Темне фентезі з білим вовком: рецензія на комікс “Клаус”
Грудень — це пора, коли зимові чудеса стають реальними, а тому це найкращий час для початку циклу новорічно-різдвяних історій та легенд. В українській коміксосфері цьогоріч головною “крістмаст-сторіз” є безсумнівно комікс “Клаус”, який виник у колаборації видавництва Vovkulaka, студії BOOM! та ініціативи “Третя Паралель”.
Оглядач PRM.UA уже почитав історію і готовий поділитись враженнями.
Комікс виник у тісній співпраці Ґранта Моррісона, який відомий нашому читачеві насамперед, як автор DC Comics, та художника Дена Мора для якого історія Клауса стала дебютною. Ідея створення коміксу виникла, коли Моррісону набридло працювати з чужими героями (Бетмен та Супермен), і він вирішив створити власного супергероя. Для цього кавалер Ордену Британської імперії вирішив взяти стару-добру казку про Санта Клауса і за всіма канонами постмодерністської деконструкції розібрати її на складові, зруйнувати стереотипи та внести історію у новий контекст.
Історія починається, як класичне темне фентезі на середньовічну тематику. Самотній герой, якому не потрібно проблем, приходить в місто, в якому коїться містична чортівня. У героя завищене відчуття справедливості, тому він повстає проти містичної диктатури у місті. Далі флешбеком розкривається історія життя самотнього героя. Потім все це пронизується ліричною лінією. І, як за каноном, завершується епічною бійкою.
Примітно, що для створення “Клауса” Моррісон охоплює величезний пласт скандинавської та давньогерманської міфології, поєднуючи її з фольклором та архаїчними віруваннями народів Крайньої Півночі. В цьому плані Моррісон в чомусь близький до Майка Міньйоли та Анджея Сапковського, чиї Геллбой та Відьмак також є певною галерею деконструйованих міфологій. Мені навіть довелося дістати з полиці свій диплом релігієзнавця та освіжити у пам’яті праці Мірче Еліаде та Сергія Токарєва, щоб розібратись що і до чого тут. Однак, ще варто знати певний бекграунд самого Моррісона, який переконаний в тому, що його колись викрадали іншопланетяни. Тепер у своїх мальописах він намагається розкритий хоча б в певній мірі, як виглядає світобудова, яку йому, начебто, показали прибульці. До слова, якщо вже ми звертаємось до академічних дослідників архаїзму, як Мірча Еліаде, то саме в такий спосіб визначався шаман у давніх племенах.
Ось всю цю деконструйовану історію Санта Клауса з куписьком відсилок до міфів та проторелігій поєднаних з власним химерним світоглядом, Моррісон загортає в смачну обгортку темного фентезі, при тому намагається балансувати на межі, щоб не втратити атмосферності різдвяної казки.
Багато в збереженні цієї межі між темним фентезі та різдвяною казкою заслуга художника Дена Мора. Не знаю чи приходив Санта Клаус до художника в дитинстві, адже виріс він в теплій Коста-Риці, де на Різдво навряд прикрашають ялинку. Однак його вдалось створити історія сповнену казкової атмосфери, яка нагадує всі ці різдвяні дитячі мультики, при цьому казка різко резонує з жорсткими сценами побоїв і принижень, нагадуючи, що це все ж середньовічне фентезі. Кров у мальописі є, але при цьому вона не виглядає, аж занадто “кетчупно”. Ще однією “родзинкою” у промальовці коміксу — є зображення облич, які ніби застигли в кадрі, виражаючи якусь емоцію — розпач, веселість, лють, радість. Ну і звісно зображення різдвяного злого духа Крампуса, який тут подається, як хтонічне зло. Крампус вийшов по-справжньому лячним і в чомусь кінематографічним, але одним словом — варто читати та дивитись.
Якщо повертатись до українського видання мальопису, то тут можна сказати “комікс, який ми заслужили” і не зіронізувати. Тверда палітурка з покриттям soft touch і вибірковим лакуванням. Сторінки, які не склеюються. Комікс, окрім основного сюжету, також наповнений альтернативними обложками та обложками з окремих синглів мальопису.
Переклад у виконанні Микити Янюка дуже приємний для читання. Хоч у ньому й немає якихось специфічних словечок, як наприклад це використовують у своїх перекладах коміксів Олена Лісевич та Андрій Сербовець, однак і якихось речей, від яких покоробило б — теж немає. Ономатопея у коміксі досить таки різноманітна, хоча як людина, яка колись озвучувала вовка і собаку, можу сказати, що звуки гарчання трошки інші.
В сухому залишку, ми маємо головну “крістмаст-сторіз” 2019 року в українській комікс-індустрії, яка є просто неймовірної еклектикою міфологій та фольклору з грамотно проробленою деконструкцією та загорнута в неймовірну приємну картинку. Очевидно, що це мастхев з читання на свята.
Про те, як розвивається і що відбувається в українській коміксосфері читайте у ексклюзивному матеріалі “Прямого”.
Читав і розбирався спеціально для “Прямого” Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.