Влада пішла в атаку на військових: як припинити внутрішній розбрат в Україні
Фото: Reuters
Джерело: Facebook-сторінка автора
Політичні розбрати в Україні вже не просто вийшли на поверхню, а активно використовуються російськими ІПСО, а також жваво обговорюються в західній пресі (свіжий приклад – The Economist).
І при всьому цьому влада як ніколи активно провокує внутрішні розбрати, породжуючи скандал за скандалом.
Лише за останні дні маємо:
– атаку Безуглої на Залужного;
– атаку на провідні центри аналізу українського медіапростору – “Детектор медіа” та Інститут масової інформації;
– атаку на місцеве самоврядування, зокрема в Чернігові;
– регулярні скандали з відмовами відрядити за кордон депутатів від “опозиційних” фракцій.
Список, певна річ, можна продовжити.
Аби зрозуміти, що з цим робити, треба зрозуміти, чому це відбувається.
Невже справді на Банковій програшу на виборах стали боятися більше ніж програшу у війні?!
На мій погляд, зараз українську владу “наздогнали” ті її довоєнні рішення, яким свого часу українці масово аплодували, а з тих, хто не аплодував, більшість промовчали — включно з абсолютною більшістю провідних українських ЗМІ.
Поворотний момент стався в неділю, 4 квітня 2021 року, коли президент своїм Указом №140/2021 запровадив санкції проти громадян України, тим самим порушивши низку статей Конституції та дві статті Кримінального кодексу. Адже цим кроком він різко підняв для себе та свого оточення ціну втрати ним президентського крісла.
Це вам не Порошенка ганяти по судах під абсолютно надуманими приводами, тут все на поверхні.
Заява українських правозахисників щодо цього залишилася самотнім “голосом у пустелі”, як і моя відчайдушна спроба “вдарити в набат”.
“Переможний” і вкрай популярний крок з санкціями насправді виявив прикру внутрішню слабкість українського суспільства, включно з більшістю громадських активістів — а саме, схвалення швидких, але неправових рішень — яка тепер обернулася внутрішньою слабкістю та вразливістю української влади в критичній ситуації.
Нинішня владна команда — не перші, хто прийшов до влади з оманливим відчуттям того, що їм “все можна”, як ніби вони прийшли назавжди. І всім їхнім попередникам українці рано чи пізно вказували на їхню помилку — тобто виносили “з тріском” тих, хто, накоївши всякого, намагався від страху перед можливою відповідальністю за скоєне чіплятися за владу будь-якими неправдами. Але під час зовнішньої агресії повторення цієї ж помилки загрожує обернутися фатальними наслідками вже не для владної команди, а для всієї країни.
Що робити?
Нормальний вихід я бачу лише один: широка політична коаліція заради перемоги, з формальною чи неформальною домовленістю “підвести риску” під минулими гріхами й потім нікого не “наздоганяти” в обмін на відмову від того істеричного чіпляння за владу, ознаки якого бачимо вже зараз.
Звісно, багато кому хочеться “по справедливості” всіх порушників неодмінно покарати. Це зрозуміле бажання. Проте ціна прагнення такої справедливості може виявитися надто високою. Потрібні компроміси — слово, з яким українська громадськість традиційно не дружить, надто коли йдеться про питання омріяної “справедливості”.
Але зараз маємо — і маємо усвідомити — більшу небезпеку.
Доки ще не пізно.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.