Загибель родини, поранення та евакуація з “Азовсталі”: історія 20-річного бійця “Азову” Богдана Цимбала

Богдан Цимбал з позивним “Вог” у 20 років командував взводом під час оборони Маріуполя, отримав шість куль у боях за місто і був евакуйований з “Азовсталі” на гелікоптері. За час війни Богдан втратив всю свою родину: маму, брата, дядька і бабусю… Доля батька залишається невідомою.

Кореспондент “Радіо Свобода” зустрівся з бійцем неподалік передової, у тренувальному таборі українських військових.

“Як такої сім’ї вже, мабуть, немає. Родина залишилася в пам’яті та в серці… У квартиру вистрілив танк. Там одразу загинули мама, бабуся та дядько. А батько вже безпосередньо у процесі фільтрації потрапив до рук негідників”, – розповідає Богдан Цимбал трагічну історію загибелі всієї своєї родини.

Батька відвезли у невідомому напрямку, щойно дізнавшись, що його син служить в “Азові”.

“А коли дізналися, що це батько “азовця”, його почали бити. За нього заступилися. Почалася стрілянина. Людей відігнали. Його відвезли у невідомому напрямку”, – додав він.

За словами бійця, востаннє з батьком він бачився 10 березня – якраз в той день, коли вдалося заїхати додому “буквально на п’ять хвилин”.

На той час у Богдана залишався брат. Але, на жаль, 14 травня він загинув у “Азовсталі”. Він також був військовослужбовцем полку “Азов”.

“14 травня він востаннє був у мережі. Я йому написав, але відповіді не отримав. А ввечері написав командир, сказав: “Вибач, друже “Вог”, не вберегли”. Він загинув на території заводу “Азовсталь”, – згадує Богдан.

Богдану Цимбалу 20 років. Родом він з-під Маріуполя, селище Лебединське.

Юнак розповів, як він потрапив до полку “Азов”: “18 років. Я закінчував третій курс Маріупольського професійного ліцею. Чому саме в “Азов”? Тому що у 2015 році була наступальна операція, під час якої “Азов” звільнив мій населений пункт. Тому я вважав це невеликим боргом. І крім того, до “Азова” до цього, за два роки до мене, прийшов мій старший брат”.

Спочатку Богдан був командиром розрахунку, а потім у процесі ведення бойових дій його поставили командиром взводу.

“24 лютого 2022 року ми мали виїхати на усунення снайперської та контрснайперської боротьби на фронт. Але вийшло так, що вранці нас підняли по тривозі і протягом 10 хвилин ми вже вирушили до Маріуполя для виконання завдання”, – розповів “азовець”.

Він із сумом згадує, як 12 березня перетнувся зі своїм старшим братом в “Азовсталі”: “Ми служили в одному підрозділі, але так вийшло, що ми були з ним у різних взводах. І вийшла така нагода побути разом”. Востаннє.

Богдан Цимбал також розповів про бої за Маріуполь та історію свого порятунку.

“22 березня у нас була група… ми обороняли завод “Октябрь” у Маріуполі. Я йшов першим у групі. Для того, щоб зайти на позицію, там було невелике вікно, яке було прикрите листом металу. Я відсуваю лист металу – і бачу автомат. Відкотився, отримав кулі в кисть, в плече, хребець, стегно…”, – згадує “азовець”.

Він пролежав близько півтори години в такому стані, були великі втрати крові. Чув, як ходять люди. Судячи з розмов, це були не наші. “Довелося вдавати мертвим. Вони глянули на шеврони. Кажуть: “Азовець? Азовець. Двохсотий? Двохсотий”. Кажуть, добре, добивати не доведеться. І все. Це все, що я чув”, – розповів Богдан.

А потім, як прийшла група вибивати загарбників, він побачив знайоме обличчя, почав кричати. “Вони мене побачили та забрали. Потім по рації передали: “Знайшли “Вога”, важкий “300”, потрібна евакуація”.

Важкопораненого Богдана доправили до “Азовсталі”. Згодом – евакуація з заводу та реабілітація. “25-го вранці о третій годині мене будять і кажуть: збирайся – евакуація. Я говорю: “Не вигадуйте, я за пару днів оклигаюсь, і все буде добре, я виконуватиму далі завдання”. І ліг спати далі. Відчуваю, мене вже починають одягати. Те, що я пам’ятаю – це те, як мене завантажили в машину, потім “вертушка”, нас забрали тоді шістьох, найважчих”, – розповів боєць.

Після поранення український захисник повернувся на службу і розповів про незавершені справи: “Продовжу служити. Повернемо кордон, закріпимося. Війна закінчиться для мене лише тоді, коли ми повністю заберемо свої території, абсолютно все, і повернемо своїх полонених…”

Нагадаємо, 14 червня Україна повернула тіла ще 64 загиблих захисників Азовсталі у Маріуполі в рамках обміну тілами загиблих військовослужбовців у Запорізькій області. 9 червня повідомлялося, що до Києва привезли тіла ще 58 захисників “Азовсталі” – четверо із них, імовірно, служили в “Азові”. А 7 червня до Києва привезли 160 тіл загиблих українських військовослужбовців із маріупольського заводу “Азовсталь”. Третина з них — з полку “Азов”.

Як повідомляв “Прямий”, захисники “Азовсталі” в Маріуполі перед виходом з заводу не складали зброю перед росіянами, а здали її командиру, який у відповідь тиснув усім руки й дякував за службу.

До слова, український захисник, який від початку повномасштабної війни в Україні перебував на захисті Маріуполя та “Азовсталі”, опублікував прощальні світлини зруйнованого росіянами заводу.

Ба більше, боєць Збройних сил України, який у складі полку “Азов” майже три місяці обороняв завод “Азовсталь” в оточеному окупаційними військами Російської Федерації Маріуполі, отримав спеціальну нагороду польської премії Grand Press Photo 2022.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.