Патріарх Філарет: Коли ми говоримо про європейські цінності, ми маємо на увазі християнські

Ця війна, яку Бог попустив, гуртує українське суспільство. Одні захищають, жертвують своїм життям, а другі допомагають, виявляють любов: це так званий волонтерський рух.

Про це в інтерв’ю “Прямому” заявив предстоятель УПЦ Київського патріархату Патріарх Філарет.

– Час від часу, які на сьогоднішній день є зневіреними, мені здається, трішки підміняють поняття церковних канонів і народних традицій святкування. Як ви вважаєте, це не одне і те саме?

По-перше, я хочу привітати всіх віруючих зі святом Пресвятої Тройці. Чому ми святкуємо Святу Тройцю? Тому що Бог відкрив себе людям у трьох особах: Отець, Син, який втілився і про якого Отець засвідчив на Йордані, що це є син мій улюблений, і другий раз засвідчив на горі Фавор перед апостолами, що це є син його улюблений, і його слухайте, і цей син втілений був розіп’ятий і воскрес… А в день П’ятидесятниці Дух Святий явився апостолам у вигляді вогняних язиків. Таким чином Бог відкрив себе як Отець, як втілений Син і як Дух Святий, який зійшов у вигляді вогняних язиків.

І тому ми сповідуємо віру в єдиного Бога, але прославленого в трьох особах. І тому в цьому і полягає сутність свята Пресвятої Тройці. Тобто ми шануємо єдиного Бога, але у трьох особах. А ось як може бути один Бог, тобто в одній природі три особи, людський розум зрозуміти не може. І тому ми сприймаємо це на віру. А сприймаємо це на віру тому, що відкрив Бог. А Бог може відкривати тільки правду.

– Ваше святосте, але ви знаєте, що нова генерація, молоді люди, вони завжди ставлять під сумнів все, що бачать, і все, про що чують. Які слова ви знаходите, щоб звернутися до молодих людей? І чи часто ви їх бачите серед тих, хто приходить зазвичай на службу?

По-перше, церква завжди проповідувала не тільки молодим людям, а всім: і старим, і малим, і молодим. І проповідує цю віру вже більше двох тисяч років. Але справа самих людей – вірити в це чи не вірити. Це їх справа. Але від того, що людина не вірить, Бог не перестає бути. І не перестає бути у трьох особах. Ви можете не вірити. Це ваша справа. Але ви повинні знати, що від вашої віри не залежить буття Бога.

– Але наше життя від нашої віри залежить.

Але життя наше не тільки земне, а й головне вічне життя, залежить від того, як ми ставимося до того, що я відкрив Бог. Ось якщо ми віримо Богові і живемо за цією вірою, то ми обов’язково успадкуємо вічне життя. А якщо не віримо, то вічно жити будемо, бо це від нас не залежить – жити чи не жити… Бог створив душу людську безсмертною. І ми не можемо знищити свою душу. Багато випадків, коли люди покінчують життя самогубством. Думають, що якщо вони припинять своє земне життя, то припиняться страждання. Ні. Душу знищити не можна, бо вона створена безсмертною. І це залежить не від людини, а залежить від Бога. Але вона буде існувати, але буде страждати.

– Карколомні часи переживала Українська православна церква. І ви встояли проти атеїзму, який існував за радянський часів. Сьогодні, коли така біда спіткала Україну на сході, і розпочалася війна, там кажуть: на війні атеїстів немає. Люди починають вірити в те, що людина не єдина велика сила на землі. Чи ці хлопці, які повертаються з Донбасу, чи вони звертаються за порадою до вас? Я їм повернутися до мирного життя після всього того, що вони побачили?

Справа в тому, що в часи атеїзму віра в Бога, Отця, Сина і Святого Духа, і в Спасителя зберігалася, незважаючи на те, що все було направлено державою на те, щоб знищити віру в Бога. Але знищити не могли. Чому не могли? А тому що Бог через чудеса проявляв себе. І якщо людина бачила те чи інше чудо, буде вона вірити в Бога? Безумовно, буде вірити. Так само, як християнство перемогло язичницький світ не тільки проповіддю апостолів, а чудесами, які вони звершували. Бо коли язичники бачили, як апостоли, а після них і єпископи, і подвижники, і мученики звершували чудеса, то вони не могли не вірити в цього невидимого Бога. Не могли. Так само, як і в часи атеїзму не могли не вірити в Бога люди, які бачили на собі чудеса.

Другий шлях для віри в Бога – це страждання і смерть. Коли людина знаходиться перед лицем смерті, а жити хоче, тому що природа людська створена таким чином, що вона хоче існувати… І ось коли перед лицем смерті людина опиняється, а допомоги немає ні від кого, то тоді вона звертається до Бога. І тоді вона стає людиною віруючою.

Ось взяти, наприклад, наше минуле, ХХ століття. В 30-і роки атеїзм був пануючим в суспільстві. І багато простих людей сміялися, коли падали хрести з храмів. А коли прийшла війна, і майже в кожній сім’ї загинула людина, то стали звертатися до Бога, щоб Бог зберіг життя улюблених. І таким чином навернулись мільйони людей до віри в Бога.

Так і зараз. Іде війна. Перед лицем смерті воїни звертаються до Бога, щоб Господь зберіг їх життя. І таким чином Бог через страждання, через смерть утверджує віру в себе. Добре це чи не добре? Добре. Тому що людина помре в любому випадку. Не сьогодні, так завтра. Не завтра, так післязавтра. Але помре. Але яке її майбутнє? Припинить вона існування зі смертю? Не припинить. А раз не припинить, то буде існувати. А як буде існувати – блаженствувати чи страждати? А це залежить уже, з одного боку, від Бога. А з другого боку, від людини. Якщо людина відкидала Бога, відкидала вічне життя, грішила, то вона в блаженне життя не попаде.

– Але від війни всі втомилися. І це жахливий шлях – увірувати лише через війну. Чи ви дали собі відповідь на питання: за рахунок чого ми виграємо цю війну? Як ви вважаєте, що має відбутися в суспільстві?

Перемогу ми досягнемо обов’язково. І в це треба вірити твердо. Чому ми переможемо? Переможемо тому, що правда з нами. А в чому полягає наша правда? Наша правда полягає в тому, що не ми напали на Росію, а Росія є агресором по відношенню до України. І про це свідчить весь світ. Так ось, оскільки правда з нами, а там, де правда, є Бог. А там, де Бог, там завжди перемога. Ось на цьому ґрунтується наша віра в нашу перемогу.

– Але, на жаль, агресія не має національної ознаки. І коли в українському суспільстві ми час від часу воюємо один з одним, як ви відчуваєте пошук зради в суспільстві, пошук ворога у своєму середовищі? Сьогодні в суспільстві час від часу ми можемо чути про несприйняття російськомовних патріотів, яких чимало і в Києві, і на сході, які боронять наші кордони. Як ви відчуваєте, коли ви все це бачите?

Справа в тому, що якраз ця війна, яку Бог попустив, навпаки гуртує українське суспільство. Яким чином? А таким чином, що одні захищають, жертвують своїм життям, а другі допомагають, виявляють любов. Це так званий волонтерський рух. Що таке волонтерський рух? Це виявлення співстраждання до людей, які бідують. Виявлення любові, милосердя. Добре це чи не добре? Всі скажуть, що це добре. А якби війни не було, виявилось би це? Ні. Тому Господь, з одного боку, попустив це зло. Але наслідок цього зла буде добрим. Українське суспільство буде об’єднуватися.
А те, що в нашому суспільстві є багато гріхів – і корупція є, і несправедливість є – то заради виправлення цього ми і страждаємо. А хочете швидше отримати перемогу – подолайте корупцію і живіть справедливо.

– Я можу припуститися крамольної думки. Але насправді ви знайому з тими людьми, які допустили цю війну. Патріарх Кирил, він не засуджує все, що відбувається. Як ви вважаєте, потайки, коли ви залишаєтесь сам на сам, чи думаєте ви, що ви могли би розпочати певний діалог заради цієї війни? Чи це абсолютно неможливо сьогодні?

Патріарх Філарет: Перемога і припинення війни залежить насамперед від Бога. А в той же час – і від нас. Тому що Бог попустив війну, щоб ми стали кращими. Якщо ми хочемо, щоб швидше це було, то треба швидше ставати кращими.

– А тут питання виникає інше. Це великий крок – це прощення чи каяття. І що тут первинне? Одне без одного неможливе. Тому що, ясна річ, будь-яка війна закінчується миром. Але що первинне – прощення чи каяття?

Каяття – перше. Бо для того, щоб отримати прощення, треба покаятись, треба виправитися. І тоді буде прощення. А не спочатку простити, а потім каятись. Так не буває. Спочатку треба покаятись, а прощення приходить від Бога. Чому два розбійника було на хресті? Одного Бог простив, а другого не простив. А чому не простив? Тому що не покаявся, бо насміхався на розп’ятим Христом. Казав: якщо ти Син Божий, зійди з хреста сам і нас спаси. Сміявся. А другий розбійник говорив: пом’яни мене, Господи, коли вийдеш у своє царство. І Господь цього розбійника, який покаявся, простив.

Так і нам треба покаятись у своїх гріхах, просити у Бога прощення, і тоді Господь простить. І наслідком буде, як у розбійника, – рай. Але у нас буде перемога.

– Це цікавий урок. Але хотіла про ваш особистий досвід запитати. За свою любов до України і за бажання зробити Україну ще сильнішою, отримати Єдину помісну церкву, і все, що ви робите на цьому шляху, – це величезне випробування для вас. Саме через це вас придала російська церква анафемі. Як ви весь час себе почуваєте?

Я анафему цю не визнаю. Тому що вона несправедлива і необґрунтована. Я чому став на цей шлях? Тому що Бог дав нам незалежну державу. Ми ж отримали незалежну державу не в результаті революції, не в результаті війни, а отримали як манну з неба у 1991 році. Проголосили на Верховній Раді незалежність, народ проголосував 1 грудня 1991-го, і таким чином стали державою. Так ось, коли виникла українська держава, я був тоді предстоятелем Української православної церкви. Я і вирішив… і не тільки я вирішив, а й помісний собор вирішив, який був у 1991 році, 1-3 листопада, що ми повинні мати в незалежній державі незалежну церкву. І це аксіома. Від цього ніхто не може уникнути. Бо таким шляхом йшли всі автокефальні церкви: і грецька, і румунська, і болгарська, і сербська, і грузинська. Всі церкви. І українська церква не є виключенням.
І тому, ставши на цей шлях, я знав, що він правильний, він від Бога. А якщо він від Бога, то ми обов’язково прийдемо до кінечного результату – створення Єдиної православної церкви.

– Ви собі особисто відміряли цей час, коли це мало би відбутися? Тому що всі 26 років незалежності ми про це кажемо.

Для мене немає значення “коли”. Я знаю, що це буде. І ось ми вже більше 25 років будуємо українську церкву, і вона зростає. Вона ж в 92 році була маленькою, а зараз Київський патріархат став найбільшою церквою в Україні. Чому він став таким? А тому що Бог сприяє. Не влада. Бо влада була проти.

– Виходить так, що на той час президент Єльцин виявився більш ліберальним, ніж ваші побратими. Тому що Україна стала дійсно незалежною, а церква, якби не ви, то зрештою так би і не набула належності.

Господь ставить по своїй волі того, кого хоче.

– Це я до того, що і досі дорікають православній церкві в тому, що вона не ліберальна, що вона не реформується, що вона не осучаснена. Вас дратують всі ці розмови?

Ні. Я твердо знаю, що православна церква – істинна церква. Тому що вона зберігає непошкодженим божественне одкровення, непошкодженим. Тоді як інші церкви – і католицька, і особливо протестантські церкви – змінили в дечому одкровення і вчення. А православна церква не змінила. І дорікають православну церкву, що вона не реформується. Вона не може реформуватися.

– Чому?

Тому що не можна реформувати істину.

– Так, це по суті ми кажемо. Але є такі традиції, які суспільство вимагає змінити. Скажімо, хустина для жінки. Якщо ти забула хустину, хоча волієш зайти до храму, тебе можуть не пустити. Це також знаходить осуд в суспільстві.

Я вам поясню. Хустина що означає? Означає, що ця жінка залежить від чоловіка. Це хустина означає. Ви можете не носити хустину. Нічого не станеться від того, що ви хустину не будете носити. Але ви просто не сповідуєте, що ви як жінка залежите від чоловіка.

– Ви напевно знаєте, ваше святосте, про гендерну рівність. Жінки сьогодні таких самих прав вимагають, як у чоловіків.

Рівність є перед Богом. Але чоловік є чоловіком, а жінка є жінкою. Жінка народжує, а чоловік не народжує. І тому змінити це неможливо. Хочуть змінити божественну установу ці одностатеві шлюби, але це те ж саме, що було в Содомі і Гоморрі, коли в Содомі і Гоморрі залишилося менше десяти праведних людей.

– Можливо, католицизм і мав би виправити цю норму – обітницю безшлюбності. І, можливо, це би якось змінило ситуацію.

Це справа католицької церкві. В православній церкві є безшлюбні, є ченці і є священики, які мають свою сім’ю.

– Ми щойно мали такий приклад. Ми спостерігали за церемонією весілля принца Гаррі, онука її величності королеви Британії, і американської акторки. І навіть канони королівської родини також відчутно змінюються. Скажімо, американська акторка не присягала чоловікові на вірність. Тобто вона у такий спосіб продемонструвала рівні права між чоловіком і жінкою. Чи варто це засуджувати?

Погано робить. Тому що істину міняє. А істину міняти не можна. Із-за того, що ми змінюємо істину, зраджуємо істині, ми і страждаємо. Запитують: чого ми страждаємо? А тому страждаємо, що не дотримуємося божественної істини, не виконуємо заповіді Божі.

– Закон суворий, але це закон.

Є незмінний закон. Ось взяти, наприклад, закон любові. Ось любов, яка була за часів Адама, та ж сама любов існує і тепер. І вічно буде. І змінити любов не можна. Правда. Якою була правда, такою вона є, такою вона і буде – незмінна.

– Але тепер, коли гинуть чоловіки, хлопці на війні на сході, жінки лишаються сам-на-сам зі своїми бідами, зі своїми дітьми, і перебирають цей обов’язок чоловіка. Вони кормлять своїх дітей, вони годують свої родини, свої сім’ї. Ми ж не можемо їх за це засуджувати. Вони виконують роль чоловіка.

Їх ніхто за це не засуджує. І треба знати, що це не тільки тепер, а й в давнину в церкві були жінки, які втрачали своїх чоловіків і виховували своїх дітей, і працювали. І не треба думати, що тільки зараз це. Чоловіки помирали і в давнину, і жінки теж працювали та виховували своїх дітей. І тому нічого нового нема. Тому Соломон і сказав: немає нічого нового під Місяцем. Міняються зовнішні умови, а сутність духовного життя залишається незмінною. І тому, коли говорять про реформи, то це може бути зовнішнє тільки.

– Наприклад. До якої реформи ви припускаєтесь стосовно того, що дійсно ці церковні канони варто було б реформувати?

Життя саме підказує, що можна, а чого не можна. Але сутність залишається незмінною. Любов залишається незмінною і правда залишається незмінною. А в різних умовах… Наприклад, був рабовласницький устрій, і церква вчила, що раб повинен виконувати волю господаря свого. Але апостол Павло каже: якщо ти можеш визволитись від рабства, скористайся кращим. Рабовласницький устрій змінився – прийшов інший, феодальний. Жили в феодальному устрої, і церква існувала у феодальному устрої. Прийшов капіталістичний устрій, і церква залишається тією ж самою, але живе в інших умовах. В соціалістичних умовах ми жили? Жили. Церква залишалась такою ж самою, але умови змінювались.

Що буде в майбутньому? Глобалізація буде. І церква в умовах глобалізації буде залишатися тією самою. І реформувати її не треба. Сутність церкви реформувати не треба. Але вона сама пристосується до умов, які змінилися.

– Поки що, ваше святосте, ми не визначили, яку би норму не за суттю, а за формою ви би дозволили змінити сьогодні?

Треба жити по-християнськи в любих умовах.

– Сьогодні дуже багато точиться розмов навколо того, що ж таке європейські цінності. На моє глибоке переконання, це і є християнська мораль. Чи погодитесь ви зі мною?

Християнською цінністю є християнська мораль і духовність. Це є європейські цінності. Тому що Європа християнська. І коли ми говоримо про європейські цінності, ми маємо на увазі християнські цінності. І тому ці цінності залишаються незмінними. А їх хочуть змінити. А ми проти цього. Бо не можна істину міняти на неправду. І ми будемо стояти до кінця. Тому що ми християни і повинні залишатися християнами, вірними Христу до кінця.

– Як ви вважаєте і чи припускаєтесь ви такої думки, що зрештою ця анафема, яку ви не визнаєте, її буде скасовано? І якщо так, то за яких умов? Адже одвічно ця ворожнеча не може тривати.

Коли ми отримаємо Томос про автокефалію, то це і буде означати…

– Вашу перемогу над вашими кривдниками.

Так.

– Ваше святосте, повертаючись до свята. Вас дратує, коли люди підміняють церковні канони з якимись народними традиціями, народними обрядами? Поясніть, це одне і те саме? Чи вірите ви особисто в прикмети?

Народні традиції добрі тоді, коли вони поєднуються з сутністю свята. Тоді традиція приємна. А коли сутність викидається, а зберігається тільки зовнішня форма, то це дратує. Це одне і те ж, що бути християнином по назві, а не жити по-християнськи. І це і означає зберігати традицію, а не жити за цією традицією.

– Ви припускаєтесь думки, що час від часу люди, навіть коли приходять до церкви, хтось, можливо, зі священнослужителів може їх образити? І якщо вони відчувають цю образу, вони відвертаються від церкви. Не можу сказати, що вони втрачають віру, але на певний час вони цей зв’язок втрачають. Як бути в ці хвилини?

Погано поступають ще через гріх: чи то священика, чи мирянина, чи когось іншого. Відходять від церкви.

– Але якщо тебе образили навіть в стінах церкви.

Якщо тебе образили – терпи і покажи своє смирення. Бо Христа теж ображали, але він терпів. А той, хто не хоче терпіти, то він по суті не є християнин, тому що не уподібнюється Христу, який терпів.

– Якщо все ж таки ми будемо говорити про молодих людей, які звертаються до за порадою, час від час засуджують тих молодих людей, які не чинять спротив якимсь побутовим проблемам, а вирішують шукати свого щастя за кордоном, залишають Україну. Чи ви не втрачаєте зв’язок з такими людьми, чи вони звертаються до вас за порадою?

Ми з ними зв’язок не втрачаємо. Тому що ми відкриваємо парафії в різних європейських країнах, де поселяються українці чи приїжджають на роботу. Тому ми маємо духовну опіку над ними, посилаємо священиків, влаштовуємо парафії українські в різних країнах, де оселяються українці. Те, що українці покидають Україну – це погано, але, мабуть, вони змушені робити це, тому що роботи не знаходять в Україні. І тому змушені їхати і шукати роботу за кордоном. Тому держава повинна робити все для того, щоб українці залишалися в Україні, а не їхали працювати за кордон.

– Стосунки Української православної церкви з державою також зазнають певних змін. Як ви відчуваєте, чи дійсно сьогодні вам вдається цю незалежність тримати, і Українська православна церква відділена від системи, від держави?

В умовах незалежної держави дійсно відчуваємо себе свобідними. Дійсно ми відчули свободу. Тому що держава у внутрішнє життя церкви не втручається.

– А як це відбувалося за Радянського Союзу?

За Радянського Союзу без держави не можна було поставити ні єпископа, ні навіть священика.

– Без держави – це без державного секретаря чи без голови КДБ?

Були уповноважені КДБ чи ради у справах релігій, з якими треба було погоджувати призначення священика чи навіть рукоположити його на священика. Без них не можна було. І така була залежність. Зараз цього всього нема. Тому ми відчули повну свободу. Як свідчать представники інших церков із-за кордону, які бувають в Україні, що свобода в Україні більша, ніж навіть в Європі. І ми дякуємо Богу, що за наше терпіння Господь послав нам свободу. Але церква служить українському народу, служить інтересам української держави. І це показала війна – коли церква відіграла важливу роль в захисті нашої землі.

– Ваше святосте, чи все ми зробили задля того, щоб уникнути цієї війни? Чи все ж таки хтось із нас припустився цієї помилки: держава, церква? Давайте зараз дамо оцінку всім цим подіям.

Я не можу давати оцінку: припустили помилки чи не припустили. Припустили помилку, з моєї точки зору, гріхами своїми.

– Роль церкви, порівнюючи, скажімо, на заході України, де вважають роль церкви визначною, і на сході.

На заході люди до церкви ходять кожне свято і неділю. А на сході будують храми, а до храмів не ходять.

– Чому?

Тому що вважають це не потрібним.

– Це певна культура.

Не культура, а це гріх людський. Це не культура. Бо як культура, то ти повинен як християнин в неділю храм, а не говорити на гріх “культура”. Культура – це щось позитивне.

– Ви родом з якої області?

З Донецької.

– Ваші батьки були віруючими людьми?

Віруючими. А я був невіруючим.

– До якого віку?

До смерті батька.

– Скільки років вам було?

14 років.

– Як змінила вас ця трагічна подія?

Смерть змінила мій світогляд. Бо я любив батька. І коли його не стало, загинув на фронті, то переді мною стало питання: існує він чи не існує? Якщо він не існує, як мене вчили в школі, що немає життя після смерті, то кого я люблю? Пусте місце? Можна любити неіснуюче? Я прийшов до висновку: неіснуюче любити не можна, а я люблю. Значить, він є. Тому що я люблю. А раз він є, то є вічне життя. А якщо є вічне життя, то є Бог. І тому кому я повинен служити: Богові чи земній владі? Так я прийшов до віри, став на цей шлях і пішов.

– Але система ламала вас за вашу віру. Компромати, які з’являлися на вашу адресу.

Все було, але не зламали. Не зламали.

– А як ви встояли?

Чому я встояв? Тому що божественна благодать допомагала.

– Але ви прощаєте завжди своїх кривдників?

Прощаю. Ось, наприклад, зараз не маю в душі ніякої такої обіди на всіх, хто проти мене виступав чи виступає, і відчуваю себе дуже добре.

– Як ви думаєте, що страшніше: земний суд за законом чи суд Божий?

Страшніший суд Божий. Тому що суд Божий справедливий, а суд земний часто буває несправедливий. І тому треба боятися суду Божого. Тобто мати страх перед Богом. Страх не тваринний, а страх боятися порушити волю Божу. А жити завжди за волею Божою. Тому Господь навчив нас молитися: “Отче наш, нехай буде воля твоя”. Ось якщо ми будемо жити за волею Божою, то все буде добре. Навіть якщо будемо і страждати за попущення Божого, то Господь дасть силу перенести всі ці страждання.

– Як ви сприймаєте церковні історії, які екранізує велике кіно? Як ви до цього ставитесь? Скажімо, з’явився такий серіал “Молодий Папа”, який обговорювали. Ватикан не дав дозвіл на цю екранізацію, однак серіал все ж таки з’явився. Коли екранізують церковні історії, ви вважаєте це сучасною нормою, чи це зайве?

Залежить від того, корисне це чи не корисне, потрібен інтернет чи не потрібен, добро це чи зло. Може бути добром, а може бути злом.

– Як же бути?

Користуватись так, щоб було добро. А коли людина стає рабом інтернету, то інтернет служить злу.

– Ви веде свою сторінку?

Ні, я незалежний.

– Як ви вважаєте, роль церкви в сучасному суспільстві, як ви це формулюєте? Зробити людину краще або змусити її відчути катарсис, змусити замислитися над процесами, які відбуваються? Як ви визначаєте свою місію?

Роль церкви у всі віка залишається незмінною – приводити людей до спасіння, до очищення від гріхів і приводити до блаженного вічного життя. Це є мета церкви. Якщо вона приводить людей до спасіння, то вона виконує свою місію. А якщо вона не приводить до спасіння, то вона даремно служить.

– Не можу вас не запитати стосовно календарних дат. Скажімо, той факт, що ми порушуємо певним чином, хоча не всі визнають це, піст заради того, щоб зустріти Новий рік. Як ви ставитесь до того? Чи ви вважаєте крамолою, чи все ж таки припускатесь цієї думки, що, можливо, варто було би поєднати свято Великого Різдва за католицьким і православним календарем?

Добре було б, щоб християни святкували Різдво Христове в один день. Добре було б. Але якщо деякі православні церкви святкують Різдво Христове за старим стилем, гріха в цьому нема. Посилатись на те, що Новий рік припадає на піст? Ну що, що припадає? А н а Благовіщення Пресвятої Богородиці – велике свято – теж завжди припадає піст. І нічого, не порушується свято. Так само і Новий рік. Залежить від того, як святкувати Новий рік. Якщо по-християнськи святкувати, то це не має значення, чи на піст припадає цей Новий рік, чи не на піст.

– Почуття міри, ви маєте на увазі?

Так. А якщо розбещено, то можна розбещено святкувати будь-яке свято.

– Як ви проводите цей день, день Святої Трійці? З чого починається ваш день, як рано ви служитимете, і з якими словами до вірян в цей день будете звертатися?

На Трійцю буде всенощне бдіння. О п’ятій годині вечора. А на саме свято буде божественна літургія, і будемо молитися за прощення гріхів, дякувати Богу за його милосердя, за спасіння нас від гріха і від смерті. І будемо молитися за перемогу і за Єдину помісну православну церкву в Україні.

– Як сподіваєтесь, до кінця цього року ви зможете здійснити цей грандіозний свій план? Чи з’явиться до кінця цього року Єдина українська православна церква?

На волю Божу покладаємося. Да, сподіваємося, що буде так. Але нехай буде воля Божа.

– Чи можу я попросити благословення для нашого телевізійного каналу і для всіх наших глядачів.

Я закликаю Боже благословення і бажаю, щоб несли правду людям. Бо зараз дуже багато у світі пропагується неправди, особливо Москвою. Тому ми повинні нести правду. І буде з нами Бог.

Раніше президент України Петро Порошенко повідомив, що Константинопольський Патріархат розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії Українській Православній Церкві.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.