Нищук: Суспільство якраз сьогодні цікавиться, коли будуть покарані, і хто буде сидіти на лаві підсудних

Міністр культури України Євген Нищук розповів про свої спомини подій Революції гідності, про проект меморіалу Героїв Небесної Сотні, про “Сватів” і конфлікт навколо каплиці УПЦ МП.

Про це він повідомив у програмі “Подія” з Миколою Вереснем.

Про події Революції гідності

– Деякі люди вважають вас “голосом Майдану”. А багато дуже людей питають: а чому не покарані люди, які вбивали людей, і ви були свідком того? Ви на Кабінеті міністрів, може, в Адміністрації президента, може, в урядовій ложі у ВР між собою про це говорите? Ну як, люди чекають якихось результатів, а їх нема.

Я більше скажу. Я не просто свідком був. Я волав і говорив практично напряму в той час, коли вони спускалися цією навалою орди цинічної. Я волав, кажу: “Зупиніться, бо тут літні люди, тут мирні громадяни, не служіть. Ви присягалися служити українському народу, а не конкретній якійсь особі, яка вам дає ці злочинні накази. Зупиніться, тому що прийдеться вам відповідати за ці злочини”. Це правда. І очевидно, що, попри ті речі, які в моїй компетенції… Я думаю, чи зачепимо цю тему, бо сьогодні ми презентували переможця меморіальної частини міжнародного конкурсу комплексу Небесної сотні. І в подальше буде і музей.

Але, безперечно, я розумію, що суспільство якраз сьогодні в ці дні, болючі ні, власне, цікавиться саме цим – коли будуть покарані і хто буде сидіти на лаві підсудних. Звичайно, що я зі свого боку в той чи інший спосіб і спілкуюся, і обговорюю це питання. Попри те, що це не в моїй компетенції, але це в моєму також болючому питанні.

– Люди звинувачують, що через за чотири роки не так багато було розслідувано, звинувачують існуючу владу: звинувачують безпосередньо президента, прем’єрів, Верховну Раду.

Звичайно. Тому що той градус тепер у суспільства в тому, що з когось треба спитати. За це ми зрештою і стояли на Майдані. Так іноді буває. І я на собі це відчуваю, коли ти взагалі до чогось не дотичний, а тобі все одно перепадає, все одно винен. Бо комусь треба знайти хоч якийсь момент, щоб в когось спитати. Це природна ситуація.

І тут треба розуміти, що в цьому треба мати і відповідальність. Я повинен за багато речей відповідати – навіть за ті, які не є в моєму, можливо, підпорядкуванні чи компетенції. Тому зі свого боку я, відчуваючи святий обов’язок свій по цій темі, щоб вона не заговорилася… Даруйте, є такі моменти в суспільстві, навіть по деяких кабінетах. Щоб вона не заговорилася, щоб вона не знівелювалася, бо це найболючіше буде для родин героїв Небесної сотні, з якими я маю честь спілкуватися. Для них це найголовніше.

Про проект меморіалу Героїв Небесної сотні

– Я намагався сьогодні зрозуміти, як все ж таки буде виглядати, і ніякого 3D. Я так і не зрозумів нічого. Виконавцям – двійка. Комусь двійка, хто цим займався, і суспільство не знає, громадськість Києва не знає, як же воно все ж таки буде виглядати. Ми знаємо, що там щось буде. А що конкретно буде?

Насправді проект показує частину сенсів і розшифровка в ньому є. Але в більшій мірі така практика європейська і світова – вона покладається на дуже авторитетну думку фахівців, яка справді була вперше в історії України залучена. Близько 12 людей з різних країн. Це люди, які відтворювали такі меморіали, як в Будапешті, як у Вашингтоні, як в Нью-Йорку. Даруйте, я не знаю, ще кого найти авторитетнішого.

Сьогодні збирався брифінг, і був безпосередньо Бенджамін Хоссбах. І він детально розповідав про цю історію. Знову ж таки, все одно люди мають відчути цей момент. І так вони і пояснюють. Вони не дуже церемоняться, щоб комусь все розжувати, що буде. Але є таке поняття. Вони не переймаються тим, щоб ми зараз кожному розказали: дивися, це дерево тут так має бути, а тут так от, два метри туди, а три туди. Вони говорять загальними сенсами. Цей меморіал, цей проект, який виграв, він говорить про майбутнє. Він говорить про сакралізацію цього місця, він говорить про те, що там є інший спосіб – коли кожна деталь має нагадувати, вона має зрештою тебе лякати. Тоді ти ще подумаєш, чи привести дитину, чи ні – коли ти практично бачиш, що кров тече по цьому… Розумієте, вони мислять по-іншому. Ці деталі дуже важливі, і вони можуть постати в окремому залі, в музеї, але не в меморіальній частині.

Більше того, для широкого загалу тут ще треба зрозуміти. Іноді плутають. Це була сьогодні презентація проекту меморіальної частини. Але головний акцент… Люди привикли бачити конкретне щось – пам’ятник або споруда. Але споруда-музей буде переможець в червні місяці.

Меморіальна частина. Ви запитували, що на картинці? На картинці – спокій. На картинці – провокація людина до осмислення того, що відбулося. На картинці – життя: дерева, алея крива. Крива – тому що, в їхньому розумінні, це шлях важкий і непрямий українського народу до своєї свободи. Не тільки на ці події Революції гідності, а в принципі.

Внизу там розділенням, початком цього є – ось цей міст, на якому була барикада. Насправді там закладені тонкі деталі. Їх так зразу не розкриєш в цій картинці чи в будь-якій іншій. Тобто сенс такий, що до цієї барикади буде меморіальна частина, де будуть портрети, де будуть прізвища, де будуть на пелюстрах, в клиноподібний спосіб за ними будуть поставати ці портрети, до яких можна лампадку піднести, які будуть конкретизувати кожну особу – 107 чоловік. А далі почнеться ця алея, теж зі 107 дерев – стільки, скільки зафіксовано загибель. Дерево – це життя. І ця алея – це цей спокій.

Але – найголовніше. Вже завтра переможець – дві авторки цього проекту – будуть в Києві на прес-конференції о першій годині. І вони ще привідкриють свою ситуацію. Більше того, почують всі побажання, особливо родин героїв Небесної сотні. І це момент, який не завершений.

– Питання іспанське. А “беркутівці”, які теж загинули, вони входять в ці 107?

Ні-ні.

– Тому що в Іспанії зробили меморіал, де всі і “за”, і “проти”, всі разом.

Про Український культурний фонд

– Як віддаєте накази голові Українського культурного фонду Марині Порошенко? Ви дзвоните і щось кажете? Бо ви ж начальник? Чи вона начальник?

Я хотів би уточнити. Добре, що ви запитали. Просто не всі уважно читають. Наглядова рада з восьми чоловік і голова наглядової ради несуть суто представницьку місію. Виконавчий директор, якого вибирали через конкурс, яка презентує свою програму дій, за якою стоїть питання структури, фінансові питання, – от з нею в мене йде телефонний момент. Бо так і передбачено. Молода, талановита менеджер Юлія Федів – керівник бюро “Креативна Європа” – виграла конкурс, і вона стала виконавчим директором Українського культурного фонду. Саме в її компетенції нести адміністративну, фінансову і господарчу частину.

Місія голови наглядової ради Марини Анатоліївни в тому, щоб бути лобістом взагалі цього напрямку. Так, як це є для багатьох перших леді у багатьох країнах світу. Для того, щоб лобіювати бюджет – як державний, так і недержавний. Для того, щоб мати вагу зустрічей на високому рівні і на міжнародному рівні. Тому цим мотивувалася ситуація пропозиції членів наглядової ради. Бо, по закону, вони пропонують, а я затверджую.
Але, я ще раз наголошую, всі господарчо-фінансові дії, які я, звичайно, буду координувати, вони будуть здійснюватися з виконавчим директором Юлією Федів.

– Митці кажуть, що аналогічні організації за кордоном не мають державного наголосу. Зазвичай це збираються гроші у бізнесменів, у меценатів, людей просто з вулиці. І це суто недержавний фонд. А в Україні це і державні гроші, і недержавні. Чому так, і чи це правильно?

Створення Українського культурного фонду – я не кажу, що це моє авторство, там багато було людей. Але це справді, коли спочатку на мене звалилася така місія, я не готувався колись бути міністром. І не стояв на Майдані за те, щоб бути міністром. Але коли мені сказали, що вас там розглядають, мене кинуло в піт. Я кажу: “Та ви що?”. Вони кажуть: “Вмів тут керувати і координувати. Ти людина культури, ти багатьох знаєш і вони тебе знаєш, ти знаєш всі процеси зсередини – іди”. Я справді тоді питав на Майдані людей. І вони мене делегували. Перша каденція була недовга. Потім мені кажуть через два роки: “Ось, Євген, спробуй”. Справді я інший, бо це потребує певного досвіду.

Міністерство культури має формувати політику, а не реалізувати. Тому моя ідея була інституціалізувати певні процеси. Тому створений Інститут книги минулого року, який повністю буде займатися реалізацією видавництва, підтримки авторів, перекладів, програмою читання. Так, ми формуємо. Але через них це все буде проходити. Інституція – не як навчальний заклад, а як стратегічний об’єкт.

Тому в галузі підтримки мистецтва я хотів, щоб був створений той фонд, в який дійсно можуть потрапити. Бо до центрального органу, як Міністерство культури, хто тобі дасть з бізнесу гроші? Бо це буде не зрозуміло, за що вони мені дають. Тут передбачено, що можуть ці кошти знайти. Але найголовніше – це позбавити Міністерства культури непритаманних функцій. Ми не робимо вже концертики, ми не займаємося концертиками. Тому через експертів, які будуть набрані в Український культурний фонд, які розуміються на автентичному мистецтві, на сучасному мистецтві, на сучасній музиці, – тоді мають ці проекти відбирати фахові люди і визначати через ті кошториси, які будуть зведені, яку частку платить держава, Український культурний фонд, а який вони мають знайти: чи через місцеве самоврядування, чи через бізнес, чи через інше. Тобто це насправді європейська модель.

Про конфлікт щодо будівництва каплиці УПЦ МП

– Ви позиваєтесь щодо того, що каплиця УПЦ МП біля Десятинної церкви незаконно збудована. Чому сьогодні? Чому це не було зроблено два-три роки тому, коли вони тільки почали розбудовувати?

Вони почали розбудовувати при злочинній владі. Давайте бути чесними і говорити так, як є. І тоді були незаконні певні рішення, які ми хочемо оскаржити. Бо ми зараз побачили по документації, що вони не просто недосконалі, а вони є повністю зроблені в незаконний спосіб. І тому суб’єктом господарчого права, бо це на території саме історичного національного музею, юридично від них має бути позов. Ми будемо повністю супроводжувати. Це практично наш позов.

Відповідно, ми маємо дійсно поставити крапку в цій ситуації. Тому що в Києві достатньо духовних пам’яток, які сягають тисячолітньої давності. Не треба нам на кожному кроці будувати каплички. Даруйте, я людина віруюча, але цей хаос треба припинити. І питання не в вірі. Я би зараз не хотів чіпати, бо це дуже тонка річ. Питання в тому, що вони незаконно там споруджені, і вони мають бути звідти забрані. Все.

Про серіал “Свати” та “чорні” списки

– І з приводу “студії 1+1. До Окружного адміністративного суд позов проти Державного агентства з питань кіно і Міністерства культури у зв’язку з забороною трансляції популярного серіалу “Свати”.

Вони талановиті люди, я їх поважаю. Питання тут просте. Ви знаєте, що там була певна особа, яка попала під санкції СБУ, рішення якої ми не обговорюємо. Саме Міністерство культури має внести певну особу, яка становить загрозу українській безпеці, культурі чи державі, ми відповідно поповнюємо цей список. Я не люблю називати списки якимись кольорами. Це просто санкційний список. От і все.

Міністерство культури не має права і не займається будь-якими заборонами прокатних посвідчень чи фільмів і так далі. Це компетенції реалізатора в сфері кіно і візуального мистецтва – Держкіно. У їхньому праві визначати ступінь того, як певна особа впливає на той матеріал, який виходить. І це їхнє рішення, що вони надають прокатне посвідчення чи ні. В даному випадку вони одразу скористалися цією ситуацією і цим правом, і вони його позбавили цього прокатного посвідчення.

“1+1” має право подавати позов. Я, правда, не знаю, наскільки ми в цій історії причетні. Це будуть юристи визначати. Я ніякого не маю до цього процесу відношення. Тому це, як кажуть, юридична казуїстика, і хай вони собі проходить.

Ми зараз зі всіма практично директорами і продюсерами всіх телеканалів, з національною радою створили робочу групу, в якій би дійсно опрацювати ті механізми, щоб всі наперед знали правила гри: унормувати і зробити в цьому здоровий глузд. От і все.

– Я сподіваюся, що десь в травні-червні ми ще раз зустрінемося, щоб подивитися на наслідки нашої сьогоднішньої розмови.

Я запрошую всі телеканали. У нас так мало позитиву в житті. Хочеться, щоб саме через позитивні події, а вони є саме в культурі, ми промотували Україну: як це на Венеційському бієнале, де у нас був успіх, як це на Франкфуртському ярмарку, як це на інших європейських форумах, де наші митці дійсно добре прославляють Україну. Де не говорять про корупцію, про економічні та всі інші справи, а говорять про талановиту, прекрасну і відкриту Україну.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.