Балаган, Буфонада і Дікенс: огляд на фільм “Історія Девіда Копперфілда”
У четвер, 8 жовтня, на великі екрани виходить прем’єра сатиричної комедії Армандо Іаннуччі “Історія Девіда Копперфілда”.
Кінооглядач “Прямого” відвідав передпоказ картини.
Отримавши найбільше визнання художника за фільм “Смерть Сталіна”, бо що може бути більшим визнанням художника, ніж заборона якоюсь державою (РФ) його твору, Іаннуччі вирішив взятись за екранізацію британської класики — роману Чарльза Дікенса “Історія Девіда Копперфілда розказана ним самим”.
Взагалі, Дікенс — це письменник, який писав про тугу, журбу і непозбувну бентегу британського народу в його вікторіанську епоху. “Історія Девіда Копперфілда” – це історія молодого чоловіка, який пройшов через важкі випробування і став видатним письменником. В цій історії просто бінго соціальної драми — сирітство, злидні, батракування, борги, зневага, підлість. Однак, Іаннуччі, який відомий своєю любов’ю змішати чорного гумору з іронією та додати дрібку сарказму, робить з гнітючої соціальної драми в шість сотень сторінок двохгодинне яскраве та гротескне кінокомедійне полотно.
Викинувши з історії сентиментальні відступи та модернізувавши діалоги ХІХ століття, Іаннуччі перерозповідає британську класику мовою зрозумілою сучасному глядачу. Намагаючись вмістити у формат повнометражного кіно всі події роману, режисер задає навіжений темп картині, змушуючи глядача раз за разом занурюватись в нову сюжетну арку. Однак, це лише підвищує інтерес до фільму, який був б куди менш вдалим, якби вийшов у серіальному форматі.
Якщо говорити за естетику стрічки, то це театр і його карнавально-буфонадні традиції. Іаннуччі постійно наповнює стрічку гротеском. На початках фільму ця гротескність та яскравість кольорів створює світ очима дитини з її фантазією та життєствердністю. Далі — підсилює цей божевільний ритм в картині.Окремий реверанс варто зробити художникам з костюмів, які через всю палітру кольорів та пишність жабо посилюють карнавально-буфонадну традицію в фільмі
Читайте також Троє на природі та кудлатий пес: огляд фільму “Таємничий сад”
Велика кількість персонажів на один квадратний кадр не перевантажує стрічку, але створює притаманну для буфонади метушню. При чому акторський склад у фільмі дійсно епічний: Дев Патель, Пітер Капальді, Г`ю Лорі, Тільда Суїнтон й Бен Уішоу. Іаннуччі ідеально розставляє акторів на необхідні ролі, щоб ця комедія гриміла та палала на кіноекрані.
Однак, Іаннуччі не був би Іаннуччі, якби просто зняв буфонадну комедію на мотив старої класики. У своїй кіноінтерпретації роману (а це скоріше інтерпретація, а не екранізація Дікенса) Іаннучі намагається показати нам незмінність деяких ідей, попри змінність форм. Режисер залишає центральну лінію дорослішання. Фільм, у якому всі (ну добре, майже всі) персонажі по-своєму позитивні та негативні, нагадує нам про одвічні важливі питання: “Хто я?”, “Як до мене ставлять інші?” “Чи важливий я в суспільстві?”. І всі ці питання пропускаються через генезу особистого досвіду головного героя. Ось власне ця задумка приховується за картинкою гротескних шпалер в трояндочки та абсурдистським гумором.
В сухому залишку ми маємо багатосторонню картину, яка одночасно і буфонадна комедія, і сатиричний погляд на британську класику, і історія про дорослішання, і просто весела повість з красивим костюмами.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.