Світ яскравих ілюстрацій та великої конкуренції: Чим живе і як розвивається українська комікс-індустрія
Індустрія коміксів у США нараховує майже 130 років, починаючи з першого коміксу “Ведмежата і тигр”. За це час було кілька епох розвитку дев’ятого мистецтва: Золота, Срібна, Бронзова, Сучасна доба коміксів. Кількість постійних персонажів нараховує кілька сотень тисяч, а самі мальописи давно вже стали невід’ємною частиною американської культури, а окремі екземпляри й персонажі вважаються видатними досягненнями національної культурної спадщини США.
У країнах Західної Європи генеза коміксосфери нараховує майже століття. Особливе місце в ній займають франкомовні мальописи, багато з яких відомі українському глядачеві у форматі фільмів та мультиків – “Астерікс та Обеліск”, “Смурфики”, “Пригоди Тентена”.
Однак комікси — це не лише книжки цікавих картинок про мужиків в трико, а й ціла потужна індустрія, яка звертається до важливих соціальних проблем чи історичних подій. Так комікс “Маус” езоповою мовою розповідає про Голокост, а серія графічних романів “Катанга” розкриває історію найманства та розвалу колоніальних володінь.
Українська комікс-індустрія досить молода, але її розвивається вона галопуючими темпами. Поруч з перекладами мальописів, які вже стали класикою у світовій коміксосфері, в Україні з’являються комікси вітчизняних авторів. Діапазон тем в коміксах різноманітний — від коміксів до найменших до нуарних антиутопій. Оглядач PRM.UA поговорив з художником, перекладачкою та видавцями коміксів та намагався розібратись, якої є українська коміксосфера та хто вони — українські поціновувачі дев’ятого мистецтва.
Олександр Корешков – художник-коміксист, автор коміксів “Серед овець”, “Захар Беркут”, “Протистояння” та “Колороїд”.
Про перший комікс та сагу “Серед овець”
У 2016 році випустили з Андрієм Хохолкіним першу частину коміксу “12! Поїхали!”, що називається “Хакер”. Потім надрукували другу частину – “Алекс”. Потім наші шляхи розішлися, але я продовжив малювати комікси. Перший з них був “Серед овець”. Хотілось намалювати історію про громадянина, що вже не витримує знущання системи. Коли почав планувати, то зрозумів, що у будь-якому разі хтось образиться впізнавши себе в образах героїв коміксу. Тим паче, що головний герой мав мститися, людські жертви можуть налякати читача. Та й мене також. Тому вирішив перекласти історію на езопову мову. А образи тварин дуже влучно лягали на соціальні алегорії. Четверта частина мальопису робиться вже силами студії. Павло Какула малював контур. З одного боку важко передати усі думки, що є для коміксу, тому змушені щось виправляти, з іншого — швидкість виробництва значно зростає, що дає надію на те, що ми зможемо розказати значно більше історій, ніж я самотужки.
Фото: Facebook Nata Koval
Про те як створюється комікс
Комікс малюється у декілька етапів. За сценарієм робиться блокінг, це розміщення кадрів на сторінці й розташування предметів і персонажів у кадрах. Можна сказати, що це план кожної сторінки, але не записаний, а намальований простими формами. Потім олівцем робиться розкадрування, яка вже з подробицями розшифровує той план. По олівцю робиться контур ink, бо це робиться чорнилами. Наступна фаза, одна з головних — колір. Тут вже комікс набуває звичних для глядача рис. Ще є робота з хмарками, що містять текст, та з усілякими звуками, що супроводжують дію. Вибухи, дзвякіт, шерехи та таке інше — це називається омонотопея. Це лише робота над сторінками коміксу. Безпосереднє виробництво. А ще є величезний шмат роботи до малювання коміксу і після. Без підготовки до друку комікс не видати, а без підготовки стилю та зовнішнього вигляду усього, що є у мальописі — комікс навіть не почнеш малювати. Намалювати комікс досить складна та кропітка робота. Має бути висока відповідальність та до біса впертості. Я вже не кажу про вміння малювати.
Фото: Vovkulaka
Ідея для сценарію у мене може зародитися з якоїсь одної думки, чи з відчутої ситуації. Цікаво спостерігати за ідеєю, коли з’являється, як якесь припущення. Наприклад, а що буде, якщо у місті в один момент зникнуть усі люди. Далі фантазія біжить по зруйнованим будівлям, пожежам і таке інше. Окрема тема — це діалоги. Я чув, що у кіно ними може займатися окрема людина, а не сценарист. На мою думку, у діалогах важливо тримати людську подобу, щоб мова була живою. Для цього корисно спостерігати за розмовами людей у житті, навколо себе. Звісно не ввічливо витріщатися на незнайомців, що розмовляють, чи підслуховувати.
Про особливість роботи коміксистом
Гадаю, що різниця між коміксистом та ілюстратором така ж, як між кінооператором та фотографом. Але тут треба було б відрізняти колориста, контуриста та інші професії у комікс індустрії. Художник-ілюстратор має розповісти історію за один малюнок. Композиція, колір, динаміка, дрібні деталі — все працює на те, щоб у глядача перед очима стала ціла історія. А у коміксі є додатковий вимір — час. Рухаючи розповідь через панелі, художник розкриває усю історію.
Фото: Vovkulaka
Олена Лісевич – перекладачка коректорка та редакторка коміксів. Співпрацює з комікс-видаництвами Fireclaw Ukraine, MAL’OPUS та Vovkulaka.
Про знаймоство з коміксосферою
Прийшла в комікс-індустрію несподівано для себе. На третьому курсі вирішила змінити заїжджену тему з технічного перекладу на субтитрування фільмів, але виявилося, що таких робіт було вже вдосталь, тому перемкнулася на комікси, адже тема була майже не дослідженою, але водночас дуже схожою з перекладом фільмів. На четвертому курсі, коли продовжила розвивати тему мальописів у бакалаврській, мій науковий керівник, Стасюк Богдан Вікторович, написав, що одне видавництво шукає перекладача для коміксу, так і познайомилася з власником видавництва Vovkulaka Ярославом Мішеновим та після кількох тестів уже стала перекладачем “Геллбоя”. А далі пішло-поїхало.
Фото: Facebook Olena Lisevych
Ніколи не була запеклим фанатом дев’ятого мистецтва, мої полиці не ломляться від мальописів, та й у хитросплетіннях комікс-гігантів легко загублюся, проте я завжди намагалася, і намагаюся, звертатися до першоджерела, коли виходить фільм чи серіал, заснований на незнайомій мені книзі/коміксі. Супергероїка раніше сильно не чіпляла, але після виходу мультфільму “Кароліна у світі кошмарів” зацікавилася Ґейманом, тоді ж познайомилася із “Сендменом” – це вже було моє. А згодом до списку улюблених графічних романів перекочував “Вартові” Алана Мура. Останній і досі є улюбленим мальописом. Під час роботи над “Геллбоєм” уже дуже захопилася Міньйолаверсом.
Як перекладаються і редагуються комікси та чому Геллбой, а не Хеллбой
У коміксах текст сильно прив’язаний до зображення та обмежений мовною хмаринкою, відповідно не можна жонглювати реченнями, переставляти та розтягувати їх, що можливо у перекладі літератури. Також у мальописах перекладають майже усі написи на зображенні поза хмаринкою: вивіски, написи на парканах, товарах тощо. Потрібно уважно розглядати сторінку, аби не припустити напису, а, подекуди, й вгадувати, що написано на вивісці, яка ховається за рогом сусідньої будівлі. Також у мальописах значно більше ономатопеї (звуконаслідування), ніж у літературі. Іноді трапляються звуки стрілянини у космосі, звук, коли ламається хребет, чи звук, коли стріла входить в тіло чи стіну тощо, тож часто доводиться дивитися відео на YouTube, або вигадувати, як приблизно це має звучати, бубніти під носа варіанти та обирати найвдаліший. Увесь текст, звуки й написи перекладаються у звичайний документ, а майстерно перемальовують це все діло верстальники.
Українська абетка має більший арсенал для передачі іншомовної, отже, англійські h і g українською найближче звучатимуть як г і ґ відповідно, тому і маємо Гаррі, Голлівуд, Гелловін, Геллбой. Звісно, через традицію, усе, що відрізняється від російської мови, сприймається гостро, але це лише питання часу. Передавати імена можна двома способами: транскрибувати та перекласти/адаптувати. Оскільки в більшість геройських імен в оригіналі закладено певний зміст, їх, звісно ж, краще адаптувати, аби “не красти” у нашого читача. Проте, знову-таки, через традицію маємо Бетмена, Супермена, Джокера, Геллбоя, але Людину-павука, Диво-жінку та Росомаху тощо. Нових або менш відомих персонажів, безперечно не транскрибують.
Фото: Facebook Olena Lisevych
Відмінностей у редагуванні коміксу чи іншого тексту не багато. Найбільше треба звертати увагу на довжину речення, і за можливості спрощувати, а також не забувати переносити виділення жирним/курсивом, яке було в оригіналі. Мені здається, завжди важче редагувати власний переклад, оскільки під час роботи око замилюється і є більша ймовірність не помітити помилку. Тому редактори і коректори дуже важливі, це люди зі свіжим, об’єктивним поглядом.
Про найлегший, найважчий та найбажаніший переклади
Найлегшим, напевно, був “Чорний Молот”, оскільки Лемір пише просто, але не нудно. До того ж комікс був “свіжим”, тож мала можливість повправлятися в адаптаціях усіх персонажів. Та й після “Геллбоя” уже краще розуміла процес перекладу, що і як робити, щоб полегшити роботу.
Найважчим, поки що, є “Ліга видатних джентльменів” через стиль Алана Мура. Він чудово володіє мовою і любить це показувати у своїх творах: довгі, розлогі речення, багато книжних, а подекуди й вигаданих, слів. У “Лізі” повно каламбурів, алюзій і прямих посилань на реальних людей та вигаданих героїв літератури 19-20 ст., тож було важливо нічого не пропустити.
Дуже хочу продовжити працювати над мальописами Леміра, тому Gideon Falls – №1 у списку бажаних: закручений сюжет, знову ж таки тема маленьких містечок та ферм і просто надзвичайний малюнок.
Ярослав Мішенов – засновник коміксшопу Ideo-Grafika та видавництва українських коміксів Vovkulaka.
Про знайомство з коміксами та улюблені мальописи
Знайомство з коміксами в мене було етапами. Перший етап — був у школі, ще в 1990-тих роках — це були французькі комікси про Піфа, потім комікси про Тентена я побачив у однокласника, чи то в чеському чи то в угорському перекладі, й мене здивувало, що це не одна сторінка, а ціла книжка. Потім на початку 2000-их в інтернеті почали з’являтись скан-копії, почали з’являтись переклади, почав знову знайомитись з французькими коміксами. Тобто я був більше вихований на французькій комікс-індустрії. А взагалі, я люблю наукову фантастику і темне фентезі, дуже сподіваюсь колись видати низку британських коміксів заснованих на кельтській міфології. Також люблю французькі комікси класичної доби. Обожнюю творчість Гжегожа Росінськи. Ну і “Геллбой” звичайно, я від нього фанатію.
Про перший коміксшоп та ринок коміксів в Україні
До появи Ideo-Grafika я працював на звичайній роботі, а у вільний від роботи час писав огляди на комікси у блозі. Після двох років такого блогерства прийшла ідея зробити онлайн-крамницю, де можна було б продавати комікси через мережу. Я ризикнув і купив велику партію коміксів польською мовою, і що цікаво, майже всіх їх викупили покупці з Харкова. За рік стало зрозуміло, що крамницю треба переводити з онлайнової в стаціонарну. Ми з братом мали великий досвід в торгівлі й тому розуміли, що продаж книг — це має бути з рук в руки, щоб людина могла прийти, подивитись, поспілкуватись.
Фото: Facebook Nata Koval
Ринок коміксів розвивається бурхливо. Поки він розвивається по експоненті, важко сказати, де він зупиниться. Але навіть приклад таких коміксів, як “Воля” чи “Серед овець” показує, що український комікс може бути конкурентним і видаватися великим тиражами. Кількість людей. які постійно купують комікси в Україні уже давно перевалила за 10 тисяч.
Про держфінансування коміксів та російський вплив
Держава час від часу фінансує видавництво коміксів. Зокрема соціальний проєкт “Супергерої проти мін”, який вчить дітей з зони бойових дій на Донбасі, як поводитись з предметами схожими на вибухові пристрої. Також комікс “Протистояння”, який профінансувало Мінінформполітики, і його розповсюджували по бібліотеках. З того, що я чув, чиновники дуже обережно ставилися до такого проєкту. Але це один проєкт, а таких проєктів на рік має бути 50, а може й 100. Якщо зйомки кіно можуть коштувати кілька мільйонів гривень, то видавництво коміксу накладом в кілька тисяч штук може вартувати 100-300 тисяч гривень і бути не менш ефективним в просвітницькій діяльності. Але, мабуть, щоб таке робили, у державному апараті повинна бути якась людина, яка одночасно чиновник та фанат коміксів.
Якщо зняти обмеження на російськомовний контент, то це точно відкусить певну частку української комікс-індустрії. А далі вже справа чи зіграє інстинкт самозбереження у видавців та продавців коміксів. Наприклад, Ideo-Grafika є йде курсом поступово зменшення російськомовного контенту. Як тільки почали зростати пропозиції українських коміксів, одразу почали зменшувати кількість російських коміксів. Тобто десь за півтора року ми позбавились майже 95% всього російськомовного контенту. При цьому крамниця існує і не працює у збиток. Тому якщо такий приціл візьме решта крамниць, і таким чином почне виховувати читача. Якщо буде патріотичне ставлення до ведення свого бізнесу, то цей російськомовний вплив буде мінімізований.
Про видавництво Vovkulaka, домовленості з Майком Міньйолою та “комікси для дорослих і дітей”
Назва Vovkulaka – це мій давнішній нікнейм на різних форумах та он-лайн іграх. Коли видавництво засновувалось, я думав, яку назву обрати: Крук чи Вовкулака, переміг Вовкулака. Та й взагалі “вовча” тематика в коміксах якось у нас протягнута — у “Відьмаку” є вовки, в “Клаусі”, наш перший комікс “Серед овець” про вовка. Навіть мій пес схожий на вовка.
Створення видавництва для мене було експериментом. Я мав досвід робити в комікс-індустрії, як власник крамниці мальописів, і більш-менш розумів, яка буде публіка і хто читає комікси. Але чи зможе вижити український комікс — я не знав, тому це був свого роду ризик та експеримент. Мені пощастило, що перший досвід був заснований на якісному коміксі “Серед овець”.
Для нішевого видавця впізнаваність — це важлива річ, саме тому є ідея створити дитячий імпринт коміксів. На жаль імпринту для дітей “Mavka” не буде, бо ми зіштовхнулись з проблемою, що товарний знак зареєстрований прокатниками мультфільму “Мавка”, в тому числі й для видавництва книг. Але дитячим коміксам бути, але просто під іншою назвою. А поки вона не затверджена, доводиться видавати дитячі комікси під брендом Vovkulaka. Просто важливо, щоб якщо людина, яка купить своїй дитині комікси про Лисичку Томату, раптово не купила дитині якийсь комікс з цензурою 18+. Часто люди просто орієнтуються просто на видавця. Наприкад “АБАБАГАЛАМАГА” – люди знають, що це якісні дитячі книги і тому беруть без зайвих прискіпувань.
Фото: Facebook Елена Красносельская
Мені дуже пощастило з отриманням ліцензії на “Геллбоя”, тому що я лише на пів року випередив придбання ліцензії, серед інших українських видавництв. Зазвичай, ми пишемо запит на пошту агентських підрозділів, якщо мова йде про великого видавця. Спершу запитуєш чи вільна ліцензія на території України українською мовою. Бо може бути так, що комікс уже в Україні видавався, але російською мовою. Якщо ліцензія вільна — надсилається запит з усіма розрахунками, і виходячи з цього вони вираховують власні роялті. Окрім того у кожного видавництва є свої індивідуальні вимоги, наприклад одному видаництву було принципово, щоб їх комікс видавався або в альбомному варіанті (як у Франції) або в “американському” варіанті, так би мовити кишеньковому. Ми хотіли видати, щось середнє, але вони в цьому плані були принципові. Іноді, як наприклад з Геллбоєм, потрібно було затверджувати суперобкладинку особисто в автора коміксу, Майка Міньйоли. До речі, ніде у світі більше не видався Геллбой з суперобкладинкою.Це такий свого роду український ексклюзив.
А взагалі мені завжди більше подобались такі “кріпові” історії. Більшість коміксів, які ми видаємо — це такі похмурі, криваві й дуже жорстокі речі, але це ті мальописи, які працюють, або з історією, або з міфологією, або з якимось драматичним досвідом. Так сталось, що всі серйозні речі проходять через кров, страждання, якийсь біль, який є частиною нашої історії, нашого буття взагалі. Просто я видаю комікси для дорослого читача.
Дмитро Данилюк – засновник Київського фестивалю коміксів та співорганізатор Comic Con Ukraine, керівник видавництва коміксів MAL’OPUS та власник однієї з найбільших колекцій мальописів.
Про знайомство з коміксами та власну колекцію мальописів
У мене було багато хобі. Спершу я збирав платівки, в мене і зараз колекція є, потім почав цікавитись настільними іграми. Через настолки, я й потрапив у світ коміксів. Якось я обміняв свою більш дорожчу гру на дешевшу і мені в якості бонуса дали комікс — це була якась з частин “Людей-Х”. Я почитав, мене зацікавило, бо до того я бачив комікси лише в дитинстві: сестра з Росії привозила чи то про Мікі-Мауса чи то про дядечка Скруджа. Мені сподобався комікс — це був новий досвід, відмінний від читання книжок чи перегляду фільмів. Мене це зацікавило і я почав колекціонувати комікси.
Я точно не знаю, скільки коміксів в моїй колекції. Але комікси в мене усюди — усі шафи, усі шухляди, і навіть на підлозі у двох кімнатах. 95% цих коміксів — англомовні й ще 5% – це комікси українських авторів. Якось я намагався підрахувати, але це марна справа. Приблизно в мене десь 1000 синглів і 500 збірників. Якось хотів їх каталогізувати, але вирішив, що це буде повноцінна друга робота. Можливо займусь цим на пенсії.
Фото: Facebook Nata Koval
Дуже важко визначитись, який комікс улюблений. Ти такий прочитав щось і кажеш “Вау”, а потім прочитав інший і попереднє “Вау” перекрите. Тому краще сказати, що сподобалось з останнього – Blankets від Крейга Томпсона. Нещодавно прочитав його за два вечори, хоча сам мальопис грубенький, на 600 сторінок. Дуже цікавий комікс, в чомусь автобіографічний, автор розказує про дорослішання, стосунки, про перший сексуальний досвід, але не з фізіологічної точки зору, а емоційної, можна почитати, згадати свій досвід, порівняти.
Про Київський фестиваль коміксів та Comic Con Ukraine
Коли я почав колекціонувати комікси — в мене було велике бажання з кимось це розділити, бо мої друзі коміксами не цікавились. Я почав організовувати невеликі регулярні комікс зустрічі, ми зустрічались в кафе, обговорювали комікси, іноді читав невеличкі лекції. Ще був Київський Комік-Кон, але одного фестивалю на рік мені було мало. Я дуже чекав, що хтось організує ще один, але цього не відбувалось, тому я вирішив — якщо ніхто не організовує, то треба брати і робити. Так з’явився перший КФК.
Перший фестиваль зібрав десь 300 людей, було лампово і цікаво. Навіть Ігор Баранько погодився взяти участь. У нас був скайп-зв’язок з ним з Таїланду. Якість зв’язку була жахлива, але це був цікавий досвід. КФК фестиваль відрізняється від Комік-Кона. Якщо на Комік-Коні головне — це розважальний контент, певного роду ентертеймент. То на КФК — це зібрати якусь таку камерну тусовку фанів дев’ятого мистецтва й організувати для них певного роду активності, дискусії, лекції. Вся ця історія з КФК — це не про гроші. Якщо хтось хоче організовувати суто комікс фестивалі щоб мати золоті гори, то буде розчарований. Перший та другий КФК були мінімально прибутковими. Але для мене це не головне. Основна мета, щоб цей фестиваль зростав, та розвивав комікс та арт напрямки в нашій країні. Хочеться, щоб він ставав відомий закордоном, щоб можна було запрошувати якихось крутих гостей, як от Френка Міллера чи Ніла Геймана. Вони, щоправда не дуже люблять їздити, хоча кілька років тому було фантастикою привезти тих гостей, яких ми привезли на Комік-Кон, тому думаю все попереду.
Фото: Facebook Nata Koval
До організації Comic Con Ukraine мене запросили, тому що була потрібна людина, яка б змогла організувати коміксову частину. До КФК і Комік-Кону, я ще організовував низку івентів та лекцій на комікс-тематику. Другий фестиваль показав ріст та розвиток, сподіваюсь ця тенденція збережеться.
Сцена комікс-зони забивається на два дні нон-стопом дуже швидко. Хочеться додати ще якихось лекцій, якихось дискусій, але на це просто не вистачає фестивального часу.
Я не великий експерт з косплею, але той рівень костюмів, які я спостерігаю за два роки Комік-Кону, на мою думку, не гірші, ніж західні косплеєри. Я навіть не згадаю усі костюми, які мені сподобались, хоча не бачив і половини костюмів, бо був заклопотаний організаторською роботою.
Про видавництво MAL’OPUS та співпрацю з Marvel
Я збирав і читав комікси, організовував тематичні івенти та фести й дуже хотілось, щоб у нас також були власні комікси. Тому що на той час ринок коміксів існував, але це були російські видання. І купуючи їх по суті фінансувався розвиток комікс-індустрії в Росії, а не в Україні. Я вважаю, що в нас повинні продаватись наші видання, так гроші будуть залишалися в нашій країні і продукувати розвиток тут, також ми будемо виходити на міжнародну арену і правовласники будуть розуміти що тут є свій самодостатній ринок, а не придаток сусідньої країни. Сформований ринок також буде сприяти приїзду гостей з інших країн, та цікавих авторів та художників.
Я дуже зрадів, коли почали виходити перші комікси українською мовою. Хотів і сам до цього долучитися і також видавати комікси. Такі думки були не тільки у мене так і народилось видавництво MAL’OPUS. Ми з Артемом сіли й почали писати список, що варто видати впершу чергу, щоб це було подобалось нам і при цьому щоб це продавалось. Ми зробили два величеньких списки, у нас багато чого співпало, але потім треба було обирати, що видати в першу чергу. Звісно туди увійшла “Громадянська війна” від Marvel, “1602” Ніла Геймана, Рукавиця Нескінченності, Старий Лоґан. Майже все, що ми хотіли видати, нам правовласники дозволили, і нас це дуже здивувало, що ці ліцензії досі не купили інші видавництва.
Фото: Facebook Станислав Тарасенко
У переговорах важливо показати, що ти вартий довіри. Ми на той час могли похизуватися нашим фестивальним портфоліо, а також в мене були рекомендації від видавництва “Егмонт”. Вони порекомендували нас “Паніні”, що в Італії, яка офіційно продає ліцензії Marvel у Європі. Співпраця відбувається приблизно так: подаєш пропозицію по покупці ліцензій, тобі його підтверджують, ти платиш роялті і файли, і починається процес видання. Потім після видання, треба обов’язково надіслати примірники видавцеві, щоб він переглянув якість, копірайти, формат.
Про розвиток української коміксосфери, мальописи в освіті та силу дев`ятого мистецтва
Українська комікс сфера досить стрімко розвивається, однак ще не досягла своєї стелі. Якщо дивитись на сусідню Польщу, то в них зріст продовжується і вони нас дуже сильно випереджують, але в них цей процес триває вже 10-15 років. Польські видавці бояться, що ця бульбашка успіху може луснути, але поки не луснула. Я не знаю, де “стеля” україномовних коміксів. Тому що, як це не дивно, є проблема споживання україномовного контенту в Україні. Якщо фільми з цим поборолись, бо не було альтернативи, то з коміксами є альтернатива, тому що досі можна купити російськомовні видання, багатьох коміксів українською ще не видано. Але наразі кількість видавців збільшується, кількість виданих коміксів зростає, вони продаються. Все більше людей цікавляться коміксами, думаю, це найголовніше.
Я вважаю є великий сенс видавати державі комікси з освітньою метою. Сфера освіти в нас взагалі дуже зарегульована і багато в чому застаріла, а зараз епоха інформації. Треба зацікавлювати дітей, треба подавати інформацію по-новому. Комікс саме такий спосіб подачі інформації. Те, що комікс “Протистояння” вийшов коштом держави — це дуже позитивний дзвіночок, сподіваюсь, що такі проєкти й надалі будуть рости й розвиватись. Ба більше, я б додав деякі комікси в шкільну програму. Є досить цікаві комікси, які підіймають якісь важливі соціальні проблеми, наприклад “Маус” чи “Персеполіс”.
Ще сила коміксів в швидкості та значно меншому бюджеті для створення, порівняно з фільмами чи анімацією
Створення фільму чи анімації може тривати досить довго, тоді, як комікс можна зробити навіть за два місяці. Ну, в США так приблизно це і працює. Якщо брати американські мейнстрімні комікси — то це якийсь зріз часу з актуальними подіями. Наприклад, може вийти комікс, де Людина-павук цитує пісню Майлі Сайрус, бо вона на хвилі популярності.. В цьому сила мейнстрім коміксу — він може швидко реагувати на актуальні тренди та події.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.