“Американська мрія” по-корейськи: огляд на шестикратного оскарівського номінанта “Мінарі”

Стрічка американського режисера корейського походження  Лі Айзека Чуна “Мінарі”, що отримала цьогоріч шість номінацій на Оскар, таки вийшла в український прокат в містах, які не зачепив локдаун. 

Кінооглядач “Прямого” з’їздив за 150 кілометрів від Києва і тепер готовий розказати все про цей фільм.

Родина мігрантів з Південної Кореї Джейкоб та Моніка та їх діти Анн та Девід перебираються в арканзаську глушину, щоб здійснити свою “американську мрію” – створити овочеву ферму для корейських ресторанів. Однак шлях до “американської мрії” непростий і лежить через низку випробувань, як от проблеми з іригацією та покупцями врожаю, ураган, що може знести хиткий будиночок на колесах та пожежа, що знищує врожай. Та й в самій родині назріває купа конфліктів між чоловіком та дружиною, батьками та дітьми та старшим і молодшим поколіннями (після приїзду матері Моніки)

Мінарі – це така трава, яку корейці використовують майже у всіх стравах, щось на кшталт української петрушки. Мінарі сіє матір Моніки в чагарниках, поза городом, і саме урожай цієї трави стає найбільшим, а не доглянутих фермерських баклажанів. “Бабуся обрала добре місце”, – говорить глава сімейства, збираючи випадковий урожай зелені. І в цьому полягає головна метафора фільму – “американської мрії” добиваються ті, хто пробивається без будь-якої підтримки та надії, в умовах повністю непристосованих для цього, а розраховувати можна лише на власні сили.

Естетично оформлена в кращих традиціях американської неоготики стрічка постійно балансує між трагічним та комічним, а особливий ракурс подій з метрової висоти сина головного героя (неймовірна акторська гра дошкільняти Алана Кіма) задає пасторальної теплоти житейській трагедії.

Власне, картина є багато в чому автобіографічною історією режисера, батьки якого також колись приїхали підкорювати Штати, а маленький Девід це по суті альтер его дорослого  Лі Айзека Чуна. Що дуже проявляється в напівтонах та атмосферності стрічки. “Мінарі” – це своєрідний “Амаркорд”, де замість сонячного Ріміні безкраї луги та трейлери Арканзасу, а замість антифашистських роздумів – роздуми про те, що таке дім, та як не втратити власну ідентичність в новому світі. Багато в чому ідейно ця стрічка перекликається з фаворитом цієї оскарівської гонки – “Землею кочівників”, що так само ставить ці питання. Однак, якщо Чун говорить про можливість “пустити коріння”, як це робить трава мінарі, то Хлою Чжео ж більше цікавлять ті, хто свідомо відмовляється пускати коріння, а мчать омріяною американською дорогою.

Однак, окрім неоготичної пасторалі про важке життя корейських мігрантів стрічка має і релігійно-метафізичну лінію, яку режисер ховає в напівтонах та алюзіях. Попри набожність корейської родини, яка щонеділі відвідує церкву і кожного вечора молиться перед сном – Бог посилає їм нові і нові випробування, ніби Йову. Батько сімейства Джейкоб, який постійно бореться з засохшим джерелом та покладається більше на себе, аніж на Бога –  алюзія на біблійного Якова, який боровся з Богом і чия криниця засохла. Головний партнер Джейкоба у фермерстві – дивакуватий ветеран війни в Кореї Пол (Павло) – щонеділі проходить хресну ходу з буквальним хрестом на спині, як свого роду символізм Голгофи, яку варто пройти кожному.

Така багатошаровість стрічки, що загорнута у витриманій естетиці неоготичної пасторалі робить стрічку серйозним претендентом на оскарівські статуетки, особливо у номінаціях найкращого сценарію та режисури. Однак, на фоні головного призу “Сандес”  та “Золотого глобуса”, “Оскар” в арсеналі нагород фільму виглядатиме, як занадто пафосна цяцька.

В сухому залишку, “Мінарі” – це історія про віру в себе та важливість злагоди з близькими, яка має багато підтекстів та алюзій, які роблять цю стрічку кінопритчею, яка попри наголошування на “вічних цінностях” не втрачає ракурсу сучасної соціальної проблематики. Фільм однозначно варто глянути, особливо, якщо відчувається втома від розважальних блокбастерів та комедій.

Спеціально для Прямого Ігор Кромф.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.