Вовків боятися — в ліс не ходити: огляд на фільм “Перевертень”
В містах, де немає карантинних обмежень йде в прокаті іронічний хоррор-детектив “Перевертень”.
Кінооглядач “Прямого” встиг подивитись стрічку до карантинних обмежень і готовий розказати, чому до лісу не варто ходити, якщо боїшся вовків.
Сюжет фільму переносить нас в невеличке курортне містечко в Юті, яке дрижить від страху серії вбивств, які на думку місцевих здійснює перевертень. Єдиний хто в це по-справжньому не вірить – це помічник шерифа Джон Маршалл. Однак, окрім завдання з розкриття серії містичних вбивств Маршал має цілу низку інших проблем – дочка-тінейджер з якою він не може порозумітись, алкогольна залежність, авторитет батька-шерифа, який, щоправда, востаннє брався за успішну справу ще в 1970-тих, а ще відчуття неконтрольованої злості та дратівливості, з яким Маршалл безуспішно намагається боротись протягом всього фільму. Врешті-решт, абсолютно випадково Маршалл вполює свого перевертня, який (спойлер-спойлерний) виявиться людиною і відчує свого роду катарис, що дасть змогу поглянути на більшість проблем під іншим кутом.
Режисер Джим Каммінгс (який також і сценарист та виконавець головної ролі) намагається повтори власну (також потрійну) роботу зразка 2018 року, коли він написав сценарій, зняв та виконав головну роль у стрічці “Дорога грому”, яка також нам розповідала про невротичного копа, який бореться з власними екзистенційними траблами. Однак, якщо в “Дорозі грому” історія була більше сконцентрована на внутрішніх проблемах героя, то в “Перевертні” Каммінгс говорить про зовнішні фактори.
Читайте також: Лабіринти твоєї голови: огляд на фільм “Незвідані шляхи”
Якщо пересилити в собі відчуття іспанського сорому за головного героя, то можна побачити, як Каммінгс намагається створити кіно схоже на джармушівських “Мерці не вмирають”. Так у нього немає харизматичних Білла Мюррея з дробовиком та Тільди Свінтон з катаною чи хоча б зомбі-версії Іггі Попа. Про те з надлишком вистачає естетики американської провінції, де природа і техно зливаються в єдиний напівсонно-байдужий ритм; чорного гумору, який межує між відвертими крінжем та тонкою, ледь помітною постіронією, а також гомеричного масштабу сатири, яка висміює подарований нам фільмами 1980-1990-тих еталон маскулінності, зображуючи головного героя (і насправді дійсно героя) затюканим невротиком, який може почати розв’язувати свої проблеми, тільки після того, як попустить власну планку очікувань.
Можна сказати, що ця стрічка це своєрідний “Скубі-Ду” для дорослих, де замість шумної компанії друзів з великим кумедним собацюрою – коп-невротик в оточенні недалеких колег, замість дедуктивних умовиводів, що виводять злочинця на світло – випадковий збіг обставин, а замість очікуваної перемоги розуму над забобонами – крах особистих очікувань та слабка надія на нове життя.
В сухому залишку, “Перевертень” – це історія для підготовленого глядача, яка експлуатуючи технологію хоррор-фільму, насправді дуже іронічно розповідає про депресію, кризу середнього віку та те, що власні амбіції та очікування часто зазнають краху.
Спеціального для “Прямого” Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.