Ангели в чорно-білих тонах: огляд на фільм Романа Балаяна “Ми є Ми поруч”
Роман Балаян – метр українського кіно, тому вихід його нової картини “Ми є Ми поруч” однозначно важливе явище в українській культурі.
Кінооглядач “Прямого” також подивився фільм.
Олексій (Ахтем Сеітаблаєв) – хірург, на операційному столі якого помер власний похресник. Перебуваючи в депресивному стані Олексій випадково рятує Маріанну (Катерина Молчанова). Стосунки між людьми протягом фільму проходять генезу від роздратування до кохання. І ось в цей найпіковіший момент виявляється, що Маріанна – психічно хвора, яка втекла з диспансеру. Фінал режисер подає відкритим.
Ідею стрічки режисер придумав ще на початку 1990-тих років, гуляючи Парижем, щоправда, тоді героїня мала бути ангелом, а не божевільною, а фільм мав бути схожим на те, 2005 році зняв Люк Бессон у фільмі “Ангел А”. Історія “Ми є Ми поруч” радше ідейно близька з “Солодким листопадом”. Ця картина – це притча про двох поранених, які відчайдушно намагаються врятувати одне одного.
Варто зауважити, що образи у стрічці достатньо старомодні. Сеїтаблаєв тут грає такого “лицаря печального образу”, який може все вирішити, завжди вчиняє “по-чоловічому”, але при цьому в ньому не має брутальності героя бойовика чи трилера. В противагу йому вітряна і сусально-наївна героїня Молчанової, яка загорнута в повітряний білий балахон, розмовляє з птахами та завжди хоче морозива. Попри ці старомодні образи “лицаря” і “дами” фільм важко і не зовсім не потрібно звинувачувати в якихось гендерних інсинуаціях. “Ми є Ми поруч” – це духом з 1980-тих, коли кіно було поетичним і куртуазним.
Звісно, що найсильнішою стороною картини є операторська робота Юрія Короля (“Кіборги”, “Пульс”, “Захар Беркут”), який фільмував на спеціальну камеру, що знімає зразу в чорно-білому. Чорно-біла, в чомусь нуарна, картинка якраз створює драматичну атмосферу фільму, однозначно виводячи його в ряд найкращих фільмів, які зняли в нову хвилю українського кіно. Оператор знімає ніби то вже всім знайомі київські локації, як то район Контрактової площі, Велику Житомирську чи Пішохідний міст. Однак кожного разу підбираючи кадр, знайома локація розкривається під новим ракурсом. Взагалі всю операторську роботу у стрічці хочеться розібрати на стоп-кадри, бо кожен з них – це приклад якісної чорно-білої художньої фотографії. “Ми є Ми поруч.” – однозначно найкраща операторська робота Юрія Короля
В одному з інтерв’ю Роман Балаян сказав, що знявши “Ми є Ми поруч”, він зняв не фільм, а кіно. Режисер також зауважує, що знімав кіно більше для себе, а ніж для глядача. Попри те, що картина дійсно видатна, вона все ж не є катарсисом кінематографа. “Ми є Ми поруч” – це висловлювання про минулу творчість, фільм алюзійно розповідає нам про все ті ж речі, які вже були “В польотах у сні та наяву” і “Райських птахах”, однак в значно вишуканішій і глибшій формі. Режисер дуже цінує Святослава Вакарчука, і навіть планує його зняти у своєму наступному фільмі. В певному сенсі їхні творчості мають спільне – створивши певний лабіринт зі старомодних символів та відкритих роздумів, вони гуляють ним, і навіть не планують покидати цю зону комфорту.
В сухому залишку, “Ми є Ми поруч.” – це безумовно видатна картина в новому українському кінематографі. Історія двох зранених людей, що рятують одне одного, загорнута в символічний простір та високоякісну операторську роботу – це однозначна заявка на шедевр, який треба подивитись, поки він ще є в прокаті.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.