Урочиста промова Зеленського до 28-річчя Незалежності України
Президент Володимир Зеленський виступив з нагоди святкування 28-ї річниці Незалежності України.
“Прямий” транслював наживо.
“Дорогі українці!
Ви знаєте, кожен мій ранок починається з СМС-повідомлень. Скажу відверто, ці СМС від Генерального штабу: “за минулу добу обстрілів 7, втрат 2”. Цифри можуть бути різними. Але тільки одна робить ранок добрим – це нуль. Обстрілів – нуль, втрат – нуль. І давайте для початку подякуємо тим, завдяки кому ми можемо сьогодні бути тут, під яскравим сонцем і чистим блакитним небом. І щоб ці оплески почули наші захисники, які зараз на сході країни захищають Україну.
Завдяки вам ми відзначаємо сьогодні 28-у річницю з Дня Незалежності. Хоча не зовсім вірно казати, що Україні – 28. Адже до 91 року ми встигли чимало: відбулось хрещення Київської Русі, Іван Федоров видав у Львові “Апостол”, засновано Києво-Могилянську академію, козаки на чолі з Богданом Хмельницьким та Іваном Сірком підкорили фортецю Дюнкерк, на світ з’явилася Конституція Пилипа Орлика. Україна була однією із засновниць ООН, а Сергій Корольов зробив вагомий внесок у підкорення людством космосу. Це лише декілька дуже важливих подій яскравої історії нашої і одночасно багатовікової та молодої країни.
А сьогодні ми відзначаємо, мабуть, найважливіший день в житті держави – день, коли вона здобула незалежність. Сьогодні вже сформувалось ціле покоління, народжене у незалежній Україні. Для них це нормальний стан речей. Для них не може бути по-іншому. І це прекрасно. Бо це покоління – наша ментальна опора свободи, опора демократії та розвитку. Вони мислять вже інакше, вони думають сучасно. А значить – Україна буде рухатись тільки вперед.
Разом з тим, ми з вами не повинні забувати, що незалежність не з’явилась за змахом чарівної палички. Активна боротьба за неї почалась понад ста років тому. Тривала вона і в часи Радянського Союзу. Микола Руденко, Василь Стус, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, учасники Революції на граніті – це далеко не повний список тих, хто боровся за здобуття незалежності України. Хтось – ціною власної свободи. А хтось – ціною власного життя. Заради цього одного дня 24 серпня 91 року. І цей день був неминучим. Бо, як казав Левко Лук’яненко, прагнення до незалежності закладене у нашому генетичному коді.
Минуло 28 років. 28 різних років – непростих, буремних, тернистих, але наших спільних. І всі ці роки ми пережили разом усією країною. Всією країною ми тягнули “кравчучки”, ми нарізали купони та, відверто кажучи, дивились, як “багаті теж плачуть”, усією країною мали ваучери, ходили в “мальвінах”. А ті, кому пощастило, з пейджерами. Всією країною ми стрибали на рекордну висоту – 6 метрів 14 сантиметрів. Першими перепливали басейни Сіднею та Афін. Плакали на олімпійському п’єдесталі в Атланті, коли вгору підіймався саме український прапор. Усією країною змушували тремтіти грандів європейського футболу, коли Лужний зі Львова отримав пас від Головка з Херсону, віддавав на Реброва з Горлівки, а той – на киянина Шевченка. Тоді “гол” гомоніло від Ужгорода до Луганська.
Всією країною – від Донецька до Карпат – ми летіли до зірок разом з Леонідом Каденюком. І раділи, коли у відкритому космосі вперше в історії пролунала “Ще не вмерла…” Всією країною стояли в черзі у перший McDonald’s та слухали “Танець пінгвіна” від Кузьми. Чекали армагеддону з настанням 2000 року та раділи на ранок, що його пережили. Всією країною ми підкорили Європу “Дикими танцями” та відстояли демократичний вибір у 2004 році. Всією країною молилися за моряків “Фаїни” у полоні сомалійських піратів та плакали за гірниками на шахті Засядька. Всією країною тішились, коли на когось падав вінок, намагалися встигнути до “Євро-2012” та всією країною не розуміли, як можна було не побачити гол у ворота Англії.
Це були різні роки. Різні, непрості. Та тепер, озираючись назад, можна сказати, що до певного моменту – безтурботні. Адже потім настав 2014 рік. Спочатку всією країною ми довели, що маємо гідність. Не побоялись водометів та кийків. А дехто не побоявся снайперських куль. Тоді всією країною ми дізнались, що сотня може бути Небесною. А згодом на нашу українську землю прийшла війна, яку ми зустріли всією країною. І тут усією країною, і це вже не просто художній прийом, бо в прямому сенсі слова, ми всією країною збирали на бронежилети, медикаменти, тепловізори. Всією країною в інтернеті та біля телеекранів були прикуті до новин зі сходу – новин, де решта слів втрачала сенс. А перед очима були тільки назви населених пунктів та кількість загиблих героїв.
І, як це не парадоксально, але тоді ми народились вдруге як країна та як суспільство об’єднались і згуртувались, згадали це забуте відчуття, коли ти пишаєшся своєю батьківщиною. Саме тому сьогодні тут зібралась гордість України. В першу чергу, це наші воїни – ті, хто захищав, і ті, хто зараз захищає нашу землю. Це родини військових – ті, хто втратив сина, батька, чоловіка чи брата, сестру. Це волонтери – ті хто допомагають, інколи віддаючи останнє. Тут також ті, хто навчає, і ті, хто рятує життя щодня. Ті, хто на спортивних аренах світу прославляє Україну, наш науковий і творчий потенціал та, звичайно, наше майбутнє. Тут наші діти. Ці люди не просто учасники Ходи гідності, а це наші тисячі причин любити Україну.
Ви знаєте, колись мене запитали: а за що ти любиш Україну? Дивне, дуже дивне питання. А за що ти любиш свою маму? Вона тебе народила, виховала, підняла на ноги. Я люблю Україну, бо я тут народився. Я люблю наш прапор і радію, коли він переможно майорить. Я люблю наш гімн, бо це наш найголовніший хіт. Бо якусь ще пісню так знає і так співає кожен з нас, кожен українець. Я люблю нашу землю. Бо кожен куточок України – це велика сім’я. І для тих, хто не розуміє сьогоднішній біль українців, я поясню дуже просто, дуже доступною мовою.
Уявіть, що, наприклад, сусід відібрав у вас двох дітей. Першу дитину просто викрав. Їй видали нове свідоцтво про народження, а потім кажуть: та ми не забирали нашу дитину, бо вона сама захотіла жити з нами. Ну і що, що під дулом автоматів? “Це її бажання. І взагалі, хто вам сказав, що це ваша дитина? Вона споконвіку була нашою. Ви не хвилюйтесь, їй тут буде краще. У нас прекрасний притулок біля моря під сонечком”. І от пройшло п’ять років. І ті, хто був так занепокоєний, кажуть: “Та наче все нормально, дитина за вами вже не плаче, і взагалі не сильно вона на вас і схожа”. Чому вони так кажуть? Тому що це не їхня дитина.
А другу вашу дитину закрили в дитячій кімнаті. І поставили озброєну охорону. Вам кажуть: “Яка охорона? Там нікого немає”. І ви чуєте, як ось тут поруч за стіною ваша дитина плаче, але ви не можете туди зайти. Кожного дня у кожного з нас розривається серце. І будь-які перемоги чи здобутки – неповноцінні. Адже наша родина не повна. Та настане день, і ми обов’язкові зберемося разом, бо голос рідної крові переможе.
Дорогі українці, ми різні, але ми єдині, мусимо бути єдині. Бо тільки тоді ми сильні зрозуміти, що розраховувати маємо тільки на себе, не сваритись через минуле, а об’єднуватись. Об’єднатись заради майбутнього. Всі ми різні – україномовні, русскоязычные, незалежно від віку і статі, віросповідання – ми повинні бути єдиним народом: не на плакатах, не в гаслах, а в серці. Ми повинні рухатись вперед, ми повинні разом будувати країну, разом робити неможливе і кожного ранку казати собі: я українець і я можу все.
Наша земля неповторна, чарівна, незламна, неймовірна, дивовижна, казкова, чудесна, прекрасна. Якби не наша батьківщина, людство могло б і не знати цих слів. Адже всі вони були вигадані для того, щоб описати Україну. І сьогодні вона відмічає 28-у річницю незалежності. За ці роки ми зробили найголовніше – ми їх примножили, зберегли незалежність і свободу. І бережемо сьогодні. Хтось – ціною власної свободи, а хтось – ціною власного життя.
У цей важливий день ми віримо, що в українському календарі скоро з’явиться інша, не менш знакова дата. Конкретне число і місяць в даному випадку не важливі, бо це буде день, коли настане мир. І мій ранок буде починатися з СМС-повідомлення: “За минулу добу в Україні народилося 1000 хлопчиків та 1001 дівчинка”. З днем народження, Україно! Слава Україні!”, – наголосив Зеленський.
24 серпня Україна святкує День незалежності. 28 років тому цього дня Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України.
Нинішнього року президент Володимир Зеленський вирішив відмовитися від військового параду на День Незалежності – замість нього в центрі Києві пройде Хода гідності. У ній візьмуть участь глава держави, українські військові, ветерани АТО та волонтери, а також представники різних родів військ ЗСУ. При цьому військова техніка демонструватися не буде. Крім того, Хрещатиком пройдуть відомі українські медики, вчителі, спортсмени, дипломати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 28 РОКІВ ЗЛЕТІВ ТА ПАДІНЬ – ЧИМ ЖИЛА НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА
У той же час частина ветеранів та активістів, які не погоджуються зі скасуванням військового параду, вирішили підготувати “народний парад” — Марш захисників. Його учасники, серед яких ветерани АТО, планують зібратися в столичному парку Шевченка і також пройти колоною центральними вулицями Києва.
Нагадаємо, Трамп привітав Україну з Днем Незалежності й заявив про незмінну підтримку з боку США.
Раніше повідомлялося, що прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон заговорив українською мовою в британському відеовітанні з нагоди 28 річниці проголошення незалежності України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СТАЛО ВІДОМО, ХТО ВИКОНАЄ ГІМН УКРАЇНИ НА ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ У КИЄВІ
Читайте також: ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ: СКІЛЬКИ ДНІВ ВІДПОЧИВАТИМУТЬ УКРАЇНЦІ.
У вівторок, 9 липня, президент України Володимир Зеленський повідомив, що військовий парад до Дня незалежності України скасовується. Натомість кошти, які б мали виділити на проведення параду, 300 млн гривень, віддадуть на премії українським військовослужбовцям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МІНОБОРОНИ ВИПЛАТИТЬ ПРЕМІЇ ВІЙСЬКОВИМ НА ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ: ХТО І СКІЛЬКИ ОТРИМАЄ
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.