуація, щоб дочекатися до ранку. Зранку я записуюсь до нього, приходжу. Він мене обстежує первинно і дає направлення до лікаря на вторинній ланці. Умовно, отримати певну діагностику, провести певні аналізи.

Так от, якщо мій сімейний лікар дав це направлення, то далі всі послуги в лікарні держава оплатить. Зараз як буває? Я знаю гарного лікаря – я точно знаю, що в мене ангіна. Я відчуваю. В Google відкрив – точно ангіна. Я вже точно знаю, як себе лікувати. І я зразу йду до того лікаря, роблю рентген, флюорографію. А за це все, оскільки держава оплачує, за рахунок держави, то лікарня йде назустріч.

Що говорить медреформа? Якщо ти пішов сам, то заплати вартість цієї послуги. Якщо ти пішов через свого сімейного лікаря, то держава оплатить. Бо тоді сімейний лікар несе відповідальність по протоколу: чи він правильно відправив, чи ні.

– А як я винаходжу цього сімейного лікаря?

На сьогодні ми всі приписані до якоїсь поліклініки. Там є дільничний лікар, який зацікавлений, щоб до нього не прийшли. Дуже багато є гарних. По-перше, всі лікарі чудові. Я ніколи не критикував лікаря, я сам син лікарів. І я точно знаю, яка важка це професія. Але коли в тебе заробітна плата десь в районному центрі, в районній лікарні, в поліклініці трошки відрізняється від мінімальної зарплати… Раніше у нас була гордість – 3200, зараз – 3723, може бути 4100. Але ж, ви розумієте, це не вихід. Він хоче, щоб до нього не приходили максимально.

А зараз сімейному лікарю кажуть, що якщо ти як пацієнт прописався до мене як до сімейного лікаря, то держава заплатить за кожного такого пацієнта 370 гривень. І можеш ти їх мати в рік у своєму реєстрі не більше ніж 2000. Якщо ви перемножите ці кошти, то ви зрозумієте, що це 740 тисяч гривень на рік може акумулювати один сімейний лікар.

– Кабінет міністрів удавиться. Щоб Кабінет міністрів затвердив такі гроші, які з кишені державної? Я не вірю.

Я вам хочу сказати, що, на жаль чи на щастя… На жаль – для скептиків. На щастя – для тих, хто оптиміст. Це вже відбулося. Бо в бюджеті на 2018 рік закладено 13 мільярдів гривень, які розбиті поквартально. Бо зараз ще має запрацювати інститут цього уповноваженого органу чи Національної служби здоров’я. До речі, сподіваюся, що найближчими днями відбудеться засідання Кабінету міністрів, який це затвердить, де ці гроші вперше закладені саме на первинну ланку. Розраховано, що їх вистачить для того, щоб кожен пацієнт в Україні отримав свого сімейного лікаря. Більше того, там навіть є коефіцієнти стимулюючі. Якщо це мала дитина або літня людина, то там коефіцієнт 1,5. Ми ж прекрасно розуміємо, що візьмете дві тисячі як лікар бабусь, то вони кожен день будуть приходити. І якщо вона буде знати, що за неї йому платять, то вона буде використовувати по максимуму свої можливості. А інший лікар може взяти дві тисячі солдат, які взагалі ніколи не ходять, і мати 740 в кишеню.

Але ці гроші вже закладені. І саме головне – це не можна буде зробити, поки не запуститься електронна база їх eHealth, захищена база даних обліку всіх пацієнтів. Один пацієнт може записатися до трьох лікарів. І держава не зможе оплатити такі кошти. Тому це має бути захищена база, коли я оформив свій договір, він електронно пройшов. І тоді, коли в наступний раз цей новий лікар сімейний каже, що заплатіть мені за Іванова Івана Івановича чи за Березенка Сергія, червоним загориться, що вже записаний в іншого сімейного лікаря. І кошти вже виділені. Тому ця система буде однозначно. Побачимо, як вона запрацює. Але, якщо не змінювати, то нічого не буде.

– Спочатку мені треба зрозуміти, хто мій сімейний лікар, і в тій поліклініці я маю його виокремити. Як я це зроблю?

Я зараз такий експеримент роблю в Чернігові, в себе на окрузі. І ми зробили таку поліклініку без черг, де дали можливість всім терапевтам і педіатрам… Бо сімейні лікарі – це терапевти і педіатри будуть. Вони вже всі почали свої рекламні кампанії. Вони почали видавати невеликі буклети. Ми зробили такі електронні табло, де вони зняли невелику інформаційну довідку про себе. І ця довідка постійно мигає на вході. Це не означає, що з 1 січня, якщо в мене немає сімейного лікаря, мені дорога в поліклініку закрита. За законом, перехідний період в два роки. І в 18-19 році ти можеш іти в свою поліклініку. Як воно є, так і є. Але ти будеш мати право мати альтернативу.

– Тобто я можу подзвонити в поліклініку і сказати: а Пупкін, який у мене дільничний, мені не подобається, мені Цюпкін подобається.

Вони скажуть: ти прийде, і ми тобі розкажемо. Зазвичай таких приватних лікарів не буде. Хоча у них є право оформлюватися як ФОП – фізична особа-підприємець. Все-таки лікарі будуть триматися своєї поліклініки. Так от, поліклініка зацікавлена презентувати сімейних лікарів, завести цю базу даних.

І саме головне, що в законі записано: якщо зараз до кінця року не потратити кошти, все назад в бюджет, і знову новий бюджет, і ти біля своєї ради сидиш з протягнутою рукою і просиш депутатів – накиньте ще 200 тисяч, я ж відпрацюю. То зараз всі кошти, які заробить поліклініка як комунальне підприємство, як автономний суб’єкт, вони залишаються на своїх рахунках. Тобто можна переносити з року на рік. Що це дає? Це дає можливість замовити медичне обладнання в кредит. І є десятки компаній світових, які підуть. Вони поставлять тисячу таких томографів на всі лікарні, і вони отримають ці кошти.

– А далі?

Сімейний лікар провів первинне обстеження. Подивившись перші аналізи, виписує направлення і відправляє в лікарню. А далі вже лікарі вторинної ланки, які починають працювати з 2020 року. Це дедлайн. І там держава за ці два роки має розрахувати всі медичні послуги, які надаються лікарнями.
Далі запускаються друга ланка і третя. Кожна послуга має вартість. Лікарня надала цю послугу. Національна служба здоров’я від слідкувала, що ця послуга була надана, і лікарня за кожну таку послугу з державного бюджету отримує напряму кошти. Так от, чим більше послуг якісних надасть пацієнту лікарня, тим більше грошей до неї прийде. І ми зняли обмеження на встановлення середніх, мінімальних, якихось врівноважених заробітних плат.

– Це на що схоже? Це як в Білорусі, як в Молдові, як в Грузії, як в Британії, як в Америці?

Як в Іспанії, скандинавських країнах і частково в Британії. Відмінність між Британією в тому, що вони платять тільки державним комунальним підприємствам – лікарням, які на балансі держави чи місцевих органів влади. А ми говоримо, що таку послугу можна отримати і в приватній клініці. Умовно, мій сімейний лікар може направити в якусь клініку приватну. Я туди приходжу. Але держава за цю медичну послугу платить, наприклад, тисячу гривень. І не більше. Бо вона стільки вартує. В цій приватній клініці воно може коштувати 5 тисяч гривень. Тому держава туди заплатить тисячу.

– А я доплачу чотири.

Немає доплатити – йди в державну. Все дуже просто.

– А вистачить у державі коштів?

Це найбільше питання, де опоненти наші є достатньо сильними. Тому що дійсно всі ці наші спроби обмежені бюджетом. Хоча ми спробували записати в закон 5% від ВВП на цю програму, то це, по великому рахунку, на межі з законом. Бо відсотки не можна писати в жодному законі. Бо все це регулює закон про державний бюджет. Тому тут зараз і дилема з приводу підписання цього закону. Я розумію, як важко зараз апарату президента і президенту України. Тому що це все межа певна. Реформу треба проводити, але депутати – люди творчі.

Що нам треба зробити? Нам треба обов’язково зараз заходити в дискусію про медичне страхування, обов’язкове державне медичне страхування: коли чи роботодавець, чим сам працівник буде сплачувати якісь 2-3% у свою державну медичну страховку, яка буде покривати. Скажімо, ми закриємо третинний рівень, де складні операції: нейрохірургія, наші інститути Академії меднаук, де дуже дорого. І була така страшилка, що операція буде коштувати 70 тисяч гривень, людина має заплатити. Але насправді це вартість важких, суперскладних операцій, які за кордоном коштують 15 тисяч доларів. То якщо ми розраховуємо на 2-3 тисячі доларів, то це ще більш-менш. Так от, ці гроші має заплатити держава інституту за пацієнта, а не пацієнт своєму хірургу чи команді лікарів.

– Але проблема грошей складна.

Крок за кроком ми маємо рухатися, щоб наповнювати цей фонд. Він має бути різний. Так само, як і пенсійна реформа не обмежиться тільки відрахуванням з ЄСВ. Мають бути і недержавні пенсійні фонди. Так є у всьому світі. Має бути баланс, який дасть можливість на гідну пенсію. Так само і тут.

– Якщо держава буде продовжувати так працювати і будувати такі жахливі дороги… ми розуміємо, про що.

Я з дорогами не погоджуюся. Думаю, що буде краще. Давайте зустрінемося в ефірі через рік. Бо на наступний рік наш прем’єр-міністр пообіцяв 4 тисячі кілометрів доріг. Цікаво подивитися.

– Тільки натхненно працююча економіка може дати можливість для пенсійної реформи, медичної реформи і освітньої реформи. Бо це все “бабло”. А тут грошей немає.

Все впирається в зростання ВВП, тобто в реальний сектор економіки. Створюються підприємства. Якщо ми починаємо переробляти, а не вивозити сировину, країна розвивається. Робочі місця – це запорука успіху. Тому всі наші дії мають бути на це направлені. Це квінтесенція всього, що ми робимо. Але все-таки галузево треба працювати: і медреформа, і освітня, і пенсійна.

Читайтет також: 28 голів громад, 178 депутатських мандатів: у “БПП” розповіли про перемогу на виборах в ОТГ.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.