Нескінченний марафон: як українцям знайти сенси війни
фото: facebook З.Казанжи
Джерело: Facebook-сторінка автора
Війни, за можливості, мають бути короткі. Як вміє воювати Ізраїль. Довгі війни виснажують навіть таких монстрів як США. Насамперед війни без чіткої мети та плану. Під які слід шукати відповідні сили та засоби.
На жаль, це точно не про російсько-українську війну. В якій мета – вижити. Точніше – не втратити себе. Не розчинитися у чужій ідентичності. Не стати частиною криваво-брудного “русскаго моря”. Але й для росії: якщо Україна вистоїть та залишиться суверенною та субʼєктною (навіть втративши частину територій), це підважить самі підвалини путінського режиму. Бо єдина його легітимізація – брутальна сила.
Фіаско у досягненні фундаментальних цілей агресії – силового повернення України в орбіту “русскаго міра” – означатиме, що Акела не той, за кого себе видає. “Цар несправжній”. Як правило, такі прозріння в росії є тригером великої смути. Тому путін наразі й не може зупинитися “десь посередині”, як колись гітлер…
У цьому марафоні на виснаження Україні вкрай важливо знайти raison d’être, тобто вищий (або сакральний) сенс цієї війни. Бо без нього ми втрачаємо віру, що чітко видно за динамікою соцопитувань щодо майбутнього нашої країни. На короткій дистанції, через 7-8 місяців після початку великої війни, 88% українців вірили, що Україна розквітне в перспективі 10 років. Зараз, коли позаду майже 3,5 року виснажливого марафону – лише 43%, тобто вдвоє менше.
Аби вистояти, нам потрібно зрозуміти сенс цієї війни. Якщо завгодно, чого Господь прагне від нас, пославши таке велике випробування. І “просто вижити” не може бути цим сенсом. Бо сенс життя завжди за його межами. Абсурдно йти помирати заради того, аби просто вижити.
Війну традиційно асоціюють з вогнем і з горнилом. Яке змінює саму структуру металу, який у ньому гартують. Я певен, що ця війна триватиме доти, доки ми радикально не змінимось. Доки не стане іншою сама матриця українського суспільства. Доки ми не перетворимось на ту солідарну спільноту, якою пізнали себе восени 2022 року. Пізнали – і захопились собою. А потім почався контрнаступ “радянського ДНК”, який у нас спільний з нашим ворогом. І Україна майбутнього почала крок за кроком програвати Малоросії минулого…
Руський літопис, автор якого – схоже – ставив собі запитання, подібні до тих, які ми собі ставимо сьогодні, так відповідає на них: “За гріхи наші напустив бог на нас поганих”. В цій короткій фразі усі біблійна логіка. Війна та інші ордалії – виклик, який говорить: змінюйся або помри. Не даремно покаяння – це не зовсім точний переклад грецького слова μετάνοια – “зміна розуму”, “переосмислення”…
Доки ми не переживемо нашу власну μετάνοια, війна триватиме. Доки ми не станемо не тільки антиросійською фрондою, а й сутнісною альтернативою росії, на українських землях литиметься кров. Доки ми радикально не змінимося, ми не переможемо.
Замало перейменувати вулиці, знести памʼятники та зректися відповідальності за власне трагічне минуле – треба стати іншими. Треба зрозуміти, за яку саме українську ідентичність ми воюємо. І переконатися, що Україна – це не антиросія. Це окремий український світ. Кращий, людяніший, справедливіший, ефективніший, більш гідний.
І щойно ми потрафимо віднайти у собі цей світ, щойно він стане мейнстримом на українській землі, щойно любов до свого стане сильнішою за ненависть до чужого, ми побачимо світло наприкінці здавалося б нескінченного тунелю війни. Бо горнило має змінити саму структуру металу…
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.