Сім років промайнуло з того дня

Те, що починалось як суцільне політичне шоу, на хайпі, гаслах «нужно просто перестать стрелять», та «я увидел мир в глазах путина», зрештою произвело до міндічгейту, кооперативу династія та двушечки на москву. Про все інше, годі й казати…

Тоді, в квітні 2019 року, я прийшов на виборчу дільницю в своєму рідному Мелітополі. А ось зараз, як кажуть ті, хто залишився там, «Це вже далеко не те місто, яке ти знав. Враження, що сюди завезли пів росії». Мелітополь окупований. Як окуповані і Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ, Каховка і ще сотні міст, містечок, сіл які памʼятають наше дитинство та юність. Чому так сталося? А тому що блядь, коли ти кажеш, «Ми можемо збільшити армію, але тоді не зможемо будувати дороги», це звучить як своєрідне запрошення агресору. «Приходьте та беріть все що завгодно. Бо мені зараз немає часу та бажання міняти замки на дверях, я золотий годинник на стіну вішаю».

Сім років пройшло… Як йому спиться по ночах?